Рішення № 88825307, 17.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 року м. Київ № 826/11785/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної служби України з безпеки на транспортіпровизнання протиправними та скасування довідки, акта і розрахункупредставники сторін: позивача - не з`явилися;

відповідача - Стьопіна А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач або Укртрансбезпеки), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати індивідуальні акти, а саме: довідку № 0008911, акт від 03.07.2018 № 0023871 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів та розрахунок до акта від 03.07.2018 № 579, які складені Управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

16.10.2018 судовий розгляд справи було відкладено на 20.11.2018.

20.11.2018 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.01.2019.

29.01.2019 та 01.02.2019 судовий розгляд справи було відкладено та призначено на 11.02.2019.

11.02.2019 суд, враховуючи клопотання представників позивача та відповідача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що здійснення контролю навантаження на вісь транспортних засобів можна зробити лише на стаціонарному пункті, однак управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області було проведено динамічний ваговий контроль, методика для якого відсутня, а також, що при складанні оспорюваної позивачем довідки не було зазначено найменування і виду пункту габаритно-вагового контролю (переносний чи стаціонарний) та місця його розташування.

Крім того, позивач зазначив, що в оскаржуваних ним матеріалах відсутні також відомості щодо засобу вимірювальної техніки, що управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області не було складено акт і довідку про повторне зважування у зв`язку з незгодою водія з результатами первинного зважування, що при зважуванні його транспортного засобу іншим органом - Укртрансбезпеки у Львівській області перевантаження встановлено не було.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що законодавством прямо передбачено повноваження територіальних органів Державної служби України з безпеки на транспорті здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів під час проведення рейдових перевірок, що в разі перевищення габаритних або вагових обмежень перевізник повинен мати спеціальний дозвіл або документ про внесення відповідної плати за проїзд.

При цьому, відповідач наполягає на тому, що позовні вимоги засновані на припущеннях і що при здійсненні під час рейдової перевірки габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача було встановлено перевищення його навантаження по загальній масі (допустиме 40 т, а у позивача 40,350 т), що зафіксовано в порядку, визначеному чинним законодавством, а саме: складено талон, довідку, акт про перевищення транспортного засобу нормативних вагових параметрів, акт перевірки та розрахунок плати за проїзд у розмірі 234 євро.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій він наполягає на безпідставності та необґрунтованості висновків контролюючого органу та зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази зважування його транспортного засобу вагами, які вказує відповідач, та наполягає на своїй правовій позиції, викладеній в його позові.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, видами діяльності якої за КВЕД, зокрема, є 49.41 вантажний автомобільний транспорт (основний); 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Позивачу на праві власності належить автомобіль «VOLVO-FH 42T», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

03.07.2018 управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 27.06.2018, направлення на перевірку від 02.07.2018 № 018785 було проведено рейдову перевірку на ділянці автомобільної дороги Київ-Чоп, 271 км + 330 м.

У рамках вказаної рейдової перевірки управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля «VOLVO-FH 42T», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу, а саме здійснено 03.07.2018 о 12:22 год. зважування автомобіля позивача вимірювальною техніко.

За наслідками габаритно-вагового контролю управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області складено талон № 2993, в якому зазначено режим: «динамічний», номер транспортного засобу, його вагу - 40,350 кг, на строєну вісь - 22800 кг.

На підставі даних, зазначених у вказаному талоні, контролюючим органом складено довідку від 03.07.2018 № 0008911 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в яку перенесено показники з талону.

Також управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області складено акт від 03.07.2018 № 0023871 про перевищення транспортного засобу нормативних вагових параметрів, в якому встановлено перевищення навантаження на загальній масі транспортного засобу (при допустимій нормі 40 т установлено 40,350 т) та навантаження на строєну вісь 23,8 т при допустимих 22 т.

При цьому, у вказаному акті зазначено, що водій відмовився від підпису, але копію цього акта отримав.

Крім того, 03.07.2018 посадовими особами управління Укртрансбезпеки в Рівненській області складено акт № 059579 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажу автомобільним транспортом, яким установлено перевезення вантажу за відсутності документа про внесення плати за проїзд, який надає право на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень.

У даному акті перевірки також міститься відмітка про відмову водія від підпису.

Під час перевірки вимірювання транспортного засобу позивача здійснювалося автомобілем спеціального призначення - мобільним пунктом контролю, щодо якого відповідачем надано технічний паспорт, сертифікат якості від 06.12.2017, декларацію про відповідність від 20.12.2017 № 6, сертифікат перевірки типу від 20.12.2017, сертифікат відповідності з додатком.

На підставі вищевказаних документів управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області складено розрахунок від 03.07.2018 № 579 плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому нараховано до сплати 234 євро.

У зазначеному розрахунку, крім іншого, вказано, що перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Незгода зі складеною управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області довідкою, актом та розрахунком зумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення № 103), відповідно до пункту 1 якого, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 зазначеного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» установлено, що правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з безпеки на транспорті та утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, управління Укртрансбезпеки в Рівненській області.

Отже, управління Укртрансбезпеки в Рівненській області є структурним підрозділом Укртрансбезпеки, який функціонує у складі її апарату як структурний підрозділ.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені в Законі України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

У статті 1 вказаного Закону № 2344-III закрпіоено, що автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Відповідно до вимог частини першої та другої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків (частина четверта статті 48 Закону № 2344-III).

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У свою чергу, здійснення габаритно-вагового контролю регламентовано Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою КМУ від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотриманий визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху; робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Пунктом 16 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

Підпунктами 5-1, 11 пункту 2 Порядку № 879 визначено, що документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу, а точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритновагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.

Пунктом 18 Порядку № 879 встановлено, що за результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Процедуру взаємодії посадових осіб Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів (далі - посадові особи Укртрансінспекції), працівників відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху (далі - відповідні підрозділи МВС), а також служб автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі та підприємств, визначених у встановленому законодавством порядку (далі - служби автомобільних доріг), під час організації та проведення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - транспортні засоби) під час проїзду автомобільними дорогами загального користування визначає Порядок № 1007/1207.

Згідно з пунктом 4 даного Порядку № 1007/1207 посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю, серед іншого, визначають місця проведення габаритно-вагового контролю за погодженням з відповідним підрозділом МВС відповідно до вимог Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; розробляють та погоджують з відповідними підрозділами МВС, службами автомобільних доріг графіки роботи пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт зі зважування транспортних засобів; видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; при здійсненні габаритно-вагового контролю перевіряють у водіїв великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів наявність дозволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформлених та виданих в установленому законодавством порядку. Пункти 5 6 даного Порядку визначають повноваження працівників підрозділів МВС та Служби автомобільних доріг.

Пунктами 16, 18, 19 Порядку № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення.

Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, транспортний засіб з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, передбачено що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Разом з тим, згідно з пунктами 14, 16 Порядку № 1567 габаритно-ваговий контроль може здійснюватися під час проведення рейдової перевірки.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством регламентовано повноваження Укртрансбезпеки, зокрема в особі її територіальних органів, здійснювати контроль за дотриманням перевізниками нормативно-правових вимог у галузі автомобільних перевезень шляхом здійснення контрольно-вагового вимірювання під час рейдових перевірок.

При цьому, законодавством визначено граничні габаритно-вагові норми загальної маси навантаження автомобілів та навантаження на їхню строєну вісь.

Перевіряючи доводи сторін та аналізуючи зібрані у справі докази, суд звертає увагу на те, що контрольно-вагове вимірювання, за результатами якого управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області складено оскаржувану позивачем довідку, акт та розрахунок платежу, проведено у рамках здійснення рейдової перевірки, призначеної з дотриманням вищенаведених норм законодавства, зокрема, на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 27.06.2018 та направлення на перевірку від 02.07.2018 № 018785.

Разом з тим, результати такої перевірки задокументовані контролюючим органом у відповідному акті перевірки від 03.07.2018 № 059579, талоні про результати зважування автомобіля вимірювальною технікою від 03.07.2018 № 2993, довідці від 03.07.2018 № 0008911, акті від 03.07.2018 № 0023871 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, що складені в порядку та з дотриманням вимог вищенаведених нормативно-правових приписів.

Водночас, суд зазначає, що вищевказаними матеріалами контрольно-вагового вимірювання встановлено факт перевищення автомобілем позивача граничних норм загальної маси навантаження автомобілів (40,35 т замість гранично допустимої маси 40 т) та навантаження на їхню строєну вісь (23,8 т замість гранично допустимої маси 22 т), що зумовлює необхідність здійснення ним платежу за проїзд автомобільними дорогами загального користування, який контролюючим органом було визначено в оскаржуваному позивачем розрахунку від 03.07.2018 № 579, що містить деталізацію нарахування відповідної суми.

При цьому, доводи позивача про те, що здійснення контролю навантаження на вісь транспортних засобів можна зробити лише на стаціонарному пункті, а управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області було проведено динамічний ваговий контроль, не ґрунтуються на нормах законодавства, якими передбачено можливість застосування динамічного вагового контролю пересувним пунктом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 817/1051/16.

Посилання позивача на те, що при складанні оспорюваної позивачем довідки не було зазначено найменування і виду пункту габаритно-вагового контролю (переносний чи стаціонарний), а також місця його розташування і що в оскаржуваних ним матеріалах відсутні також відомості щодо засобу вимірювальної техніки (його типу), є необґрунтованими, оскільки оспорювані позивачем документи були складені управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області з дотриманням вимог законодавства, зокрема Порядку № 879, і зазначення вказаних позивачем даних у таких документах не передбачено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 817/1051/16 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковим для врахування судом при розгляді цієї справи.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).

Твердження позивача про відсутність методики виконання вимірювання навантажень та маси транспортних, суд приймає до уваги та зазначає, що дійсно, на час виникнення спірних правовідносин методика у відповідності до пункту 19 Порядку № 879, на підставі якої проводиться процес вимірювання (зважування) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, Мінекономрозвитку затверджена не була.

Однак відсутність такої методики не є підставою для невнесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу.

Тож, такі доводи позивача не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного розрахунку.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 819/1381/16.

Посилання позивача на те, що управлінням Укртрансбезпеки в Рівненській області не було складено акт і довідку про повторне зважування у зв`язку з незгодою водія з результатами первинного зважування, суд вважає необґрунтованими, оскільки в жодному з матеріалів перевірки (зокрема, ані у відповідних актах, ані в довідці) водієм не зазначено, що він не погоджується з результатами первинного зважування та не викладено жодних заперечень, а натомість, вбачається, що водій відмовився від їх підписання.

Твердження позивача про те, що при зважуванні його транспортного засобу іншим органом - управлінням Укртрансбезпеки у Львівській області перевантаження встановлено не було, суд до уваги не приймає, оскільки такі обставини виходять за межі спірних правовідносин та предмету спору в цій справі.

Крім того, зважування транспортного засобу позивача управлінням Укртрансбезпеки у Львівській області було здійснено в інший день та час, ніж проведення контрольно-вимірювальних заходів управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 817/1051/16.

Разом з тим, повно та всебічно аналізуючи всі доводи позивача та перевіряючи заявлені ним позовні вимоги, суд також звертає увагу на те, що оскаржувана позивачем довідка від 03.07.2018 № 0008911 та акт від 03.07.2018 № 0023871 про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, самі по собі не впливають на коло прав та обов`язків позивача, а є лише складовими матеріалів перевірки, мають виключно доказове значення та, відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених у ст. 2 КАС України, не можуть бути скасовані судом.

На підставі викладеного, проаналізувавши доводи обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення даного позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко