Постанова № 8886610, 13.04.2010, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2010 р. Справа № 27/172-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача: Бондар М.Г., довіреність б/н від 02.11.2009 р.

1-го відповідача: не з’явився

2-го відповідача: Кравченко Т.А., довіреність №6397 від 04.12.2009 р.

третьої особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. № 567Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 01 лютого 2010 року у справі № 27/172-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «UG INTERNATIONAL», м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто», м. Харків

2. Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі філії «Харківське головне регіональне управління»ЗАТ КБ «ПриватБанк»м. Харків

3-я особа на стороні 1-го відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Харківській області

про розірвання договорів та визнання договорів недійсними,

встановила:

В червні 2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»м. Харків (далі - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій він після уточнення позовних вимог (т. 2 а.с. 6-8) просив суд розірвати договір купівлі - продажу транспортних засобів б/н від 07.05.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто»(далі - 1й відповідач), розірвати договори купівлі - продажу № А-952 та А-953 від 07.05.2008 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто», які зареєстровані на регіональній товарній біржі «ВЕНТА», визнати недійсними договори застави автотранспорту від 15.08.2008 року, укладені між 1-м відповідачем та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приват Банк»(2й відповідач), повернути позивачу транспортні засоби, а саме: 1) сідловий тягач VOLVO FН 12, рік випуску 2001 р., колір - оранжевий, шасі № YV2А4DАА51А527640; 2)сідловий тягач VOLVO РН12, рік випуску 2001р. колір - білий, шасі № YV2А4DАА01а526184.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 лютого 2010 року у справі № 27/172-09 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Светлічний Ю.В., суддя Тихий П.В., суддя Пелипенко Н.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Розірвано договір купівлі - продажу б/н від 07.05.08 року транспортних засобів, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто».

Розірвано договори купівлі - продажу № А-952 та А-953 від 07.05.08 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто», зареєстрований на регіональній товарній біржі «ВЕНТА».

Визнано договір застави автотранспорту від 15.08.08 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто»та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк»недійсним.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»автотранспортні засоби, а саме:

1)          сідловий тягач VOLVO FН 12, рік випуску 2001р., колір - оранжевий, шасі № YV2А4DАА51А527640;

2)          сідловий тягач VOLVO РН12, рік випуску 2001р. колір - білий, шасі № YV2А4DАА01а526184.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL» 50,50 грн. державного мита та 157,50 грн. витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL» 50,50 грн. державного мита та 157,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто» на користь держбюджету України 119,50 грн. державного мита.

Стягнуто з Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь держбюджету України 119,50 грн. державного мита.

2-й відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 01 лютого 2010 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. У апеляційні скарзі 2-й відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, що виявилось у неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин справи позивачем, які господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків господарського суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

На думку 2-го відповідача порушення процесуальних норм полягало, зокрема, в тому, що господарський суд прийняв рішення про обов’язки регіональної товарної біржі «ВЕНТА», що не була залучена до участі у справі, до розгляду прийнята позовна заява, яка не була оплачена державним митом у повному обсязі, зміст оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України.

Щодо порушення норм матеріального права, 2-й відповідач вважає, що відносно розірвання договорів купівлі-продажу у рішенні місцевого господарського суду наведено єдину обставину для розірвання цих договорів, а саме, що 1-й відповідач не сплатив за автотранспортні засоби, і не зважаючи на положення основного договору купівлі –продажу щодо передачі товару та переходу права власності на ці автомобілі після підписання акту прийому –передачі, господарським судом зазначається, що право власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансавто» не перейшло. На думку скаржника, судом не надана належна правова оцінка тим обставинам, що право власності на спірні засоби зареєстровано відповідними компетентними органами та така реєстрація не скасована.

Як вважає скаржник, рішення господарського суду про задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору застави на тій підставі, що між позивачем і 1-м відповідачем договір поруки не укладався, а отже, на думку суду, позивач не міг бути стороною за договором застави автотранспорту і цей договір суперечить закону, є наслідком помилкового застосування судом норм права, які регулюють відносини інституту поруки тому, що суперечить встановленим обставинам справи. На думку 2-го відповідача, порука і застава є самостійними способами забезпечення виконання зобов‘язань та відсутність одного з них не робить інший недійсним.

Заявник апеляційної скарги також стверджує, що договір застави автотранспорту був нотаріально посвідчений, при здійсненні нотаріальних дій було встановлено наявність у ТОВ «Спецтрансавто»права власності на відповідний автотранспорт, а враховуючи те, що позивач не є стороною за договором застави, у нього відсутнє право на оскарження такого договору.

До апеляційної скарги 2-м відповідачем надано докази зміни його назви на Публічне акціонерне товариство Комерційного банку «Приватбанк»та відповідно зміни назви філії на «Харківське регіональне управління «ПАТ КБ «Приватбанк», у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне здійснити заміну 2-го відповідача його правонаступником – Публічним акціонерним товариством Комерційного банку «Приватбанк»в особі філії «Харківське регіональне управління «ПАТ КБ «Приватбанк».

В судове засідання 07.04.2010 р. представники 1-го відповідача та третьої особи не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання. Враховуючи належне повідомлення відповідних осіб про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу 2-го відповідача за відсутності представників 1-го відповідача та третьої особи. Також, колегія суддів враховує і те, що відповідні особи не з’являлися і до суду першої інстанції.

Представником позивача в судовому засіданні було надано відзив на апеляційну скаргу в якому він з апеляційною скаргою не погоджується, висновки та міркування, викладені в ній вважає надуманими, необґрунтованими і такими, що не відповідають чинному законодавству. Таким чином, представник позивача вважає, що рішення господарського суду Харківської області є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга 2-го відповідача не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на припущеннях, нерозумінні та небажанні сприймати документи та факти, які були встановлені в ході судових засідань.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів та пояснень, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та 2-го відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 07 травня 2008 року між позивачем та першим відповідачем були укладені три договори-купівлі продажу транспортних засобів: 1) б/н (т. 1 а.с. 13), 2) № А-952 (т. 1 а.с. 14), 3) № А-953 (т. 1 а.с.15).

Предметом цих договорів є автотранспортні засоби: 1) сідловий тягач VОLVО FН 12, рік випуску 2001р., колір - оранжевий, шасі № YV2А4DАА51А527640; 2) сідловий тягач VOLVO РН12, рік випуску 2001р. колір - білий, шасі № YV2А4DАА01а 526184 на загальну суму 423 000,00 грн. (221000,00 грн. та 202 000,00 грн. відповідно).

Перший та два наступні договори стосуються одного й того ж майна, два наступні договори (окремо на кожен транспортний засіб) зареєстровані на регіональній товарній біржі «ВЕНТА»та містять лише загальні положення про найменування товару, його вартість та правовстановлюючі документи.

Порядок оплати та передачі майна відповідними договорами, що зареєстровані на біржі, не визначений. Цей порядок визначений в договорі купівлі-продажу б/н на обидва транспортні засоби (т. 1 а.с. 13), згідно з яким:

право власності на вказані автотранспортні засоби переходить в момент здійснення покупцем повної оплати, згідно з п. 2.2 договору (п. 1.2);

розрахунки за договором здійснюються на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (позивача) протягом 2-х банківських днів з моменту оформлення документів на регіональній товарній біржі «ВЕНТА»й оформлення реєстраційних документів у відповідних органів реєстрації (п. 2.2);

продавець зобов'язаний передати транспортні засоби та документи на нього протягом одного дня після здійснення повного розрахунку, про що складається двосторонній акт прийому передачі, в якому вказується інформація про окремі агрегати (п. 3.1).

Таким чином, між сторонами договору визначений порядок оплати та передачі товару, відповідно до якого спочатку 1-м відповідачем повинна бути здійснена оплата вартості товару, а в подальшому, після повного розрахунку, здійснюється передача товару, про що складається відповідний акт. П. 4 договору встановлена відповідальність сторін, в т.ч. і за порушення строків оплати.

Матеріали справи не містять доказів здійснення 1-м відповідачем оплати товару, як то передбачено умовами договору, разом з тим, в день підписання спірних договорів, 07.05.2008 р. між його сторонами підписано акт приймання-передачі спірних автотранспортних засобів (т. 1 а.с. 22). Факт передачі цих засобів позивач підтверджує і в суді апеляційної інстанції.

Саме неоплата отриманих транспортних засобів 1-м відповідачем і стала підставою для подання позивачем позову про розірвання спірних договорів купівлі-продажу. При цьому, у якості підстав для розірвання договору позивач посилається на ч.2 ст.651 ЦК України, відповідно до положень якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Позивач вважає невиконання 1-м відповідачем зобов’язань по оплаті за договором істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання у судовому порядку.

З такими твердженнями позивача погодився суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Однак, колегія суддів не може погодитися з твердженнями позивача та висновками суду першої інстанції у цій частині позовних вимог, оскільки, як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та 1-м відповідачем виникли зобов’язальні правовідносини з купівлі-продажу транспортних засобів.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, ЦК України визначає загальні підстави для зміни і розірвання будь-яких договорів.

Дослідженням спірних договорів купівлі-продажу встановлено, що їх умовами не передбачено розірвання договору у випадку прострочення оплати, як і будь-яких інших випадків розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, як встановлено вище, умови договору містять відповідальність, в тому числі за порушення строків оплати (п.4).

Що ж стосується істотного порушення 1-м відповідачем умов договору: як зазначено вище, п. 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Тобто, для застосування відповідного пункту необхідно підтвердження наступних фактів: істотного порушення однією із сторін умов договору та вимога другої сторони про розірвання договору у зв'язку з таким порушенням.

Дослідженням умов спірних договорів та фактичних обставин справи колегією суддів встановлено, що неоплата спірних транспортних засобів сталася з вини позивача (або, в тому числі з його вини), яким, в порушення п. 3.1 договору б/н від 07.05.2008 р., транспортні засоби були передані 1-му відповідачу без здійснення останнім їх оплати як то передбачено п. 2.2 договору. Тобто, передаючи спірні транспортні засоби першому відповідачу, саме позивачем порушені умови договору купівлі-продажу, що фактично і призвело до порушення 1-м відповідачем своїх зобов'язань по оплаті, а відтак, підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України колегія суддів не вбачає.

Натомість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ЦК України встановлені правові наслідки прострочення оплати товару. Так, відповідно до ч.3 ст.692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, враховуючи зазначене та те, що метою укладання спірних договорів купівлі-продажу у позивача було продаж товару та отримання за нього грошових коштів, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми ЦК України, якими регулюються зобов’язання з купівлі-продажу (ст.692 ЦК України).

Згідно з п.4 ст. 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав доказів на підтвердження того, що покупець (відповідач) відмовився прийняти та оплатити товар, отже, не доведено і права продавця на відмову від договору, передбаченого ч.4 ст.692 ЦК України. Навпаки, сторони в судових засіданнях судів обох інстанцій підтвердили факт передачі продавцем та прийняття покупцем спірних транспортних засобів.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договорів купівлі-продажу від 07.05.2008 р., оскільки такий висновок не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на неналежних доказах.

Згідно з ч.1 ст.697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин (відповідне встановлено і п. 1.2 спірного договору від 07.05.2008 р. б/н). У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Разом з тим, як встановлено вище, саме позивачем, в порушення умов договору. 1-му відповідачу без належної оплати були передані спірні транспортні засоби та правовстановлюючі документи на них, що надало 1-му відповідачу можливість зареєструвати на них право власності та в подальшому передати їх в заставу 2-му відповідачу –ЗАТ КБ «ПриватБанк»згідно з договорами застави автотранспорту від 15.08.2008 р. (т. 1 а.с. 16-21), які позивач просить визнати недійсними з тих підстав, що до 1-го відповідача не перейшло право власності на спірний товар, а відтак, у нього не було повноважень для передачі спірного автотранспорту в заставу.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині (в частині визнання недійсними договорів застави –фактично в резолютивній частині рішення визнано недійсним один договір), суд першої інстанції зазначив про те, що право власності на момент укладання договору застави до першого відповідача не переходило. Крім того, послався на те, що чинне законодавство обмежує коло осіб, які можуть бути заставодавцями –ними можуть бути лише сам боржник, або його майновий поручитель. Договір поруки між першим відповідачем та позивачем не укладався, а отже, позивач не міг бути стороною застави автотранспорту від 15.08.2008 р. і цей договір суперечить закону –положенням ст. 583 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони прийняті при невірному застосуванні норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, оскільки:

аналіз положень спірних договорів застави свідчить про те, що 1-м відповідачем в рахунок забезпечення зобов'язань за кредитними договорами, що укладені самим 1-м відповідачем та ТОВ «МІКАЕЛЬ-ТЕ», заставодавець (1-й відповідач) передав банку спірний автотранспорт: сідловий тягач VОLVО FН 12, рік випуску 2001р., колір - оранжевий, шасі № YV2А4DАА51А527640 та сідловий тягач VOLVO РН12, рік випуску 2001р. колір - білий, шасі № YV2А4DАА01а 526184.

В пунктах 6 та 10 спірних договорів застави зазначено, що вказаний вище автотранспорт належить заставодавцю (1-му відповідачу) на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів відповідно АХС 110944 та АХС 110945, що видані ВРЕР № 2 ГУМВСУ Харків від 07.05.2008 р. Спірні договори посвідчені нотаріально, що свідчить про перевірку нотаріусом відповідного права власності у 1-го відповідача. Відповідні докази на підтвердження реєстрації права власності за 1-м відповідачем надані до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 80,81) та, як зазначає 2-й відповідач, такі докази йому надано безпосередньо 1-м відповідачем при укладанні договорів застави.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт реєстрації права власності на спірні транспортні засоби за 1-м відповідачем, така реєстрація стала можливою через порушення позивачем умов договору купівлі-продажу, оскільки саме позивачем ці транспортні засоби та документи на нього передані 1-му відповідачу до оплати товару, відповідна реєстрація права власності не була скасована у встановленому законом порядку, а відтак, твердження позивача та суду щодо того, що право власності на спірне майно на момент укладання договорів застави до 1-го відповідача не перейшло, не відповідає дійсності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом даного позову не є питання про правомірність чи неправомірність реєстрації права власності за спірними транспортними засобами за 1-м відповідачем, позивачем відповідні факти не спростовані належними доказами, а відтак, вони приймаються судом апеляційної інстанції у якості належних доказів по справі.

Що ж стосується посилання суду першої інстанції на ст. 583 ЦК України, колегія суддів зазначає, що ч. 2 цієї статті передбачено, що заставодавцем може бути власник речі, яким, згідно з наданими доказами, станом на дату укладання договорів застави і був 1-й відповідач. Позивач не є стороною ані договору застави, ані кредитного договору, а тому суду апеляційної інстанції незрозумілі доводи оскаржуваного рішення стосовно того, що договір поруки між 1-им відповідачем та позивачем не укладався, а отже, позивач не міг бути стороною договору застави автотранспорту від 15.08.2008 р. і цей договір суперечить закону –положенням ст. 583 ЦК України. Такі доводи суперечать як положенням чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи.

Усе вищенаведене дає підстави для суду апеляційної інстанції стверджувати, що у позивача відсутнє право вимагати від покупця повернення товару у випадку прострочення оплати у відповідності до ст.697 ЦК України, згідно з поданими ним уточненнями до позову (т. 2 а.с. 6-8).

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в позовній заяві, зроблені при довільному трактуванні норм діючого законодавства та фактичних обставин справи, оскільки, як встановлено вище:

саме позивачем порушені умови договору купівлі-продажу щодо передачі товару, а відтак, відсутні правові підстави для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України. Натомість, у позивача є право на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за переданий товар із застосуванням правових наслідків прострочення оплати товару;

1-м відповідачем зареєстровано право власності на спірні транспортні засоби та відповідна реєстрація не скасована і не визнана недійсною у встановленому законом порядку, а відтак, правові підстави для визнання недійсними договорів застави цих засобів та повернення їх позивачу відсутні.

При прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та положення чинного законодавства, що стосуються спірних відносин, а тому ухвалене ним рішення не є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим апеляційна скарга 2-го відповідача підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1- 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Здійснити заміну 2-го-відповідача ЗАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії його правонаступником –Публічним акціонерним товариством Комерційного банку «Приватбанк» в особі філії «Харківське регіональне управління «ПАТ КБ «Приватбанк».

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк»м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2010 р. у справі № 27/172-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю INTERNATIONAL»(61144 м. Харків вул. Героїв Праці, 15 п/рахунок 26006052302779 в Харківському ГРУ ПриватБанк»МФО 351533 Код 32031731) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»в особі філії «Харківське головне регіональне управління»ПАТ КБ «ПриватБанк»(61010 м. Харків, вул. Малом’ясницька, 2а, к/рахунок 32009179700 в Управлінні НБУ України в Харківській області МФО 351533 Код 22609983) 170,00 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

          Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя