Ухвала суду № 88920094, 23.04.2020, Старобільський районний суд Луганської області

23.04.20

ЄУН 431/3488/19

Провадження №1-кс/431/297/20

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2020 р. Старобільський районний суд Луганської області

у складі: слідчого судді Воронкіна О.А.,

при секретарі Савкової Т.Є.,

прокурора Леженко О.А.,

слідчого Циганкової Я.С.,

підозрюваного ОСОБА_1 ,

захисника Гамова В.В.,

розглянувши винесене по кримінальному провадженню №32019130580000008 від 04.06.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України, ст. слідчим з ОВС третього ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Луганській області В.Лисогор і погоджене прокурором у кримінальному провадженні – начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області Д.Ковальовим клопотання про арешт майна,

та додані до клопотання матеріали,

В С Т А Н О В И В:

22.04.2020 року ст. слідчий з ОВС третього ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Луганській області В.Лисогор звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.

В обґрунтування клопотання слідчий посилався на те, що своїми умисними діями ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204 КК України, тобто незаконне придбання з метою збуту, транспортуванні з метою збуту, зберігання з цією ж метою, а також збут незаконно виготовленого пального.

17.04.2020 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України, тобто незаконному придбанні з метою збуту, зберіганні з цією метою, а також збуті незаконно виготовлених паливно-мастильних матеріалів.

Вивчивши надані матеріали, заслухавши думку слідчого та прокурора, підозрюваного та захисника, приходжу до висновку, що клопотання не обґрунтоване з наступних підстав.

Згідно п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до положень ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно вимог КПК України арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч.1,2 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зі змісту ч.3 ст.170 КПК України слідує, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, якою визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Відповідно до вимог ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати (частина 1). До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (частина 2).

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК України).

Крім того, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя за приписами ст.ст.94,132,173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки за статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Коем проти Бельгії" від 22.06.2000 року зазначив, що основне призначення процесуальних норм - захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див.Рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до норм глав 10 та 17 КПК України правові підстави, з яких вноситься клопотання про накладення арешту, та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Проте, вищевказані вимоги КПК України слідчим та прокурором не дотримані, в порушення вимог ст.171 КПК України, до матеріалів клопотання слідчим не надано належних доказів, які б підтверджували що саме на цьому транспортному засобі було скоєно кримінальне правопорушення.

Отже, на підставі вищевикладеного слідчий суддя вважає, що у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 170-173, 175, 176 КПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ст. слідчого з ОВС третього ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Луганській області В.Лисогор і погоджене прокурором у кримінальному провадженні – начальником відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області Д.Ковальовим про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя

Старобільського районного суду

Луганської області О.А.Воронкін