Рішення № 88907039, 24.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 р. Справа№200/1665/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледар Донецької області, Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФУ-1, відповідач-1), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії починаючи з березня 2016 року;

- визнати протиправним і скасувати рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призупинення (припинення) виплати пенсії;

- зобов`язати Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області перерахувати та поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з березня 2016 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази.

Ухвалою суду від 12 березня 2020 року відкладено підготовче засідання на 2 квітня 2020 року і залучено до участі у справі як співвідповідача Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФУ-2, відповідач-2).

Ухвалою суду від 2 квітня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.04.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на припинення виплати їй пенсії з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідач-1 надав до суду лист щодо неможливості надати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Лист мотивований тим, що пенсійна справ позивача згідно із запитом № 3547-2/03 від 02.12.2019 буда надіслана до Волноваського об`єднаного Пенсійного фонду України Донецької області і знята з пенсійного обліку в Добропільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 01.03.2016.

Відповідач-2 надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики в соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику. Реалізація прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення здійснюється з урахуванням нормативно правових актів Кабінету Міністрів України, а саме: Порядку 509; Постанови 637, Порядку № 365, Порядку №136, Тимчасового порядку №595 і Порядку №646, які неконституційними та такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили не визнавалися.

Відповідач-2 вважає, що пенсіонери з населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, реалізують право на одержання пенсії після переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Припинення виплати пенсії здійснюється відносно осіб, які порушують вимоги п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме перебувають на тимчасово непідконтрольній уряду території України понад 60 днів, та особи, яким відповідно до ст. 12 зазначеного Закону скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що пройшли фізичну ідентифікацію в ПАТ «Ощадбанк» і відносно яких надійшла інформація від Держприкордонслужби. Вказує на те, що виплату пенсії було призупинено з 01.03.2016 у зв`язку з надходженням інформації щодо тривалої відсутності позивача за місцем проживання. Виплата пенсія позивачу відбувається з січня з 2020 року.

УПФУ-2 посилається на те, що позивач не звернувся з власної ініціативи із заявою про поновлення виплати пенсії, одразу після її припинення, а тому відсутня протиправна бездіяльність відповідача. Також вважає, що підстави зупинення виплати пенсії, наведені ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не є вичерпними, зокрема можуть застосовуватися й інші випадки для призупинення виплати пенсії, передбачені законом, У цьому випадку це вимоги ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і конкретизуючих її постанов Кабінету Міністрів України. Вважає норми Закону України № 1706-VII є спеціальними та такими, що прийняті пізніше в часі за Закон України № 1056-IV, а тому вони підлягають пріоритетному застосуванню. Крім того, виплата пенсії позивачу за періоди коли він не отримував пенсію можлива після прийняття Кабінетом Міністрів окремого порядку, яким буде врегульоване це питання.

Позивач та представники відповідачів до судового засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Перешкоди для розгляду справи в судовому засіданні, визначені ст. 205 КАС України - відсутні.

Приписами ч. 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджується копіями паспорту громадянина України НОМЕР_2 , картки платника податків від 17.05.2013 і довідки від 11.09.2009.

Також до суду надана копія довідки від 24.05.2016 № 1460010289 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за якою ОСОБА_1 перемістилася з м. Донецьк до м. Вугледар Донецької області.

З витягу ІКІС ПФУ: підсистеми призначення та виплати пенсії щодо нарахування і виплати пенсії випливає, що за періоди з березня 2016 року по грудень 2019 року ОСОБА_1 не виплачена, а за період з березня 2016 року по листопад 2016 року пенсія не нарахована. З січня 2020 року пенсія позивачу нараховується і виплачується.

З супровідного листа УПФУ-1 від 10.12.2019 випливає, що електронна пенсійна справа позивача відправлена до відповідача-2 04.12.2019.

Спірні правовідносини виникли з приводу наявності у відповідача підстав для невиплати позивачу пенсії у зв`язку з не підтвердженням місця проживання (перебування) на контрольованій владою території України.

Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 4 ст. 4 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

Статтею 27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Приписами п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом від 09.07.2003 № 1058-IV, не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як проживання пенсіонера на тимчасово неконтрольованій владою території України. Так само технічні зміни проведення верифікації і зміна строків виготовлення виплатних документів для пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб не може бути підставою для припинення (призупинення) виплати пенсії.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання на певній території України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).

Суд вважає, що під час розгляду цієї справи відповідачем не доведено наявності об`єктивного та розумного обґрунтування необхідності припинення виплати позивачу пенсії лише через проживання позивача на тимчасово неконтрольованій владою території України.

Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 7 Закону України від «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є безпідставним, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою ст. 3 цього Закону.

Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону від 20.10.2014 № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте положення Закону від 20.10.2014 № 1706-VII не визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Прийняття законодавцем вказаного Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

Невиконання внутрішньо переміщеною особою обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», не є підставою за наведеними Законами для припинення (призупинення) виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання відповідача на приписи Закону від 20.10.2014 № 1706-VII, а також Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509; Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам і Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595, Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 646 - не може обґрунтовувати правомірність припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу в спірний період.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.

Щодо аргументів відповідача в частині не подання позивачем заяви про поновлення виплати пенсії одразу після її припинення, суд зазначає, що ця обставина не може виправдовувати протиправне припинення виплати пенсії.

Статтею 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд вважає безпідставним посилання на п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, яким встановлено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, оскільки наведеним спеціальним Законом не передбачено виплату нарахованих за минулий час сум пенсій на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.

Статтею 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, ст. 2 Закону від 19.10.200 № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які наведені в постанові від 03.05.2018 у справі 703/5652/15-а.

Отже, з наведених мотивів суд дійшов висновку про порушення відповідачем-1 права позивача на своєчасне отримання належної їй пенсії. Тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не виплати позивачу пенсії з березня 2016 року, зобов`язання відповідача-2 нарахувати і виплатити заборгованість по пенсії з березня 2016 року по грудень 2019 року, а також в частині зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати пенсії підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині зобов`язання поновити виплату пенсії не підлягають задоволенню, оскільки з січня 2020 року виплату пенсії позивачу поновлено. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині оскарження рішення УПФУ-1 про зупинення (припинення) виплати пенсії, оскільки під час розгляду цієї справи не встановлено наявність такого рішення.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 263, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 37755477, 85001, Донецька області, м. Добропілля, вул. Незалежності, буд. 28А), Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42169496, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, буд. 17) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року.

Зобов`язати Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати і виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з березня 2016 року по грудень 2019 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Повне рішення суду складено 24 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя К.О. Куденков