Рішення № 88831569, 14.04.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.04.2020 Справа № 920/224/20м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Чепульської Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/224/20 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Сумського обласного центру зайнятості в особі Сумської районної філії (40002, м. Суми, вул. Перемоги, буд. 1/1, ідентифікаційний код 03491406, email: cz@rcz.socz.gov.ua),

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013, email: info@sm.pfu.gov.ua),

про стягнення 29488,31 грн,

представники сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь кошти в сумі 29488,31 грн, виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 , яка має бути повернута позивачу, а також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що кошти в сумі 29488,31 грн, виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 за період з 19.06.2019 по 09.10.2017, підлягають стягненню з відповідача, у зв`язку з поновленням гр. ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.03.2020 відкрито провадження у справі № 920/224/20 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.04.2020, 11:40; встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 02.04.2020; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 06.04.2020; а також встановлено відповідачу строк для подання до суду заперечень до 10.04.2020.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 18.03.2020.

03.04.2020 від представника відповідача до суду надійшов відзив б/н від 31.03.2020 (вх. № 2906 від 03.04.2020), відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем добровільно та у відповідності до чинного законодавства.

Відповідач зазначає, що позивач в даному випадку має довести наявність всіх елементів цивільного правопорушення, а саме: наявність неправомірної дії, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Сама наявність шкоди у вигляді безпідставної сплати допомоги по безробіттю, за відсутності інших цивільно-правових елементів шкоди, таких як, протиправність поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та шкідливим результатом, що настав, не є підставою дійти висновку про наявність обов`язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду.

Крім того, як зазначає відповідач, саме на позивача покладено повноваження щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 916/1599/17 представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виплатами позивачем гр. ОСОБА_1 матеріальної допомоги по безробіттю, що є обов`язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди у відповідності до статті 1166 ЦК України.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, а тому і відсутні підстави для стягнення з відповідача шкоди в сумі 29488,31 грн.

Крім наведеного відповідач зазначає, що у нього відсутня окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду, тому відсутні рахунки для здійснення безспірного списання коштів. Враховуючи заборону використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені пенсійним законодавством та відсутність рахунків в органах Казначейства, відповідач вважає правильним відшкодовувати понесені судові витрати позивача за рахунок Державного бюджету України.

Представники учасників справи в судове засідання по суті не з`явився про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду відділенням поштового зв`язку.

Будь-яких інших заяв чи письмових заперечень по суті від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Для реалізації державної політики зайнятості позивач, діяльність якого фінансується за рахунок коштів фонду, в установленому порядку, виплачує матеріальне забезпечення та надає соціальні послуги, передбачені статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

03.06.2019 до позивача звернулася гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), після звільнення з посади начальника Управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій населення громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області 15.05.2019 у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Після звернення до позивача гр. ОСОБА_1 отримала статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю у відповідності до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Відповідно до наказу позивача № НТ190619 від 19.06.2019 гр. ОСОБА_1 призначена допомога по безробіттю згідно частини третьої статті 22 та частини першої статті 23 Закону України «Про зайнятість населення» та наказом № НТ191015 від 15.10.2019 - припинена допомога по безробіттю на підставі пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2 п. 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду. Наказам позивача № НТ191015 від 15.10.2019 гр. ОСОБА_1 знята з обліку у центрі зайнятості як безробітні у зв`язку з поновлення на роботі за рішенням суду.

За час перебування на обліку як безробітної, з 19.06.2019 по 09.10.2019, гр. ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю на загальну суму 29488,31 грн, що підтверджується довідкою позивача від 16.10.2019 № 06/1501 (а.с. 25).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду Сумської області від 10.10.2019 у справі № 480/2175/19, яке залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у справі № 480/2175/19, ухвалено:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 101-ОС від 15 травня 2019 року про звільнення гр. ОСОБА_1 з посади начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян;

- поновити гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ: 21108013) на користь гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 42986,02 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 10016,16 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 11.10.2019 № 240-ОС гр. ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Згідно пп. 1 п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартість надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішення суду.

Після поновлення на роботі гр. ОСОБА_1 , Сумська районна філія 16.10.2019 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Сумській області з претензією про повернення суми виплаченого забезпечення, проте відповідач вищезазначені кошти в добровільному порядку не повернув.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідності до статті 1173 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини першої статті 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Факт неправомірних дій по відношенню до гр. ОСОБА_1 щодо звільнення її з займаної посади у зв`язку скороченням штату - встановлено рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі № 480/2175/19 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у зазначеній справі, що набрали законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставина, встановлена рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у неправомірному звільненні гр. ОСОБА_1 , є встановленими та не підлягають доведенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).

За умови не звільнення відповідачем із займаної посади гр. ОСОБА_1 , остання належала б до категорії зайнятих осіб і підстав для виплати допомоги по безробіттю їй не було.

Відтак, причиною перебування гр. ОСОБА_1 на обліку безробітною та отримання нею допомоги по безробіттю стала обставина звільнення її із займаної посади відповідачем, неправомірність якого перевірялась і встановлена рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі № 480/2175/19 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020 у зазначеній справі.

Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено виплату, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку не звільнення зазначених працівників відповідачем, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 зазначеного Закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина друга статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»).

Зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення»).

Сума завданої відповідачем шкоди позивачу вимірюється сумою допомоги по безробіттю, отриманою гр. ОСОБА_1 у період з 19.06.2019 по 09.10.2019 у загальному розмірі 29488,31 грн за рахунок коштів Сумського обласного центру зайнятості на випадок безробіття, яка підтверджується довідкою позивача від 16.10.2019 № 06/1501 (а.с. 25) щодо отриманої гр. ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за вказаний період.

Пунктом 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення», і така виплата відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», пункту 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не здійснювалася би у випадку не вчинення відповідачем протиправних дій стосовно гр. ОСОБА_1 , що свідчить про неправомірність поведінки відповідача, наявність шкоди у позивача та причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що доводи відповідача в частині добровільного здійснення позивачем виплати допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки право на отримання допомоги по безробіттю визначається не волею позивача, а пунктом 2 частини першої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення», статей 6, 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17.

Факт обізнаності чи необізнаності відповідача про отримання гр. ОСОБА_1 статусу безробітного та пов`язаних з цим виплат допомоги по безробіттю не впливає на судовий спір у справі, за результатами вирішення якого встановлено та набуто преюдиційного значення обставини неправомірності дій відповідача по відношенню до гр. ОСОБА_1 .

Відповідно ч. 1 ст. 7, ст. 8 та п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Встановивши зазначені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного-правопорушення та покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу понесені ним збитки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статей 1166, 1173 ЦК України та статті 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у подібних правовідносинах, викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 915/282/17, від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17, від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17, від 21.06.2018 у справі № 916/1371/17 та від 09.07.2018 у справі № 921/202/17-г/4.

З огляду на викладене судом відхиляються доводи відповідача стосовно того, що сама лише наявність шкоди у вигляді безпідставної сплати допомоги по безробіттю, за відсутності інших цивільно-правових елементів шкоди, таких як, протиправність поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та шкідливим результатом, що настав, не є підставою дійти висновку про наявність обов`язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду.

На дату звернення до суду заборгованість в сумі 29488,31 грн відповідачем на користь позивача не сплачена.

Правове регулювання відносин між позивачем та відповідачем не є необхідним елементом для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Оспорювання відповідачем повноважень позивача стягувати з відповідача виплачену допомогу по безробіттю спростовується частиною другою статті 11, статями 15, 16 і 1173 ЦК України, за якими шкода відшкодовується особі, якій її завдано.

Існування прямих правовідносин між суб`єктами деліктної відповідальності не вимагається.

Посилання відповідача на Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений наказом Мінпраці та соцполітики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 № 60/62, постановою Правління Пенсійного фонду України № 7-1, містить матеріальні норми, що не поширюються на випадки деліктної відповідальності, яка регулюється статтею 1173 ЦК України, тому відхиляються судом.

Незнання, неможливість передбачити чи допустити відповідачем факту реєстрації безробітною та отримання допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 не змінює факту заподіяння шкоди Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття внаслідок вчинення відповідачем протиправних дій по відношенню до гр. ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги Сумського обласного центру зайнятості в особі Сумської районної філії обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013) на користь Сумського обласного центру зайнятості в особі Сумської районної філії (40002, м. Суми, вул. Перемоги, буд. 1/1, ідентифікаційний код 03491406) кошти в сумі 29488,31 грн, виплачені як допомога по безробіттю гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв`язку з поновленням її на роботі за рішенням суду, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Відповідно до п.4 Розділу X ГПК України (доповнено згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення складено та підписано суддею 17 квітня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа