Рішення № 88836787, 21.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 квітня 2020 р. Справа № 120/1032/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначені їй пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

В обгрунтування заявлених вимог представником позивачки зазначено, що пенсійним органом відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Також наголошує, що відповідачем протиправно не зараховано період навчання у Вінницькому кооперативному технікумі з 01.09.1979 року по 06.07.1982 року та період роботи з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року на посаді бухгалтера-касира малого підприємства "Томіс", оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою підприємства, яка не містить ідентифікаційного коду.

Відповідачем надано відзив на позов, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначає, що згідно наданих даних та індивідуальних даних про застраховану особу, страховий стаж ОСОБА_1 складає 10 р. 9 м. 25 д., що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності, крім того зазначає, що до страхового стажу зараховано період навчання у Вінницькому кооперативному технікумі. При цьому, до загального трудового стажу заявниці не зараховано період роботи з 01.09.1992 року по 15.10.1999 рік з огляду на відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

10.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", додавши до заяви виписку з акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 371415, згідно якої вона на період з 01.12.2019 року по 31.12.2020 року визнана особою з інвалідністю ІІІ групи в наслідок загального захворювання.

Рішенням від 12.02.2020 року за № 023830009047 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило позивачку про відмову в призначені їй пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки пенсійним органом не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки № 10-11 з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року з огляду на відсутність на відтиску печатки, яким завіряються внесені записи про трудову діяльність - ідентифікаційного коду підприємства.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За змістом ч. 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленою цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено умови призначення пенсії по інвалідності. Так, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Згідно ч. 1 ст. 32 зазначеного Закону, особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Отже, Позивачка визнана особою з інвалідністю ІІІ групи в наслідок загального захворювання, та при вирішенні питання про призначення пенсії по інвалідності пенсійним органом відмовлено позивачці у зв`язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу.

Однак, як встановлено судом із записів у трудовій книжці під № 10 позивачка прийнята на посаду бухгалтера-касира в МП "Томіс".

Записом № 11 звільнена за власним бажанням відповідно до наказу № 56 від 15.10.1999 року.

Вказані записи засвідчені підписом директора підприємства та скріплені печаткою.

Таким чином, в трудовій книжці наявна інформація про трудовий стаж ОСОБА_1 , при цьому, вказані обставини відповідачем не заперечені.

Оскільки за змістом ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже суд, досліджуючи копію трудової книжки позивачки відмічає відносно періоду її роботи з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року у малому підприємстві "Томіс" наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.

При цьому, суд зазначає, що трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб`єкта господарювання - юридичної особи, тому дія п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, відповідно до якого ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований у даному випадку.

Також, судом враховано правову позицію Верховного Суду в постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Окрім того, суд вважає за необхідне наголосити, що у разі виникнення сумнівів у органу пенсійного фонду щодо правильності заповнення трудової книжки, достовірності даних зазначених у ній або правильності поставленої печатки підприємства, відповідач відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Однак, представником пенсійного органу до матеріалів справи не було долучено жодних документів підтверджуючих вчинення будь-яких дій для витребування документів чи проведення перевірки достовірності таких документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність не врахування періоду роботи позивачки з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року до страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності на посаді бухгалтера-касира у малому підприємстві "Томіс", відтак вказаний період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивачки для призначення пенсії по інвалідності, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги в частині зарахування періоду навчання у Вінницькому кооперативному технікумі з 01.09.1979 року по 06.07.1982 року суд зазначає наступне.

При зарахуванні пенсійного стажу відповідачем серед іншого, враховано період навчання до страхового стажу ОСОБА_1 який загалом склав 10 р. 9 м. 25д., що також підтверджується наявним розрахунком страхового стажу та зазначені відомості підтверджуються представником пенсійного органу у відзиві на адміністративний позов.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зарахування періоду роботи з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року на посаді бухгалтера-касира на малому підприємстві "Томіс", а тому позов визнається таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 023830009047 від 12.02.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити і виплачувати пенсію ОСОБА_1 з 10.02.2020 року шляхом зарахування до загального стажу періоду роботи з 01.09.1992 року по 15.10.1999 року на посаді бухгалтера-касира у малому підприємстві "Томіс".

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 560,53 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович