Рішення № 88907543, 24.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/672/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 14 лютого 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Луганській області), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51 за період з 31 жовтня 2019 року по 31 січня 2020 року у сумі 2457,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 12 лютого 2020 року у поштовому відділені отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51, виданої ГУ ДПС у Луганській області, в якій зазначено, що станом на 31 січня 2020 року сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 29293,44 грн.

Позивач здійснює господарську діяльність в м. Рубіжне Луганської області та перебуває на обліку у відповідача. Позивач 04 червня 2019 року подав заяву від 04 червня 2019 року про звільнення від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України № 2664 на період з 14 квітня 2014 року до набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, розпочатої на підставі Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.

На думку позивача, оскільки він перебуває на обліку в контролюючому органі, розташованому на території населеного пункту, де проводилась антитерористична операція, яка на даний час триває, тому позивач на період проведення антитерористичної операції є звільненим від обов`язків зі сплати єдиного внеску та від відповідальності у вигляді застосування до нього штрафних та фінансових санкцій за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.

Також позивачем зазначено, що раніше отримані вимоги про сплату боргу від 20 листопада 2018 року № Ф-3271-51 на суму 15819,54 грн та від 07 листопада 2019 року № Ф-3271-51 на суму 26539,26 грн ним оскаржено до Луганського окружного адміністративного суду. Рішенням від 20 травня 2019 року у справі № 360/1670/19, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу від 20 листопада 2018 року № Ф-3271-51 на суму 15819,54 грн. Вимога від 07 листопада 2019 року № Ф-3271-51 на суму 26539,26 грн є предметом оскарження у справі № 360/196/20. Внаслідок скасування вимоги про сплату боргу від 20 листопада 2018 року № Ф-3271-51 на суму 15819,54 грн та оскарженням в судовому порядку вимоги про сплату боргу від 07 листопада 2019 року № Ф-3271-51 на суму 10719,72 грн, вимога про сплату боргу від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51 підлягає скасуванню в раніше не оскарженій та не скасованій частині за період з 31 жовтня 2019 року по 31 січня 2020 року у сумі 2457,18 грн.

Ухвалою від 19 лютого 2020 року адміністративний позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 22-23).

Позивачем 26 лютого 2020 року до суду подано адміністративний позов, приведений у відповідність з вимогами статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 28-30).

Ухвалою від 02 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (арк. спр. 44-45).

Від представника відповідача 23 березня 2020 року за вх. № 11217/2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення вимог позивача з таких підстав (арк. спр. 50-51).

Позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Рубіжне Рубіжанського управління ГУ ДПС у Луганській області як платник податків за основним місцем обліку. Позивач зареєстрований у податковому органі платником єдиного внеску за категорією «фізичні особи-підприємці, які сплачують єдиний внесок від суми доходу, отриманого від цієї діяльності» з 21.06.2016.

Згідно з обліковими даними інформаційної системи «Податковий блок» в інтегрованій картці з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2020 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) з єдиного внеску на загальну суму 29293,44 грн. Недоїмка у сумі 29293,44 грн складається з нарахованих сум єдиного внеску, що підлягають обов`язковій сплаті згідно з Законом № 2464-VI, за 2017 рік у загальній сумі 8448,00 грн, за 2018 рік (з першого по четвертий квартал включно) на загальну суму 9828,72 грн (за кожний квартал по 2457,18 грн), за 2019 рік (з першого по четвертий квартал включно) на загальну суму 11016,72 грн (за кожний квартал по 2754,18 грн).

За таких обставин, відповідачем на підставі частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), винесено вимогу про сплату боргу форми «Ф» від 11 лютого 2020 року № 3271-51 на загальну суму 29293,44 грн, яку направлено поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу позивача. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачем отримано 12.02.2020.

Підстави для звільнення від обов`язків платника єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відсутні.

Представник відповідача вважає, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 вказаного Закону.

Також представник відповідача зауважує, що Верховна Рада України 14.01.2020 прийняла Закон України № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», підпунктом «у» підпункту 83 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено пункт 9-4 розділу VІІІ Закону № 2464-VI виключено. Пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 440-ІХ встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон № 440-ІХ офіційно опубліковано 12 лютого 2020 року у газеті «Голос України» № 27.

Оскільки позивачем на день формування вимоги не перебував в процесі припинення та не був знятий з обліку як фізична особа-підприємець, у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску, невжиття заходів впливу та стягнення відповідно до положень Закону № 2464-VI та Інструкції № 449.

Позивачем 24 березня 2020 року за вх. № 115/69/2020 подано відповідь на відзив ГУ ДПС у Луганській області (арк. спр. 64-65).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 квітня 2020 року № 1006575109 позивач з 02.08.2001 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку як платник єдиного внеску в ДПІ у м. Рубіжне Рубіжанського управління ГУ ДПС у Луганській області (арк. спр. 68-69).

Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 січня 2020 року за позивачем облікована недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 29293,44 грн, у тому числі: 8448,00 грн за 2017 рік, 2457,18 грн за І квартал 2018 року, 2457,18 грн за ІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн за IV квартал 2018 року, 2754,18 грн за І квартал 2019 року, 2754,18 грн за ІІ квартал 2019 року, 2754,18 грн за ІІІ квартал 2019 року, 2754,18 грн за IV квартал 2019 року (арк. спр. 55, 56, 57).

ГУ ДПС у Луганській області станом на 31 січня 2020 року сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51, в якій зазначено, що сума боргу позивача становить 29293,44 грн, у тому числі, недоїмка - 29293,44 грн (арк. спр. 32, 58).

Згідно з відміткою про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення, позивачем вказану вимогу отримано 12 лютого 2020 року (арк. спр. 58).

Також судом встановлено, що позивач 04 червня 2019 року звернувся до ГУ ДПС у Луганській області із заявою про звільнення від виконання обов`язків платника єдиного внеску, визначених статтею 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Заява отримана відповідачем 04 червня 2019 року, що підтверджено відбитком штампу вхідної кореспонденції на заяві та підписом уповноваженої особи про отримання (арк. спр. 33).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);

мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5);

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

За загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин 2017-2019 роки позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був чинним по 12 лютого 2020 року включно, тому є застосовним до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено міста Рубіжне та Сєвєродонецьк.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що, як на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (2017-2019 роки), так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб`єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

З огляду на дію зазначеної норми в часі, судом встановлено, що позивач був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно.

Оскільки судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51 на суму 29293,44 грн охоплює період, в якому позивач був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску щодо його своєчасної сплати, суд дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу таку вимогу.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від обов`язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимог про сплату боргу за цей період.

При цьому, суд вважає хибним тлумачення позивачем вищевказаних положень законодавства, що звільнення його на період проведення антитерористичної операції на підставі пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, зокрема від обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, свідчить про відсутність за ним обов`язку взагалі перераховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за спірний період, оскільки зміст вказаної норми не скасовує взагалі обов`язків платників єдиного внеску, а лише на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану дає можливість їх не виконувати.

Крім того, як вже вище вказано, абзацом 4 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було передбачено процедуру визнання недоїмки безнадійною та її списання в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Однак, суду не надано доказів, що позивач скористався таким правом, а недоїмка, що утворилася за позивачем за періоди 2017-2019 роки в сумі 29293,44 грн, була визнана як безнадійна та списана.

З вищевикладених підстав суд також вважає безпідставними твердження позивача, що оскарження ним у судовому порядку попередньо направлених відповідачем вимог про сплату боргу (недоїмки) та їх скасування з підстав відсутності у контролюючого органу на період проведення антитерористичної операції повноважень у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, свідчить про неможливість включення цієї недоїмки до вимог про сплату боргу (недоїмки) наступних періодів, оскільки згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. З вищеописаних доказів судом встановлено, що станом на 31 січня 2020 року за позивачем існує недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.

Суд також відхиляє як безпідставні посилання представника відповідача на те, що Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» із Закону № 1669-VIІ виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ пунктом 9-3 (у подальшому пункт 9-4), оскільки безпосередньо до Закону № 2464-VІ відповідні зміни не вносились. Отже, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ залишився чинним.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправною та підлягає скасуванню, а вимоги позивача задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору (арк. спр. 31).

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму судового збору, сплачену позивачем при зверненні до суду з даним позовом, - 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (місцезнаходження: 93401, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72, код за ЄДРПОУ 43143746) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Луганській області від 11 лютого 2020 року № Ф-3271-51, якою ОСОБА_1 визначено суму боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова