Рішення № 88859649, 21.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2224/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0998 (далі - Відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо не нарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.02.2019;

- зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.02.2019.

Ухвалою від 19.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 21.04.2020 відмовлено у задоволенні заяви Військової частини А0998 про застосування процесуального строку звернення до суду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що наказом командира військової частини А0796 (по особовому складу) від 24.01.2019 №15 його звільнено у запас. Наказом командира військової частини А0998 від 12.02.2019 №33 його виключено зі списків особового складу військової частини А0998 з 12.02.2019. Вказує на те, що на день звільнення з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.02.2019. Стверджує, що 21.02.2020, в порядку досудового врегулювання спору звертався до командування військової частини А0998 щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, проте Відповідач відмовив йому у проведенні такої виплати. Позивач вважає, що невиплата спірної грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій вказує на протиправну бездіяльність Відповідача, що стало підставою для звернення Позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (арк. справи 32-37), згідно з яким просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А0998 відмовити. Зазначає, що в особливий період не надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій. Вказує на те, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік військовослужбовцям, як учасникам бойових дій, визначена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», не належить до щорічних відпусток та, виходячи з статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є пільгою гарантованою державою. Вважає, що оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, тому на неї не поширюються норми, передбачені статтями 5, 11, 12, 24 Закону України «Про відпустки» для щорічних відпусток, у тому числі, щодо виплати грошової компенсації під час звільнення з військової служби. На думку Відповідача, покликання на рішення Верховного суду України від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 не може бути прийнято військовою частиною А0998 до уваги, оскільки воно стосується виключно особи, на користь якої ухвалено. З огляду на наведене, Відповідач вважає, що під час проходження Позивачем військової служби, Відповідач діяв в порядку та спосіб, передбачений Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міноборони від 10.04.2009 №170 та не допустив порушень прав, свобод та інтересів Позивача.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Сторони з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Відповідно до довідки військової частини А0998 про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (про безпосередню участь особи в антитерористичній операції) від 30.03.2020 № 416 ОСОБА_1 дійсно в період з 09.07.2014 по 12.07.2014, з 12.10.2016 по 19.10.2016, з 14.01.2018 по 01.04.2018, з 17.06.2018 по 08.08.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (арк. справи 38).

Згідно з копією з посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.05.2015 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (арк. справи 10).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А0998 (по стройовій частині) від 12.02.2019 №33 майора ОСОБА_1 , начальника геоінформаційної служби штабу військової частини А0998, звільненого наказом командира військової частини А0796 (по особовому складу) від 24.01.2019 №15 у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визнано таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Залізничного ОРВК міста Львова. З 12.02.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 17 років 11 місяців, пільгова 06 місяців 26 діб. Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 53% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавку за вислугу років за період з 01 по 12 лютого 2019 року. Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю. Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана тривалістю 15 діб з 02 по 17 квітня 2018 року, грошову допомогу на оздоровлення отримав. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Щорічна основна відпустка за 2019 рік не надавалась, грошову допомогу на оздоровлення отримав. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 04 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2019 №260 не отримував. Підйомну допомогу, відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 05.02.2018 №45 «Про затвердження «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги», в зв`язку з переміщенням на нове місце служби, не отримував. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 за 08 календарних років. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 виплачено грошову компенсацію у розмірі 96422,40 грн. на підставі довідки №66 про вартість речового майна до видачі при звільненні. Постійним або службовим житлом не забезпечувався. Підстава: наказ командира військової частини А0796 (по особовому складу) від 24.01.2019 №15, рапорт майора ОСОБА_1 №3648 від 12.02.2019, довідка №66 (арк. справи 11).

21.02.2020 Позивач звернувся із заявою до Відповідача, в якій просив виплати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки) передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. 3 розділу ХХХІ Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (арк. справи 22).

За результатами розгляду заяви Позивача, Військова частина А0998 надала відповідь, оформлену листом від 25.02.2020 № 1080-вих., в якій повідомила Позивача, зокрема про таке (арк. справи 23-24). Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учасникам бойових дій, визначена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», не належить до щорічних відпусток, а є пільгою гарантованою державою (стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає, що оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, тому на неї не поширюються норми, передбачені статтями 5, 11, 12, 24 Закону України «Про відпустки» для щорічних відпусток, у тому числі, щодо виплати грошової компенсації під час звільнення з військової служби. На думку Відповідача, покликання на рішення Верховного суду України від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 не може бути прийнято військовою частиною А0998 до уваги, оскільки воно стосується виключно особи, на користь якої ухвалено.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність військової частини, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 (зі змінами та доповненнями) встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пункту 19 статті 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду». Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, Позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням Позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення Позивача зі списків особового складу, всіх видів забезпечення Відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2019 роки.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Суд встановив, що Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 12.02.2019.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів правомірності своїх дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як видно із доданих письмових доказів (договір №18-20 про надання правової допомоги від 12.03.2020 (арк. справи 13-16); ордер серії ВС № 1009590 про надання правничої (правової) допомоги від 12.03.2020 (арк. справи 12); прайс лист (вартість адвоката Хлопецького О.О. на 2020 рік) (арк. справи 17-19); акт виконаних робіт (надання послуг) від 16.03.2020 (арк. справи 20); довідки про проведення готівкової оплати від 16.03.2020 (арк. справи 21), Позивач на оплату правової допомоги наданої адвокатом Хлопецьким О.О. сплатив кошти на загальну суму 3200,00 грн., які відповідно до акта виконаних робіт (надання послуг) від 16.03.2020 складаються з: усної консультації, аналізу правовідносин - 500 грн.; вивченням судової практики у подібних справах - 500 грн.; супроводом судової справи «під ключ» у суді першої інстанції (написанням позовної заяви; формуванням пакета документів, додаткові консультації; вжиттям заходів по забезпеченню позовних вимог (підготовки відповіді на відзив, подання клопотань тощо) - 2200 грн.

На думку суду, вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі не підлягають до задоволення, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені Позивачем як витрати на правову допомогу.

Суд зазначає, що усна консультація, аналіз правовідносин, вивчення судової практики у подібних справах включаються до витрат пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви та охоплюються останніми.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.12.2019 року в справі № 520/1849/19.

Таким чином при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України вважає, що на користь Позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такий стягненню не підлягає, оскільки Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією з посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.05.2015 (арк. справи 10), тому звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 (місцезнаходження: 81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ: 07652444) щодо не нарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.02.2019.

Зобов`язати Військову частину А0998 (місцезнаходження: 81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ: 07652444) нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.02.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0998 (місцезнаходження: 81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, код ЄДРПОУ: 07652444) на користь гр. ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Судовий збір стягненню не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Мричко Н.І.