Рішення № 88868735, 29.11.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/15087/17

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Артюшенко К.С.,

за участю: представника позивачів - адвоката Лісовського Р.А.,

представника відповідача - Реутова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк»), третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року представник позивачів - ОСОБА_4 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом в якому просить визнати недійсний укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року, вчинений в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту № 11221457000 від 24.09.2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного ОСОБА_3 з АТ «УкрСиббанк» договору про надання споживчого кредиту № 11221457000 від 24.09.2007 року ОСОБА_3 отримала в строкову платну позику кредит в розмірі 185 000,00 дол. США під 11,3% річних протягом перших 30 днів користування з строком погашення до 24.09.2028 року для придбання чотирьох кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року. Вказує, що вчинений АТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року було укладено без згоди дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 всупереч майновим інтересам сім`ї та малолітньої дитини, а тому повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою від 12.02.2018 р., після усунення позивачем недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження.

Представником відповідача був поданий відзив на позов, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що 24.09.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11221457000. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Крім того укладений з ОСОБА_2 договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_1 майном, даний договір не створює для ОСОБА_1 ніяких обов`язків, а тому ст.65 СК України, на яку посилається представник позивача на спірні відносини не поширюється.

В судовому засіданні представник позивачів заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Третя особа, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши їх у сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 24 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 11221457000, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 158 000,00 дол. США з терміном погашення до 24 вересня 2028 року.

Для забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором, 24 вересня 2007 року з ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 144008.

Згідно п. 1.4 договору поруки, відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 207 ЦК України, договір є правочином, спрямованим на набуття позивачем цивільних прав та обов`язків з поруки і вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Положеннями ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

У відповідності до частини 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 вказаної статті Кодексу).

Так, представник позивача зазначає що укладений АТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 договір поруки № 144008 від 24.09.2007 року було укладено без згоди дружини позивача ОСОБА_1 та який суперечить майновим інтересам сім`ї та малолітньої дитини.

На підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжям договір створює обов2язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім`ї.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, судом не встановлено підстав недійсності правочину, укладеному між сторонами під час його вчинення.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

В силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору поруки, а також додаткової угоди до нього недійсними, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, адже не є доведеними існування обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, а відтак і не знаходить підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, ст.ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.11, 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.), -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк»), третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова