Ухвала суду № 88877215, 21.04.2020, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1245/20

2-з/0203/45/2020

УХВАЛА

21 квітня 2020 року суддя Кіровського районного суду м.Дніпропетровська Казак С.Ю., розглянувши заяву позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича про виключення з опису та зняття арешту з майна.

В наданій заяві про забезпечення позову позивачка просила зупинити стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що проводиться на підставі виконавчого листа, виданого 12.06.2018 року Самарським районним судом м.Дніпропетровська та виконавчого листа, виданого 02.10.2019 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська, до винесення рішення по справі. Також до набрання законної сили рішенням по справі просила накласти арешт та заборону вчинення будь-яких дій щодо звернення стягнення, відчуження, реалізації на відкритих торгах, передачі іншим особам та переоформленню документів на інших осіб щодо зазначеної вище квартири.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як роз`яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення по справі, в разі задоволення заявленого позову.

При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

При цьому, відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Види забезпечення позову визначені ст.150 ЦПК України.

Так, згідно з п.п.1-10 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

У справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів.

Згідно п.2 Розділу ХІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5, підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Виходячи з аналізу зазначених норм права та викладених роз`яснень, одним із спеціальних заходів забезпечення позову є зупинення реалізації арештованого майна або ж зупинення передачі такого майна на реалізацію.

Крім того, наведені положення п.п.5,6 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачають можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; а також шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Поряд з цим, суд враховує, що позивачкою не заявлено вимогу про визнання права власності на арештоване майно; не оскаржується виконавчий документ, на підставі якого проводиться стягнення, а також в заяві про забезпечення позову не ставиться питання про зупинення реалізації майна.

Таким чином, запропоновані позивачкою заходи забезпечення позову в даному випадку не узгоджуються з підставами для їх застосування, визначеними п.п.5,6 ч.1 ст.150 ЦПК України, п.2 Розділу ХІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5, абз.2 ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім цього, суд враховує, що згідно ч.11 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Відповідно до роз`яснень п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно доводів заяви про забезпечення позову вбачається, що звернення стягнення на квартиру проводиться в рамках виконавчих проваджень, відкритих на підставі двох виконавчих листів, виданих судами. А тому, забезпечення позову в даному випадку призведе до фактичного зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили та є обов`язковими для виконання, що є неприпустимим, а також призведе до порушення прав та інтересів інших осіб – стягувачів у виконавчих провадженнях, які до участі у справі позивачкою згідно пред`явленого позову на теперішній час не притягувались.

Також суд враховує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за позивачкою було зареєстровано 31.03.2020 року, тобто вже після накладення арешту на квартиру приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження, а також за наявності обтяження у вигляді арешту на цю квартиру, що було зареєстровано ще 10.08.2015 року на підставі ухвали суду.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень у цивільних справах №206/3417/16-ц та №199/1422/15-ц, на підставі рішень по яким було видано виконавчі листи, в рамках виконання яких звертається стягнення на квартиру, ухвалювались рішення про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Відповідно до роздруківки з сайту ДП «СЕТАМ» вбачається, що стягнення звертається на квартиру АДРЕСА_1 , як на іпотечне майно.

А відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову за безпідставністю та необгрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,258-260 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви позивачки ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.261 ЦПК України та може бути оскарження учасниками справи шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя С.Ю.Казак