Рішення № 88883242, 22.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 року м. Київ № 640/7768/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справі

за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

до Міністерства культури України

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною відмову та зобов`язати Міністерство культури України надати погодження на відчуження Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» об`єкта нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення Кам`янець-Подільського відділення Хмельницької обласної філії акціонерного товариства комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" загальною площею 1687,4 кв.м., що розташоване по вулиці Князів Коріатовичів, будинок 1 у місті Кам`янець-Подільський Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в 2007 році було набуто право власності на об`єкт нерухомого майна по вулиці Князів Коріатовичів, будинок 1 у місті Кам`янець - Подільський Хмельницької області . Згодом зазначений об`єкт нерухомого майна включений у Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, у зв`язку з чим Міністерство культури України відмовило у погодження відчуження позивачем зазначеного об`єкту нерухомого майна. Відмова відповідача у погодженні відчуження належного позивачу нерухомого майна, на думку останнього, порушує реалізацію позивачем права власності на такий об`єкт.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2019 року клопотання представника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про розгляд справи в судовому засіданні за участі сторін залишити без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача вказує, що згідно із Законом України «Про Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації» об`єкт нерухомого майна «Будівля відділення державного банку» за адресою: вулиця Князів Коріатовичів, 1 у місті Кам`янець-Подільський включено до вищезазначеного переліку, у зв`язку з чим позивачу відмовлено у відчуженні такого майна.

У відповіді на відзив позивач наголошує на недоведеності відповідачем того факту, що в момент придбання позивачем нерухомого майна за адресою: вулиця Князів Коріатовичів, 1 у місті Кам`янець-Подільський та на даний час зазначений об`єкт внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У запереченнях представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. З огляду на викладене, представник відповідача вказує, що об`єкт за адресою: вулиця Князів Коріатовичів, 1 у місті Кам`янець-Подільський включено до Переліку об`єктів нерухомого майна, що не підлягає приватизації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 26 квітня 2007 року №726 оформлено право власності позивача на приміщення по вулиця Кн. Каріатовичів, 1 в місті Кам`янець-Подільському.

14 лютого 2019 року позивач звернувся до Міністерства культури України із листом, яким повідомив про намір продати приміщення по вулиця Кн. Каріатовичів, 1 в місті Кам`янець-Подільському. У вказаному листі позивач просив повідомити чи буде Управління використовувати привілеєве право на купівлю приміщення, а у разі відмови - погодити продаж цих приміщень.

Листом від 28 лютого 2019 року №1533/10-2/13-19 Міністерство культури України повідомило, що нежитлове приміщення за адресою: вулиця Кн. Каріатовичів, 1 в місті Кам`янець- Подільському перебуває у Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженому Законом України від 23 вересня 2008 року №574-VI, з огляду на що Мінкультури позбавлене правових підстав погодити передачу зазначеної пам`ятки у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Партнер Оверсіз».

Незгода позивача із відмовою у погодження продажу ним нежитлового приміщення за адресою: вулиця Кн. Каріатовичів, 1 в місті Кам`янець-Подільському Товариству з обмеженою відповідальністю «Партнер Оверсіз» зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-ІІІ).

Як проголошено у преамбулі вказаного Закону, об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закон № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 20 частини 2 статті 5 Закону № 1805-ІІІ до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, віднесено погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Статтею 18 цього ж Закону визначено, що об`єкти культурної спадщини, які є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Зі змісту наведених норм випливає, що передача об`єктів культурної спадщини, які є пам`ятками, має погоджуватись з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Щодо посилання відповідача на те, що об`єкт нерухомого майна по вулиці Князів Коріатовичів , будинок 1 у місті Кам`янець-Подільський Хмельницької області Законом України «Про Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації» віднесено до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, суд звертає увагу на те, що позивачем зареєстровано право власності на згадуваний об`єкт нерухомого майна до прийняття Закону України «Про Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації».

В даному випадку не має місце приватизація об`єкту, віднесеного до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, отже посилання відповідача на норми Закону України «Про Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації» є необґрунтованим, а відтак відмова у погодженні продажу позивачем нерухомого майна за вказаною обставиною є безпідставною.

Згідно статті 17 Закону № 1805-ІІІ пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Частиною 2 статті 18 Закону № 1805-ІІІ визначено, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Отже, власник об`єкта культурної спадщини може реалізувати своє суб`єктивне право на таке майно шляхом його відчуження іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Суд наголошує, що відповідно до частини 8 статті 319 Цивільного кодексу України особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону № 1805-ІІІ у разі продажу пам`ятки (крім пам`ятки, яка не підлягає приватизації) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу.

Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, має право привілеєвої купівлі пам`ятки національного значення. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради мають право привілеєвої купівлі пам`ятки місцевого значення. У разі відмови від здійснення цього права чи нездійснення його протягом місяця з дня одержання повідомлення власник або уповноважений ним орган має право на продаж пам`ятки.

Судом встановлено, що відповідачем протягом місяця з моменту звернення позивача з відповідним листом (від 14 лютого 2019 року) не реалізовано право привілеєвої купівлі пам`ятки культурної спадщини, що належить позивачу, а відтак в силу норм статті 20 Закону № 1805-ІІІ позивач має право на продаж такої пам`ятки.

Щодо доводів позивача, що об`єкт нерухомого майна по вулиці Князів Коріатовичів, будинок 1 у місті Кам`янець-Подільський Хмельницької області не внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 06 вересня 1979 року №442 об`єкт нерухомого майна по вулиці Князів Коріатовичів, будинок 1 у місті Кам`янець-Подільський Хмельницької віднесено до пам`яток архітектури національного значення, охоронний номер 1670.

Отже, згадуване нерухоме майно є пам`яткою національного значення не на підставі наявності або відсутності даної будівлі в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, а на підставі пункту 3 розділу X Прикінцевих положень Закону № 1805-III.

Суд зауважує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на те, що в даному випадку позивач набув прав на реалізацію належного йому нерухомого майна в силу норм статті 20 Закону № 1805-ІІІ, отже відмова відповідача у погодженні реалізації позивачем нерухомого майна фактично не порушує права позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, а також встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко