Рішення № 88882741, 23.04.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 р. Справа №480/288/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області (далі по тексту - відповідач), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 року № Ф-3578-25 на суму 30 308,59 грн., вимогу № Ф-3578-25у від 29.05.2019 року на суму 24 800,23 грн. та вимогу № Ф-3578-25у від 08.11.2019 на суму 5 508,36 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.02.2009 року був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем. Відповідачем було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 року № Ф-3578-25 на суму 30 308,59 грн., вимогу № Ф-3578-25у від 29.05.2019 року на суму 24 800,23 грн. та вимогу № Ф-3578-25у від 08.11.2019 на суму 5 508,36 грн. Позивач вважає що оскаржувані вимоги є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки в період, за який нараховано внесок, позивач є найманим працівником, та за нього сплачувався єдиний соціальний внесок з нарахованих сум заробітної плати. Разом з тим позивач підприємницькою діяльністю не займався і будь-якого доходу не отримував. Крім того 29.11.2019 року відбулась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Ухвалами Сумського окружного адміністративного суду клопотання ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду задоволено та поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог. Також зазначеною ухвалою відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

На виконання зазначеної ухвали представником відповідача подано до суду відзив, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що згідно баз даний Головного управління ДПС у Сумській області ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 по 30.09.2014 перебував на спрощеній системі оподаткування, з 01.10.2014 по 29.11.2019 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування. У зв`язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 року заборгованості зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 24 800,23 грн., Головним управлінням ДФС у Сумській області платнику було сформовано та надіслано вимогу №Ф-3578-25 від 29.05.2019 року, яка направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але дане поштове відправлення було повернуте на адресу Головного управління ДФС у Сумській області з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання». Разом з тим, станом на 31.10.2019 року заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску збільшилась на 5 508,36 грн. та склала в загальному розмірі 30308,59 грн. У зв`язку з чим Головним управлінням ДПС у Сумській області платнику було сформовано та надіслано вимогу №Ф-3578-25 від 08.11.2019 року, яка направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримане ОСОБА_1 - 28.11.2019. Таким чином, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.05.2019 у сумі 24800,23 грн. та від 08.11.2019 №Ф-3578-25 у сумі 30308,59 грн. є узгодженими. У відповідності до вимог п.7 розділу VI Інструкції №449 до органу державної виконавчої служби були направленні узгодженні вимоги від 29.05.2019 №Ф-3578-25-У на суму 24800.23 грн. та від 08.11.2019 №Ф-3578-25-У на суму збільшення боргу у розмірі 5508,36 грн. (30308,59 грн. - 24800,23 грн.). А отже оскаржувані вимоги є законними та обгрунтованими (а.с. 67-70).

В подальшому представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву (а.с. 106).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 10.02.2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та 29.11.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 26320060004021491 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. 10).

Як зазначено представником відповідача у відзиві, позивач з 01.01.2012 по 30.09.2014 перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01.10.2014 по 29.11.2019 здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.

У зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 року заборгованості зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 24 800,23 грн., Головним управлінням ДФС у Сумській області було сформовано та надіслано вимогу №Ф-3578-25 від 29.05.2019 року, яка була направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте повернуто на адресу Головного управління ДФС у Сумській області з відміткою Укрпошти «за закінченням строку зберігання» (а.с. 111).

Разом з тим, станом на 31.10.2019 року заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску збільшилась на 5 508,36 грн. та склала в загальному розмірі 30308,59 грн., у зв`язку з чим Головним управлінням ДПС у Сумській області було сформовано вимогу №Ф-3578-25 від 08.11.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 30 308,59 грн. Дана вимога була направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана ОСОБА_1 - 28.11.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 112).

Також оскільки станом на 31.10.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску збільшилась на 5 508,36 грн., у відповідності до п. 7 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Головним управлінням Державної податкової служби у Сумській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25у від 08.11.2019 року на суму збільшення боргу у розмірі 5 508,36 грн. (а.с. 93), яка була подана разом із вимогою №Ф-3578-25 від 29.05.2019 року до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

При цьому відповідно до копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 04.05.2016 року по 24.05.2018 року працював у Загоні технічної служби Управління ДСНС України у Сумській області на посаді водія та з 14.08.2018 року і до цього часу працює в Службі автомобільних доріг у Сумській області на посаді водія (а.с. 13).

Вважаючи вище вказані вимоги протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Частиною 1 статті 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб:

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019р. по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідно до розрахунку боргу по єдиному внеску та витягу з інтегрованої картки платника податків, за позивачем обліковується борг з єдиного внеску за 2014 рік у розмірі 3 769,33 грн. Крім того позивачу було нараховано єдиний внесок: 8448,00 грн. - за 2017 рік, термін сплати 09.02.2018; 2457,18 грн. - за 1 квартал 2018 року, термін сплати 19.04.2018; 2457,18 грн. - за 2 квартал 2018 року, термін сплати 19.07.2018; 2457,18 грн. - за 3 квартал 2018 року, термін сплати 19.10.2018; 2457,18 грн. - за 4 квартал 2018 року, термін сплати 21.01.2019; 2 754,18 грн. - за 1 квартал 2019 року, термін сплати 19.04.2019 року; 2 754,18 грн. - за 2 квартал 2019 року, термін сплати 19.07.2019 року; 2 754,18 грн. - за 3 квартал 2019 року, термін сплати 21.10.2019 року (а.с. 71-75).

