Постанова № 8887904, 18.03.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2010 р. м. Вінниця                    Справа № 2-а-668/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : Данилюка Віталія Михайловича

відповідача : Бондара Михайла Вікторовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шик і Блиск"

про: стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

23 лютого 2010 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шик і Блиск» (ТОВ «Шик і Блиск», Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 35569 грн 68 коп. та пені в розмірі 3350 грн 38 коп.

Зазначали, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875) відповідач зобов’язаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, ТОВ «Шик і Блиск» подано до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою 10-ПІ.

У цьому звіті ними зазначено, що на підприємстві в 2008 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 145 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 0 осіб, кількість інвалід штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог статті 19 Закону №875, самостійно розрахована Товариством – 6 осіб.

Тобто, як вбачається із поданого звіту, ТОВ «Шик і Блиск» не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році у кількості шести осіб.

За таких обставин, ними всупереч вимогам частини четвертої статті 20 Закону №875, якою передбачено обов’язок підприємств, установ, організацій та інших сплатити адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом та пункту 3.7 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ – не розрахована та у рядку 06 не відображена сума коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен розрахувати і сплатити роботодавець самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875.

Порушення термінів сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені.

Фондом на адресу відповідача надіслано повідомлення від 24 березня 2009 року №01-08/100-33/145 про сплату санкцій та пені. Відповіді чи певного реагування, тобто оплати суми не послідувало.

Листом від 20 травня 2009 року №02-04/1087 Лівобережний міжрайонний центр зайнятості повідомив, що ТОВ «Шик і Блиск» у 2008 році надавало інформацію для організації працевлаштування інвалідів. На заявлені вакансії центром зайнятості направлено 3 безробітних з числі інвалідів, проте Товариством у працевлаштуванні цим особам відмовлено через невідповідність вимогам. При цьому слід зазначити, що в поданих ними формах 3-ПН в розділі «Основні вимоги до претендента на вакансію» жодних вимог не зазначено.

Таким чином, посилаючись на те, що ТОВ «Шик і Блиск» адміністративно-господарські санкції не розраховано та вчасно (добровільно) не сплачено, - просили стягнути з них 35569 грн 68 коп. санкції та 3350 грн 38 коп. нарахованої пені в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача – головний спеціаліст відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів та кадрового забезпечення Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів В.М. Данилюк (довіреність на а.с. 41) позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача – М.В.Бондар (довіреність на а.с. 42) у судовому засіданні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях (а.с. 30-31). Додатково пояснив, що в 2008 році відповідно до законодавчо закріплених нормативів ними створено необхідну кількість робочих місць для інвалідів, а саме, 9, що навіть перевищує зазначений в частині першій статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для них норматив (6 осіб).

У підтвердження факту виділення та створення робочих місць для інвалідів Товариством подані до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці звіти за період з 21 серпня 2008 року по 16 грудня 2008 року. Даний факт підтверджується і позивачем, оскільки копії даних звітів долучені як докази до позовної заяви.

Також, з положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що працевлаштування інвалідів здійснюється – центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі умовою про виконання роботи в дома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установ організацій, чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до цієї норми, Товариством надіслано клопотання керуючому відділенням фонду соціального захисту інвалідів Полянському С.Д. з проханням направити їм для працевлаштування інвалідів ІІ та ІІІ групи в кількості 5 чоловік. На дане клопотання відповіді не надійшло, жодних людей на працевлаштування фондом не направлено.

За таких обставин, на ТОВ «Шик і блиск» не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими на це органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, чи відсутності інвалідів, бажаючих працювати на створеному для них робочому місті. Товариством вжито всіх передбачених законом заходів для створення зазначених робочих місць, та інформування населення про їх наявність. Крім того, на Товаристві в даний момент відповідно до створених робочих місць для людей з обмеженими фізичними здібностями працюють три людини.

Стосовно нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій представник ТОВ «Шик і Блиск» зазначив таке.

Відповідно до пункту 4 Положення «Про фонд соціального захисту інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002року №1434, Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до статті 19 Конституції України орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів доданих до позовної заяви, розрахунок розміру адміністративно-господарських санкцій і пені проводився Головним спеціалістом відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи та соціальному захисту інвалідів та кадрового забезпечення Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Голубченко А.А. А виходячи з аналізу норми вищенаведеного закону та Положення, основним завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а не проведення нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Представник Товариства також зазначив, що відповідно статті 238 Господарського кодексу України (ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характер, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

У нашій ситуації позивач не навів чіткі правові підстави, які дають йому право нараховувати адміністративно-господарські санкції та пеню.

Суд заслухав пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача повно, всебічно, об’єктивно дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Зокрема, суд встановив, що оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Шик і Блиск» складає більше 8 осіб, то Товариство зареєстроване у відповідному відділенні Фонду соціального захисту населення за своїм місцем знаходження (Вінницьке відділення) і щороку подає цьому відділенню звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 відповідачем подано 23 лютого 2009 року (а.с. 4).

У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 145 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 6 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – відсутня, фонд оплати праці штатних працівників – 859,6 грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника – 5928 грн, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - відсутня.

Тобто, відповідачем самостійно розраховано кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, однак жодного інваліда за 2008 рік не працевлаштовано. При цьому, суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання такого нормативу не розраховано.

За таких обставин, суму коштів адміністративно-господарських санкцій розраховано Фондом і на адресу відповідача надіслано повідомлення від 24 березня 2009 року №01-08/100-33/145 про її сплату до 15 квітня 2009 року. Також, наголошено, що порушення терміну сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені (а.с. 5). Відповіді на лист до позивача не надходило. Сплата ТОВ «Шик і Блиск» не проводилась.

З метою вирішення спорів, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Вінницьке відділення Фонду 07 травня 2009 року №01-08/715-6 звернулося до директора Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці з проханням повідомити інформацію щодо подання ТОВ «Шик і блиск» у 2008 році звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с. 6).

Листом від 20 травня 2009 року №02-04/1087 Лівобережний міжрайонний центр зайнятості повідомив, що ТОВ «Шик і Блиск» інформацію для організації працевлаштування інвалідів у 2008 році надавало. На заявлені вакансії центром зайнятості направлено 3 безробітних з числа інвалідів, проте Товариством у працевлаштуванні цим особам відмовлено через невідповідність вимогам (а.с. 7).

Як вбачається із матеріалів справи, звіти за формою 3-ПН позивачем подавалися за станом на 14 січня 2008 року, 13 лютого 2008 року, 19 березня 2008 року, 08 квітня 2008 року, 16 травня 2008 року, 03 червня 2008 року (два), 23 липня 2008 року, 16 вересня 2008 року, 14 жовтня 2008 року, 14 листопада 2008 року та 15 грудня 2008 року (а.с. 8-19).

У цих звітах ТОВ «Шик і Блиск» надавало інформацію про кількість створених робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме, зазначено вакантні (вільні) робочі місця прибиральника службових приміщень та продавця непродовольчих товарів. Протягом січня - липня 2008 року ними заявлено необхідну кількість у 4 чоловіка, липень, вересень та жовтень по 7 чоловік, серпень – 1, а листопад і грудень по 8 осіб.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що зазначені вакансії протягом року відкривались та закривались.

Це також вбачається і з листа центру зайнятості про вказівку на код, дату реєстрації, підтвердження та закриття вакансій.

В розділі «Основні вимоги до претендента на вакансію» жодних вимог Товариством не зазначалось.

Таким чином, вважаючи що ТОВ «Шик і Блиск» порушено чинне законодавство щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, що в свою чергу зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту інвалідів та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту населення, який є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонд звернувся в суд за стягненням адміністративно-господарської санкції та пені.

При цьому надано розрахунок заборгованості по сплаті санкції та суми пені за підписом головного спеціаліста відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів та кадрового забезпечення А.А.Голубенко станом на 23 лютого 2010 року (а.с. 20, 21).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щороку подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).

Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).

Так, по-перше, що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обов’язок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обов’язок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону – центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.

При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як:

робоче місце інваліда – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда – окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.

Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 (Інструкція) встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Форма складається із трьох розділів, а саме: 1) характеристика вакантного місця; 2) вимоги до претендента на вакансію; 3) додаткові вимоги.

Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.

Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов’язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.

На заявлені ТОВ «Шик і блиск» вакансії Лівобережним міжрайонним центром зайнятості м. Вінниці протягом 2008 року видано 3 направлення на працевлаштування, однак претенденти Товариством не працевлаштовані через невідповідність вимогам.

В той же час, як вбачається із звітів форми №3-ПН, відповідачем спеціальні вимоги до претендента на вакантне робоче місце не виставлялись.

Тобто, суд вважає, що якби ТОВ «Шик і блиск» створило робочі місця для інвалідів, при цьому маючи свої вимоги, то вони зазначили б про це у звіті, поданому до центру зайнятості. За таких обставин, центр зайнятості здійснює підбір кандидатів з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, бажання інваліда, встановлених роботодавцем вимог, а не просто направляє інвалідів, які знаходиться у них на обліку. В інакшому випадку, як вбачається із матеріалів справи, своїх вимог Товариство не висловлювало, а відтак, відмова у прийнятті на роботу всіх трьох інвалідів є безпідставною, обґрунтувань щодо неможливості прийняття таких осіб ними не вказано.

Такі обставини свідчать про формальне подання звітів, без реального створення робочих місць, пристосування їх до інвалідів та бажання їх працевлаштувати. При цьому, суд враховує, що у ТОВ «Шик і Блиск» працювало середньообліково 145 осіб, а також те, що воно складає мережу магазинів і займається торгівлею.

В судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що центром зайнятості їм направлено глухого чоловіка. Оскільки, на їх думку така особа не може працювати продавцем непродовольчих товарів, то йому відмовлено у прийнятті на роботу.

До таких посилань суд відноситься критично, оскільки ТОВ «Шик і блиск» заявлялася також вакансія і прибиральника.

Посилання представника Товариства на те, що вони врахували нозологію, фізичні дані цієї особи і спеціально для нього, в подальшому, відкрили вакансію адміністратора системи в підрозділі Торговий відділ, не може бути взято судом до уваги при розгляді даної справи, так як стосуються іншого періоду, а саме, 2010 року.

Так, до письмових заперечень на позовну заяву ТОВ «Шик і блиск» в обґрунтування вжиття всіх передбачених законом заходів для створення робочих місць для людей з обмеженими фізичними здібностями надано направлення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості №2510910190010001 від 19 жовтня 2009 року на працевлаштування Кукурудзи О.С., його посвідчення інваліда 3 групи №118843 від 08 листопада 2001 року, довідку медико-соціальної (експертної) комісії від 08 жовтня 1996 року №073336 Серія АА та наказ №ШК/К-00376 від 19 жовтня 2009 року про прийняття Кукурудзи О.С. на посаду вантажника в підрозділ Магазин №24 (а.с. 33-36).

Крім того, надано довідку медико-соціальної (експертної) комісії №011109 Серія 2-18 АВ про визначення Борячуку Є.Д. 3-ї групи інвалідності з дитинства безстроково й наказ від 05 березня 2010 року №ШК/К-00044 про прийняття його на посаду адміністратора системи в підрозділ торговий відділ (а.с. 37, 38), а також надано посвідчення інваліда 3 групи з дитинства Островської О.А. №119930 від 07 червня 2004 року й наказ від 02 листопада 2009 року №ШК/К-004202 про призначення її у підрозділ Магазин №2 на посаду продавця непродовольчих товарів (а.с. 39, 40).

Суд не може прийняти до уваги вищевказані обставини та документи, оскільки позивачем заявлено вимоги за період 2008 року, що не стосується даного предмету спору.

Відповідач зазначав в своїх запереченнях, що Товариством самостійно проводився пошук особи-інваліда для працевлаштування, про що свідчить лист в.о. керуючого Вінницьким обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів С.Д.Полонському про направлення їм для працевлаштування інвалідів 2 і 3 групи загального захворювання в кількості 5 чоловік, отриманий відділенням 05 червня 2008 року за вхідним №581 (а.с. 32).

В судовому засіданні представник позивача вказав, що відділення не повноважне обліковувати інвалідів і направляти їх роботодавцю. Призначення Фонду полягає, зокрема, у контролі за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відтак, дане посилання не може бути оцінено як належний доказ вжитих заходів.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Товариством не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.

Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

З досліджених судом обставин та матеріалів випливає, що відповідач не забезпечив нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та самостійно не розрахував суму адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, по-друге, що стосується посилань ТОВ «Шик і блиск» не те, що проведення нарахування адміністративно-господарських санкцій до завдань Фонду не віднесено, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пункту 2 чинного Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, роботодавці самостійно розраховують та сплачують відповідним відділенням Фонду суми адміністративно-господарських санкцій.

Безпосередньо застосування відділеннями Фонду штрафних санкцій до роботодавців ні статтею 20 Закону №875, ні Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів не передбачено, хоча й стаття 250 Господарського кодексу України розміщена в главі 27 зазначеного Кодексу і визначає строки застосування штрафних санкцій за порушення суб’єктами господарювання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до завдань, покладених на зазначений Фонд, останній здійснює лише контрольні функції за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Як вже зазначалося, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875.

При цьому варто зазначити, що само по собі невиконання роботодавцем нормативу по працевлаштуванню інвалідів не порушує прав відділень Фонду. З аналізу вимог Закону №875 вбачається, що штрафні санкції є альтернативним зобов’язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Тому право позивача порушується у випадку несплати йому у строк до 15 квітня адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт невиконання нормативу не означає, що останні не будуть сплачені. Початок перебігу строку звернення до суду починається з 16 квітня.

Аналізуючи порушене питання, слід погодитися із таким обґрунтуванням, оскільки воно відповідає загальнотеоретичним вимогам визначення перебігу строку давності, який розпочинається з наступного дня після вчинення чи виявлення правопорушення.

Виходячи з вимог частини першої, п’ятої статті 103 КАС України, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, а перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Таким чином, у відділення Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним. З цього часу за порушення термінів сплати штрафних санкцій нараховується і пеня на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

По-третє, характеризуючи суб’єктний склад сторін у справах про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нашу думку, слід виходити з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення, для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10 ст. 20 Закону №875), тобто, у зазначеній категорії справ вони виступають позивачами.

Таким чином, визначившись щодо предмету доказування, суб’єктного складу та враховуючи встановлену судом вину ТОВ «Шик і блиск» у незабезпечені встановленого для них нормативу для працевлаштування інвалідів, тобто встановлення порушення відповідачем частини третьої статті 18, частини другої статті 19 та статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд вважає вимогу про стягнення адміністративно-господарської санкції обґрунтованою.

Слід зазначити, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не пов’язує застосування адміністративно-господарських санкцій з будь-якими обставинами, що перешкоджають працевлаштуванню інвалідів, оскільки вказана відповідальність за своєю природою є альтернативним зобов’язанням і запроваджена державою з метою стимулювання діяльності підприємств по створенню та наданню робочих місць інвалідам, працевлаштування та забезпечення їх належними умовами праці.

Вимоги статті 20 даного Закону передбачають сплату санкцій в тому випадку, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є меншою від нормативу, встановленого статтею 19 Закону, а не за нестворені робочі місця. У даній справі відповідачем взагалі не працевлаштовано інваліда, при умові, що такі до нього центром зайнятості направлялися (3 особи), тобто не забезпечено встановлений законодавством норматив. Тому їх посилання просто на створення робочих місць є безпідставним і по фактичним матеріалам справи свідчить лише про формальне виконання обов’язку, а саме, подання звітів, як підставу для уникнення відповідальності.

Крім того, з вищенаведених правових норм вбачається обов’язок роботодавця самостійно розраховувати та сплатити штрафні санкції, а судовий процес стягнення є вимушеною процедурою у випадку не сплати штрафних санкцій добровільно.

Оскільки в порушення чинного законодавства адміністративно-господарська санкція самостійно відповідачем не визначена і до 15 квітня 2009 року не сплачена, то Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів правомірно розраховано її суму, а саме 35569 грн 68 коп. та за порушення термінів сплати нараховано пеню в розмірі 3350 грн 38 коп.

Несплата ТОВ «Шик і Блиск» в добровільному порядку заборгованості тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України та суттєво порушує інтереси держави.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шик і Блиск» (вул. Щорса, 14 а, м. Вінниця, Вінницька область, 21000, р/р 26004045875400 АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 34455065) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Держбюджет м. Вінниця, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу - платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік) адміністративно-господарські санкції в розмірі 35569 грн 68 коп. (тридцять п’ять тисяч п’ятсот шістдесят дев’ять гривень шістдесят вісім копійок) та пеню в розмірі 3350 грн 38 коп. (три тисячі триста п’ятдесят гривень тридцять вісім копійок).

Відповідно до статті 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 23.03.10

Суддя          Чудак Олеся Миколаївна

18.03.2010