Рішення № 88906831, 10.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Справа № 160/11840/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Турлакової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з позовними вимогами про : - визнання протиправною відмови Амур- Нижньодніпровського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у внесенні змін до актового запису про народження в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 »; - зобов`язати Амур - Нижньодніпровський районний м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести зміни до актового запису цивільного стану № 146 від 15.02.2000 року про народження ОСОБА_1 в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженої відмови. В паспорті позивача по батькові зазначено « ОСОБА_2 », оскільки ім`я батька згідно свідоцтва про народження « ОСОБА_4 ». Проте позивач все життя прожив із вітчимом ОСОБА_5 , свого біологічного батька не пам`ятає, останній життям сина не цікавився, та ухилявся від виконання будь-яких батьківських зобов`язань. У зв`язку з цим позивач змінив прізвище, та виявив намір змінити по батькові, звернувшись до відповідача з відповідною заявою, однак отримав відмову. Вважає, що така відмова є протиправною з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гарнага проти України» № 20390/07, від 16.05.2013 року, яке набуло статус остаточного та відповідну практику Верховного Суду з аналогічних питань.

Відповідач направив відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав, та зазначив що чинним законодавством не передбачено зміни по батькові фізичної особи за її бажанням і по батькові дитини можливо змінити тільки, якщо її батько змінив ім`я, якщо відносно особи було проведено усиновлення або якщо відомості про батька було виключено з актового запису про народження. Рішення Європейського суду підлягають виконанню, але в чинному законодавстві України відсутній механізм виконання таких рішень судів. Також стверджує, що з метою виконання рішення ЄСПЛ у справі «Гарнага проти України» у Верховній Раді України розроблено та зареєстровано законопроект, яким передбачається зміна по батькові на власний розсуд, однак наразі такі зміни не внесені.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 03.02.2020 - перебування головуючого судді у відпустці, у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 10.02.2020р.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши письмові докази, та чинне законодавство, суд прийшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько « ОСОБА_6 ».

Відповідно до копії Свідоцтва про зміну імені Серії НОМЕР_2 від 08.10.2016р. ОСОБА_7 що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 змінив ім`я, про що 09.10.2016р. складено відповідний актовий запис № 58. Прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 .

Згідно копії паспорта № НОМЕР_4 виданого 24.10.2016р. на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що по батькові позивача зазначено « ОСОБА_2 », відповідно до вказаних у свідоцтві про народження дитини відомостей про його батька « ОСОБА_6 ».

15.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою з питання зміни по батькові - з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Відповідач листом від 21.11.2019 року № 4038/14.1-148 відмовив у внесенні таких змін, мотивуючи своє рішення тим, що законодавством України не передбачено правової підстави, на яку посилається заявник, щодо зміни її по батькові. Фізична особа яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни батьком свого власного імені, або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження. Як на правову підставу посилався на п.1, п.3 ст.295 Цивільного кодексу України, абз.3,6 п.1 гл.4 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000р. за № 719/4990.

Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернувся з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, визначені Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року № 2398-VI (далі - Закон України № 2398-VI).

Частиною першою статті 6 Закону № 2398-VI обумовлено, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх.

Згідно з частиною п`ятою статті 9 Закону № 2398-VI правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України.

Статтею 16 Закону № 2398-VI урегульовано порядок державної реєстрації зміни імені.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Закону № 2398-VI державна реєстрація зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) (далі - зміна імені) проводиться лише щодо громадян України. Державна реєстрація зміни імені проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, за місцем її проживання за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних актових записів цивільного стану та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 2398-VI внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 28 Цивільного кодексу України, ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Статтею 295 Цивільного кодексу України обумовлено право фізичної особи на зміну імені.

Так, за змістом цієї статті фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження. Прізвище, власне ім`я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у зміні його по батькові була відсутність у національному законодавстві чітких положень, які б дозволяли зміну по батькові фізичної особи на власний розсуд, з посиланням на п.1, п.3 ст.295 Цивільного кодексу України, абз.3,6 п.1 гл.4 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000р. за № 719/4990.

Ч.1,2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

16 травня 2013 року (набуло статусу остаточного 16.08.2013р.) Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд, ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі за заявою громадянки України пані ОСОБА_8 проти України (№ 20390/07), в якому, перевіряючи правомірність відмови заявниці у зміні її по батькові, постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Після набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного заявниця громадянка України ОСОБА_9 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи за її позовом.

Переглядаючи судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_9 , Верховний Суд України у своїй постанові від 27 січня 2014 року (справа 21-418а13) зазначив наступне.

Європейський суд у справі «Гарнага проти України» констатував, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім`я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв`язку носіїв певного імені з сім`єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім`я, надане їй при народженні.

Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв`язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.

Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов`язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Європейський суд одноголосно постановив, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції щодо заявниці.

З огляду на викладене, Верховний Суд у своїй постанові зауважив, що відповідно до статей 2, 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і пункту 1 статті 46 Конвенції рішення Європейського суду є обов`язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

У зв`язку з цим, Верховний Суд України скасував судові рішення, ухвалені у вказаній справі, і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Останній, розглянувши справу, визнав право ОСОБА_9 на зміну по батькові , та її позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зауважує, що на момент розгляду ЄСПЛ справи «Гарнага проти України» редакція статті 295 Цивільного кодексу України передбачала можливість зміни особою по батькові лише у разі, якщо її батько змінив ім`я.

Чинна на сьогодні редакція вказаної статті Цивільного кодексу України також уможливлює зміну по батькові у разі виключення відомостей батька дитини з актового запису особи про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону. Водночас, це не змінює правову проблему, встановлену Європейським Судом у справі ОСОБА_10 .

Отже, аналізуючи викладене у своїй сукупності, можна дійти висновку, що українське законодавство відносно вільно дозволяє фізичній особі змінювати ім`я або прізвище. Однак, на відміну від можливості змінити власне ім`я і прізвище, чинне законодавство прямо не передбачає право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Конвенція - це живий інструмент, який має тлумачитись у контексті змін у суспільстві і у відповідності до умов сучасності. Водночас, рішення у схожих справах повинні бути подібними, оскільки відмінність може призвести до нерівності позивачів перед законом та не виправдати законні очікування тих, хто звертається до правосудця. Існує ряд причин, за якими необхідно притримуватись прецедента. Це перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецедента не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й виражає саму суть судової політики (справа «Коссі проти Сполученого Королівства», рішення від 27 вересня 1990 року).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 19 цього Закону визначає порядок її застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. Так, зокрема, частиною п`ятою цієї статті визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Враховуючи вищевикладене, принцип верховенства права, практику ЄСПЛ, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд вважає протиправною відмову від 21.11.2019 року № 4038/14.1-148 Амур - Нижньодніпровського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у внесенні змін до актового запису позивача про народження в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », та необхідність захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача внести зміни до актового запису цивільного стану № 146 від 15.02.2000 року про народження ОСОБА_1 в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.

При цьому, на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241, 243, 244, 245, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною відмову від 21.11.2019 року № 4038/14.1-148 Амур- Нижньодніпровського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у внесенні змін до актового запису про народження ОСОБА_1 , в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Зобов`язати Амур-Нижньодніпровський районний м. Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести зміни до актового запису цивільного стану № 146 від 15.02.2000 року про народження ОСОБА_1 в частині зміни по батькові з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен, сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Амур-Нижньодніпровського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 33339868, м. Дніпро 49081, пр. Слобожанський, 15).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя Н.В. Турлакова