Рішення № 88837553, 16.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року справа № 320/6743/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування заявленої митної вартості товару від 05.07.2019 №UA125220/2019/010006/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, він визначив його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявив цей показник у декларації митної вартості, до якої додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України.

Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням методу 2-г (резервний).

Позивач не погодився із рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі і перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів (гарантійне зобов`язання), обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/6743/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зазначеною ухвалою суду у відповідача витребувано докази у справі та надано строк для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що додані позивачем до митних декларацій документи містять розбіжності, не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари позивача, та містять розбіжності, які стосуються числових значень митної вартості.

26.12.2019 через канцелярію до суду надійшли додаткові письмові пояснення позивача до адміністративного позову на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019.

10.01.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про заміну відповідача Київської митниці ДФС на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 клопотання Київської митниці ДФС про заміну відповідача на правонаступника задоволено. Замінено відповідача у даній справі - Київську митницю ДФС на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби.

Також 13.01.2020 через канцелярію до суду надійшло клопотання представника позивача про відшкодування витрат на правову допомогу. Документи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано до суду позивачем 21.02.2020.

12.03.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про заміну територіальної підсудності справи та її передачу для подальшого розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва. Зокрема, клопотання обґрунтоване тим, що місцезнаходження відповідача у справі зареєстроване у місті Києві, на підтвердження чого відповідач надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відтак, повноваження щодо розгляду даної справи, на думку відповідача, належать до компетенції Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача щодо передачі справи №320/6743/19 для подальшого розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва, з таких підстав.

Статтею 29 Кодексу адміністративного судочинства України визначено випадки, за яких суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду.

Зокрема, згідно з п. 3 ч.1 ст. 29 КАС України справа передається на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 30 КАС України справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

З поданого відповідачем клопотання про заміну територіальної підсудності вбачається, що воно подано після відкриття провадження та обґрунтовується зміною адреси місцезнаходження відповідача у справі у зв`язку із реорганізацією Київської митниці ДФС шляхом приєднання її до Київської митниці Держмитслужби.

Проте, судом встановлено, що на момент відкриття провадження у справі №320/6743/19 Київська митниця ДФС не була припинена як юридична особа, згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Клопотання про процесуальне правонаступництво Київської митниці ДФС на Київську митницю Держмитслужби надійшло від відповідача лише 10.01.2020, тобто, після відкриття провадження у справі.

Згідно з п.3 постанови КМУ від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби»», територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізовуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

На момент відкриття провадження у суду не було жодних доказів на підтвердження передачі повноважень від територіальних органів ДФС до територіальних органів Держмитслужби, що призвело б до заміни Київської митниці ДФС на правонаступника у відносинах, щодо яких виник спір, а, відтак, і до зміни адреси місцезнаходження відповідача у справі.

Так, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1217-р «Питання Державної митної служби» передбачає передачу функцій і повноважень Державної фіскальної служби з реалізації державної митної політики Державній митній службі, а не її територіальним органам, яким є, в т.ч. Київська митниця Держмитслужби.

З листа Державної фіскальної служби України від 10.12.2019 №32076/7/99-99-10-03-17 вбачається, що станом на дату відкриття провадження у даній справі процес передачі справ правонаступникам та передача митницям Держмитслужби повноважень і функцій територіальних органів ДФС ще не було завершено.

Відтак, провадження у справі було відкрито з додержанням правил підсудності, отже, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудна іншому адміністративному суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) зареєстроване як юридична особа 05.08.2016, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.11.2019 (а.с.12-18).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (Покупець) і AIMON GROUP LIMITED (Постачальник) укладено контракт на поставку товару №1758 від 02.04.2018, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товар в асортименті, кількості і за ціною, що визначені в виставлених постачальником інвойсах, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити поставлений товар (а.с. 33-42).

Згідно з п.2.1. зазначеного контракту, безпосереднє місце поставки буде вказано в кожному інвойсі окремо. Постачальник зобов`язується здійснити митне оформлення товару для експорту, а також завантажити товар на транспортний засіб покупця за свій рахунок.

Зокрема, в інвойсі №FZAMC19034 від 24.04.2019 (а.с.32) зазначено наступні умови поставки: FOB SHENZHEN CHINA.

Згідно з пп.2.3.1. контракту розрахунок буде здійснюватися шляхом грошового переказу в доларах США на банківський рахунок продавця, через 7 календарних днів з дати митного оформлення товару в режимі імпорту на митній території України та за умови надання повного комплекту документів, зазначених у розділі 5.4. Договору.

Також судом встановлено, що сторонами контракту підписано Додаткову угоду №1 від 02.07.2018, якою було внесено зміни до пп.2.3.1. контракту, зокрема, змінено умови оплати поставленого товару шляхом збільшення строку відстрочення платежу до 150 календарних днів з дати митного оформлення товару в режимі імпорту на митній території України (а.с.43-44).

Згідно з п.4.1. контракту ціна товару погоджується сторонами та встановлюється в інвойсі на кожну окрему партію товару.

Згідно з п.4.2. контракту ціна товару включає в себе вартість продукту (продукції), тари (палет), упаковки та/або термоусадочної упаковки, вартість робіт, пов`язаних з упаковкою товару, маркуванням, навантаженням та доставкою товару в місце поставки, якщо інше не узгоджено між сторонами.

Відповідно до п.4.3. контракту виконання митних формальностей у країні експорту, а також пов`язані із цим витрати (сплата податків, мита, оплата отримання дозволів) покладаються на постачальника та включаються у вартість товару.

Пунктом 5.1. контракту визначено, що товар за цим контрактом поставляється на умовах, визначених відповідно до правил Інкотермс 2010.

Відповідно до пункту 11.1 контракту даний контракт набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2020 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за контрактом.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару морем (фрахт) здійснювалося за агентським договором №1763 від 07.11.2016, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМА СІ ДЖИ ЕМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ Україна» (а.с.46-55).

Отримавши придбаний за контрактом товар, а саме посуд столовий з кераміки (містить на своїй поверхні глазурування/покриття), уповноважена особа позивача подала до Київської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA125220/2019/709234 від 04.07.2019 (а.с.22-24).

Так, позивач визначив митну вартість товару за основним (першим) методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Зокрема, визначена позивачем митна вартість становила 363517,19 грн. щодо товару за кодом УКТ ЗЕД 6912009000.

З матеріалів справи вбачається, що до митної вартості включена:

- вартість товарів за інвойсом від 24.04.2019 №FZAMC19034, що складає 12 612, 60 дол. США (337 955, 8026 грн. по курсу перерахунку 26,795094);

- витрати на транспортування товарів до місця їх ввезення на митну територію України в розмірі 25157,46 грн.;

- витрати на страхування в розмірі 403,93 грн.

Відтак, розрахована декларантом митна вартість склала 1,65 дол. США за 1 кг.

На підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу пакет документів, передбачений ст.335 та ч.2 ст.53 Митного кодексу України, про що вказано у графі 44 поданої електронної митної декларації та картці відмови.

Перелік наданих документів наведений у графі 44 митної декларації із зазначенням кодів документів, затверджених наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» від 20.09.2012 № 1011.

Так, до митної декларації №UA125220/2019/709234 від 04.07.2019 на підтвердження заявленої митної вартості було додано, серед іншого, наступні документи:

- (0271) пакувальний лист від 24.04.2019 №FZAMC19034;

- (0380) інвойс від 24.04.2019 №FZAMC19034;

- (0705) коносамент № SHZ2593434;

-(0730) міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 31.05.2019 №4758/1;

- (0862) декларація про походження товару;

- (1503) рішення про визначення коду товару від 02.07.2019 №КТ-UA125220-0003-2019;

- (1505) висновок за результатами дослідження експертного підрозділу Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи від 20.06.2019 №142005702-0233;

- (1701) акт проведення огляду товарів, транспортних засобів від 04.06.2019 №UA125220/2019/707653;

- (3007) документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 27.05.2019 №UAIM0319530;

- (3022) прайс-лист продавця б/н від 01.03.2019;

- (3530) страховий поліс від 24.05.2019 №14133;

- (4100) зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу від 02.04.2018 № 1758, подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких договорів;

- (4200) генеральний договір добровільного страхування від 12.12.2018 №101043703;

- (4203) додаткова угода №1 від 01.01.2019 до Генерального договору добровільного страхування;

- (4301) договір морського перевезення від 07.11.2016 № 1763;

- (9000) комерційна пропозиція №22/03/2019 від 22.03.2019;

- (9000) лист від 05.07.2019.

Судом встановлено, що відповідачем 04.07.2019 направлено на адресу декларанта повідомлення засобами електронної пошти про необхідність надання додаткових документів (а.с.69).

ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» листом вих. №1098 від 05.07.2019 (а.с.70-71) надало митному органу: прайс-лист б/н від 01.03.2019; комерційну пропозицію №22/03/2019 від 22.03.2019; додаткову угоду №1 від 01.01.2019 до Генерального договору добровільного страхування вантажів №101043703; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №Ц-541 від 04.07.2019.

Також, як вбачається з поданого ТОВ «Сільпо-Фуд» до митного органу листа, позивач надав додаткове обґрунтування суми страхової премії та навів пояснення щодо наявності документального підтвердження розміру страхового тарифу.

За результатами перевірки митної декларації і додатково поданих документів Київська митниця ДФС винесла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 05.07.2019 №UA125220/2019/00101 (а.с.26-27) і прийняла рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 05.07.2019 №UA125220/2019/010006/1 (а.с.2-21).

Так, у вказаному рішенні митний орган не погодився із заявленою митною вартістю товарів та визначив її за резервним методом визначення митної вартості товарів на рівні 3,86 дол. США за одиницю товару.

Сума переплати митних зборів після коригування митної вартості товару становить 126601,35 грн.

Київською митницею ДФС у графі 33 «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено наступне: за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів встановлено, що вони містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зокрема, митний орган зазначив, що документальне підтвердження розміру страхового тарифу у розмірі 0,08% відсутнє, оскільки сторонами зазначений в страховому сертифікаті розмір страхового тарифу не погоджений в порядку, передбаченому п.4.2. Генерального договору добровільного страхування вантажів від 12.12.2018 №101043703. Також до митного оформлення не надано доповнення №5 до договору страхування вантажів від 28.11.2016 №101023480, попри те, що зазначене доповнення міститься в переліку документів гр. 44 митної декларації від 04.06.2019 №UA125220/2019/707749. Відповідач вказує, що в зазначеному доповненні №5 до договору страхування розмір страхового тарифу визначено в розмірі 0,0975%, тоді як в страховому сертифікаті від 24.05.2019 №14133 розмір страхового тарифу визначено на рівні 0,08%. В якості обґрунтування невизнання заявленої позивачем митної вартості митний орган вказує на відсутність прайс-листа від виробника товару.

Відтак, на думку відповідача, надані позивачем до оформлення документи не містили достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

В якості джерела інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, зазначено митну декларацію від 08.04.2019 №UA500020/2019/003914, згідно якої рівень митної вартості товару становить 3,86 дол. США/кг.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся до суду із цим позовом про визнання рішення протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини 3 статті 58 МК у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 статті 55 МК передбачено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, зазначену ним у митній декларації від 04.07.2019 №UA125220/2019/709234, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до зазначених в частинах 2-4 ст. 53 Митного кодексу України умов, а подані документи містили розбіжності.

Водночас, суд дійшов висновку, що позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає ст. 53 Митного кодексу України, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, товар за контрактом від 02.04.2018 №1758, укладеним ТОВ «Сільпо-Фуд» з Aimon Group Limited, поставлявся на умовах поставки FOB Shenzhen, про що зазначено в інвойсі від 24.04.2019 №FZAMC19034, а також в поданій до оформлення митній декларації від 04.07.2019 №UA125220/2019/709234.

Згідно з Правилами Incoterms®, 2010, умови поставки FOB передбачають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження - Shenzhen. З цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. В цілях визначення митної вартості всі витрати щодо товару, понесені позивачем від порту Shenzhen до кордону України повинні включатися в митну вартість.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заявленої митної вартості, окрім інвойсної вартості товару, було включено також витрати на транспортування товарів до місця їх ввезення на митну територію України, а також витрати на страхування.

Так, судом встановлено, що позивачем надано до оформлення інвойс від 24.04.2019 №FZAMC19034, на підтвердження транспортних витрат - договір від 07.11.2016 №1763, коносамент SHZ2593434, рахунок на оплату транспортних послуг № UAIM319530 від 27.05.2019.

На підтвердження витрат на страхування до оформлення надавалися Генеральний договір добровільного страхування вантажів №101043703 від 12.12.2018 разом з додатком №1 від 01.01.2019, страховий сертифікат №14133 від 24.05.2019. Останній документ позивач надав до суду разом з додатковими поясненнями до адміністративного позову.

В якості підтвердження надання зазначених документів до оформлення є відомості гр. 44 митної декларації від 04.07.2019 №UA125220/2019/709234.

З огляду на те, що суб`єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, може посилатись лише на підстави, які враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, суд, надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного рішення, насамперед надаватиме оцінку зазначеним в оскаржуваному рішенні підставам, якими відповідач керувався при прийнятті рішення про коригування митної вартості.

Так, суд не погоджується з доводами митного органу в оскаржуваному рішенні щодо відсутності підтвердження розміру страхового тарифу, зазначеного в страховому сертифікаті від 24.05.2019 №14133, за відсутності його погодження двома сторонами договору, як це визначено умовами п. 4.2. Генерального договору добровільного страхування вантажів від 12.12.2018 №101043703.

Зокрема, відповідно до абз. другого та третього ст.10 Закону України «Про страхування», страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. При цьому, страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків.

Відтак, з огляду на положення ст. 10 Закону України «Про страхування» щодо встановлення страховиком страхового тарифу, додаткове погодження страхового тарифу страхувальником не є обов`язковим. Натомість, здійснення страхувальником оплати страхової суми на підставі розрахованого страховиком тарифу є свідченням прийняття пропозиції та погодження запропонованого страховиком розміру страхового тарифу, в розумінні ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України.

Суд критично ставиться також до тверджень митного органу про розмір страхового тарифу (0,0975%), визначеного в доповненні №5 до договору страхування вантажів від 28.11.2016 №101023480, який надавався до оформлення за митною декларацією від 04.06.2019 №UA125220/2019/707749.

Так, з матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення від 05.07.2019№UA125220/2019/010006/1 винесено за результатами опрацювання документів, поданих разом з митною декларацією від 04.07.2019 №UA125220/2019/709234, а не за митною декларацією від 04.06.2019 №UA125220/2019/707749.

Відтак, зауваження митного органу до документів, які подавалися до митної декларації від 04.06.2019 №UA125220/2019/707749, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не є предметом розгляду в даній справі та не входять до предмета доказування.

Зокрема, до митного оформлення за декларацією від 04.07.2019 №UA125220/2019/709234, за якою винесене оскаржуване рішення, подавався саме Генеральний договір добровільного страхування вантажів від 12.12.2018 №101043703 разом з додатковою угодою від 01.01.2019 №1.

Також, на підтвердження витрат на страхування товару позивачем, як підтверджено матеріалами справи, надавався до митного оформлення страховий сертифікат від 24.05.2019 №14133, що відповідає вимогам п.8) ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України та є належним доказом на підтвердження понесених позивачем витрат на страхування товару.

Відтак, на думку суду, надані позивачем до оформлення основні документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності заявлені відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не давали митному органу підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

З аналізу ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що право митного органу на висунення письмової вимоги щодо надання додаткових документів виникає лише у вичерпному переліку випадків, зокрема, в разі, коли документи містять розбіжності, містять ознаки підробки, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З огляду на те, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження розбіжності, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні, у Київської митниці ДФС були відсутні підстави для направлення вимоги про надання позивачем додаткових документів в порядку ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України.

При цьому, суд вважає за необхідне надати оцінку зазначеним митним органом в оскаржуваному рішенні розбіжностям щодо додатково наданих позивачем документів.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем не надано до оформлення прайс-лист від виробника товару.

Суд повторно зазначає, що право митного органу на запит додаткових документів на підтвердження заявленої імпортером митної вартості товару виникає лише у випадку доведеності обставин, зазначених в ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України.

При цьому, додаткові документи надаються лише за їх наявності.

Судом встановлено, що листом від 05.07.2019 №1098 ТОВ «Сільпо-Фуд» для підтвердження заявленої митної вартості надало митному органу прайс-лист продавця б/н від 01.03.2019 та комерційну пропозицію від 22.03.2019 №22/03/2019, видані компанією Aimon Group Limited, з якою у позивача укладено контракт на поставку товару. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у позивача відсутні договірні відносини з виробником товару, що пояснює відсутність будь-яких документів від виробника товару.

Отже, у даній справі суд встановив, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач подав митному органу усі документи, що необхідні для визначення митної вартості та її підтверджують, у наданих декларантом документах суд не виявив розбіжності, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.

Твердження митного органу про те, що у наданих декларантом документах виявлено розбіжності чи неточності, декларант надав не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, виявились безпідставними, а вимоги про надання додаткових документів - незаконними.

У даній справі суд також не встановив існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору, з наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого товару, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать та встановлено судом, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято митну вартість товару, оформленого за митною декларацією від 08.04.2019 №UA500020/2019/003914 з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дата та номер митної декларації від 08.04.2019 №UA500020/2019/003914, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

З огляду на встановлені судом під час розгляду справи обставини, висновки відповідача щодо відсутності документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та без належних на то підстав прийняв оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів.

Відтак, позовні вимоги мають бути задоволені в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням від 05.12.2019 №5590208 (а.с.2).

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на його користь підлягають понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Також 13.01.2020 через канцелярію до суду надійшло клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу.

В зазначеному клопотанні позивач зазначив, що докази понесення витрат будуть надані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

21.02.2020 через канцелярію до суду разом з уточненим клопотанням про відшкодування витрат на правову допомогу позивачем надано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, представником позивача надано суду копії наступних документів: договору про надання юридичних послуг №03 від 11.05.2018, додатку №1 від 11.05.2018 до зазначеного Договору, письмового доручення про надання правової допомоги від 01.10.2019, акту наданих послуг від 17.02.2020 №20867045, а також платіжне доручення від 18.02.2020 №5744144.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюються витрати на професійну правничу допомогу. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Як вбачається зі змісту договору про надання юридичних послуг від 11.05.2018 №03, укладеного між ТОВ «Сільпо-Фуд» та Адвокатським об`єднанням «Джентіум» (надалі - Договір), сторонами погоджено перелік юридичних послуг, які надаватимуться в рамках зазначеного договору.

Згідно з п. 4.1. Договору, вартість послуг визначається залежно від обсягу послуг з урахуванням вартості години надання послуг юристами, залученими до надання послуг.

Зокрема, вартість години надання послуг адвокатами АО «Джентіум» згідно посад визначена додатком №1 від 11.05.2018, що міститься в матеріалах справи.

Загальна вартість послуг є сумою вартості всіх послуг, наданих на виконання цього Договору, вказаних в Актах наданих послуг (п. 4.2. Договору).

Предметом оскарження в даній справі є рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товару від 05.07.2019 №UA125220/2019/010006/1.

Судом встановлено, що ТОВ «Сільпо-Фуд» доручило АО «Джентіум» на підставі відповідного письмового доручення від 01.10.2019 надати правову допомогу щодо оскарження в судовому порядку, в т.ч. рішення відповідача від 05.07.2019 №UA125220/2019/010006/1.

З матеріалів справи слідує, що виконавцем (представником позивача) було надано ТОВ «Сільпо-Фуд» правову допомогу у вигляді: аналізу доказів та правової позиції у справі, підготовки адміністративного позову на суму 6000,00 грн. без ПДВ, підготовки клопотань у справі №320/6743/19 на суму 1500,00 грн. без ПДВ, підготовки додаткових письмових пояснень на суму 1500,00 грн. без ПДВ. Всього надано послуг на суму 10200,00 грн., в т.ч. ПДВ в розмірі 1700,00 грн.

Послуги надані в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Акту наданих послуг від 17.02.2020 №20867045.

ТОВ «Сільпо-Фуд» сплатило на рахунок АО «Джентіум» вартість послуг з надання правової допомоги у сумі 10200,00 грн., про що свідчить наявне у справі платіжне доручення №5744144 від 18.02.2020 із відміткою банку про його виконання.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, представником відповідача не були надані заперечення щодо співмірності та адекватності заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, а саме щодо кількості затрачених годин на складання та виготовлення позовної заяви та клопотань у справі.

Натомість, представник позивача у клопотанні від 20.02.2020 наводить доводи на підтвердження обґрунтованості вартості однієї години надання послуг АО «Джентіум», підкріплюючи це проведеним виданням «Юридична практика» дослідженням щодо погодинної ставки (дол. США/год.) партнера регіональної юридичної фірми.

Оцінюючи подані документи, якими адвокат обґрунтовує реальність надання послуг, суд приходить до висновку, що час, зазначений в наданому розрахунку понесених витрат на правову допомогу та акті виконаних робіт від 17.02.2020, на аналіз доказів та правової позиції, підготовку позовної заяви, клопотань у справі та додаткових письмових пояснень є співмірним із часом, який може бути витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

За таких обставин, враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними та обґрунтованими у сумі 10200,00 грн.

Відтак, на підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 10200,00 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA125220/2019/010006/1 від 05.07.2019.

3. Стягнути судовий збір у сумі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (ідентифікаційний код 40720198, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10200,00 грн. (десять тисяч двісті грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 16.04.2020.

Суддя Кушнова А.О.