Рішення № 88907635, 21.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2020 р. № 400/1238/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; скасування рішення, викладеного у листі від 11.02.2020 р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправною Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області щодо не поновлення її пенсії, скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії, викладене у листі від 11.02.2020, зобов`язати Головне управління ПФУ в Миколаївській області поновити їй виплату пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що є громадянкою України, отримувала пенсію за віком та 14.10.2000 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Виплату пенсії було припинено у зв`язку з її виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, а відтак з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивачки на виплату пенсії. В січні 2020 року представник позивача звернувся з цього приводу до Головного управління ПФУ в Миколаївській області із заявою про поновлення виплати пенсії, на що отримав протиправну відмову.

Відповідач проти позову заперечив, надав відзив, в обґрунтування якого, посилаючись на положення частини третьої статті 35 та статтею 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зазначив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу, так як не дотримано вимоги порядку звернення за поновленням пенсії, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Крім того, лист від 11.02.2020 №1400-0303-8/3649 не є рішенням про відмову в поновленні пенсії, що прийняте суб`єктом владних повноважень при розгляді заяви про поновлення пенсії, а є відповіддю на звернення, що надана у встановленому порядку. Також відповідач вказав на відсутність законодавчого порядку призначення та виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Оскільки позивач не перебувала на обліку як отримувач пенсії, вимога про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів не підлягає задоволенню. Щодо індексації, то відповідач вказав, що Законом України №2148 було скасовано індексацію пенсій і до ст. 42 Закону №1058 введено норми щодо щорічної індексації пенсії, починаючи з 2019 року.

Ухвалою суду від 21.04.20 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009 по 15.09.2019 залишено без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Суд розглянув справу в порядку скороченого провадження, без виклику сторін, відповідно до вимог ст.263 КАС України.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримувала до 2000 року пенсію за віком.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де постійно проживає в місті Лод Ганей Авів , та була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

Відповідачем припинено виплату пенсії позивачці.

14.01.2019 року позивачка через представника звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй виплату пенсії. До заяви представник позивача додав копії: довіреності, паспорту для виїзду за кордон, ІПН, трудової книжки, посвідчення ветерана праці, апостильована особиста заява позивача про витребування пенсійної справи та поновлення пенсії, оригінал заяви з реквізитами банку

Листом від 11.02.2020 №1400-0303-8/3649 відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, в якому зазначив, що позивачем, всупереч п. 2.9, 2.22, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 не надано паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Також, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у листі від 11.02.2020 року повідомило, що законне представництво має місце лише щодо інтересів неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних осіб, які не в змозі вчиняти певні юридичні дії самостійно, тому для поновлення пенсії позивачці необхідно з`явитися особисто при наявності пенсійної справи та документу, що посвідчує особу на території України, а також документу, що засвідчує місце проживання заявниці на території м. Миколаєва, в даному випадку паспорту громадянина України.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка через представника звернулась до суду з цим позовом.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

При цьому, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивачка має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України№ 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відтак, у відповідача немає правових підстав не поновлювати пенсію позивачці.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

У будь-якому випадку згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачці виплату пенсії.

Також, суд не погоджується з висновком відповідача про особисте звернення позивача, оскільки законним представником є не лише особа, яка представляє майнові права та законні інтереси недієздатних та обмежено дієздатних осіб, як це встановлено статтею 242 Цивільного кодексу України, а й особа, яка представляє майнові права та інтереси дієздатних осіб, але таких, що через свій фізичних стан (старість, хвороба) не можуть особисто здійснювати свої права та виконувати свої обов`язки.

Позовні вимоги щодо індексації пенсії задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведені, та ч. 2 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене щорічне проведення індексації.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів, оскільки як вбачається з ст. 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, тобто компенсація нараховується на суми пенсій, що нараховані та не виплачені з вини органу суми пенсії, а в даному випадку ще стоїть питання щодо нарахування пенсії.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене у листі від 11.02.2020, суд зазначає наступне.

Оскаржуваний лист №1400-0303-8/3649 від 11.02.2020 не є рішенням відповідача та є лише документом, який має інформаційний характер і не породжує жодного обов`язку у суб`єктів, яким його адресовано.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Форма, у якій суб`єкт владних повноважень в межах своєї компетенції приймає рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії) визначається законодавством.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.

На відміну від нормативно-правового акту, правовий акт індивідуальної дії, є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим ним при здійсненні ними владних управлінських функцій стосовно конкретної особи або визначеного кола осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що неправомірний, на думку позивача, оскаржуваний лист не є ані нормативно-правовим актом, ані правим актом індивідуальної дії, а тому визнання протиправним та скасування листа не буде мати на меті відновлення порушених прав позивача.

В цій частині позов задоволенню не підлягає.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 420,40 грн., підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно частині задоволених позовних вимог.

Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 16.09.2019 року відповідно до норм Закону України "про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 420,40 гривень (чотириста двадцять грн сорок коп).

6. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 24.04.2020