При цьому, відповідно до копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 04.05.2016 року по 24.05.2018 року працював у Загоні технічної служби Управління ДСНС України у Сумській області на посаді водія та з 14.08.2018 року і до цього часу працює в Службі автомобільних доріг у Сумській області на посаді водія (а.с. 13) та за вказані періоди єдиний соціальний внесок з нарахованих сум заробітної плати був перерахований у повному обсязі, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 33 (зворотній бік).

Тобто фактично відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок за періоди 2014 рік та з 2017 р. по 3 квартал 2019 р. При цьому відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок, зокрема, за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків, а саме за період з початку 2017 року по 24.05.2018 року та з 14.08.2018 року по 3 квартал 2019 року.

Оскільки позивач в період з початку 2017 року по 24.05.2018 року та з 14.08.2018 року по 29.11.2019 року перебував на обліку в податковому органі та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував, та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах з Загоном технічної служби Управління ДСНС України у Сумській області та Службою автомобільних доріг у Сумській області, які також сплачували за нього страхові внески, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску, в розмірі мінімального соціального внеску, за період з початку 2017 року по 24.05.2018 року та з 14.08.2018 року по 3 квартал 2019 року спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Водночас суд зазначає, що докази того, що позивач перебував у трудових відносинах у 2014 році та у червні-липні 2018 року, та докази сплати ним єдиного соціального внеску за вказані періоди, в матеріалах справи відсутні.

Також з матеріалів справи суд вбачає, що у 1-3 кварталах 2014 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 4 кварталу 2014 по 29.11.2019 здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній в 2014 році) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Законом України від 16.01.2014 № 719-VII «Про державний бюджет України на 2014 рік» встановлений щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2014 року - 1 218 грн.

З розрахунку боргу по єдиному внеску суд вбачає, що враховуючи розмір мінімального соціального внеску, у позивача існує заборгованість зі сплати єдиного внеску за 1-3 квартал 2014 року у загальному розмірі 3 769,33 грн.

Разом з тим Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону №2464, які діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці. які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлений щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723 грн.

Отже розмір мінімального страхового внеску на місяць в 2018 році становить 819,06 грн. (3723*22%). Разом за червень-липень 2018 року сума єдиного внеску становить 1 638,12 грн. (819,06 грн.*2 місяці).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем страхового внеску за 1-3 квартал 2014 року та червень-липень 2018 року, та позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску, то загальна сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті позивачем за вказані періоди становить 5 407,45 грн.

Посилання позивача на те, що з 01.10.2014 року він фактично не займався підприємницькою діяльністю та не отримував прибуток є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Враховуючи той факт, що вимога від 29.05.2019 року № Ф-3578-25у включила заборгованість зі сплати єдиного внеску за періоди 1-3 квартал 2014 року та з 2017 по 1 квартал 2019 року, суд доходить висновку, що вимога від 29.05.2019 року № Ф-3578-25у підлягає скасуванню в частині визначення боргу з єдиного внеску в сумі 19 392,78 грн. (24 800,23 грн.-5 407,45 грн.).

Щодо вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25 від 08.11.2019 року та № Ф-3578-25у від 08.11.2019 року, суд зазначає, що дані вимоги були сформовані після винесення вимоги Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25у від 29.05.2019 року, виключно у зв`язку зі збільшенням суми боргу за період 2-3 квартал 2019 року, а судом встановлено незаконність визначення суми боргу за вказаний період, суд доходить висновку, що вказані вимоги підлягають скасуванню в повному обсязі, а відтак в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Посилання позивача, що відповідачем пропущено строк надсилання вимоги про сплату єдиного внеску за 2014 рік, суд вважає безпідставними, оскільки згідно із ч. 16 ст. 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Крім того суд зазначає, що несвоєчасне надсилання вимоги про сплату єдиного внеску не спростовує факт наявності у позивача даної заборгованості та не звільняє позивача від обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску відповідно до Закону № 2464.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області суму судового збору в розмірі 765,80 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 14.01.2020 № 0.0.1579992848.1 (а.с. 8)

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду лише попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Проте суд зазначає, що даний розрахунок не є належним доказом понесення позивачем витрат на правову допомогу. При цьому будь-яких інших доказів, які б підтверджували понесення витрат на правову допомогу, позивачем суду не надано.

Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 року по справі № справа №280/1765/19 (адміністративне провадження №К/9901/607/20) зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Підсумовуючи наведене, з урахуванням поданих позивачем документів, суд відмовляє у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., оскільки позивачем не надано безспірних доказів, які б підтверджували понесені ним витрати на оплату правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25у від 29.05.2019 року в частині визначення суми боргу платника єдиного внеску в сумі 19 392,78 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25 від 08.11.2019 року на суму 30 308,59 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3578-25у від 08.11.2019 року на суму 5 508,36 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 43144399) суму судового збору в розмірі 765,80 грн. (сімсот шістдесят п`ять гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.О. Павлічек