Рішення № 88823296, 10.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Справа № 160/67/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 в частині відмови мені – ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 у призначені та нарахуванні пенсії за вислугою років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області код ЄДРПОУ 21910427 провести призначення та нарахування пенсії за вислугою років мені - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за вислугу років. Крім цього, позивач наголошує, що відповідачем в наданих відповідях від 29.07.2019 року №3371/03-20-26 та від 18.11.2019 року №8981/К-09 містяться розбіжності щодо зарахованого спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Також, відповідачем протиправно не враховано періоди роботи з 19.08.2017 року по 31.12.2017 року та до 18.06.2019 року до спеціального стажу останньої.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 29.01.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до канцелярії адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що 04.06.2019 року рішенням Конституційного Суду України у справі №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. «а» ст.54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII.

28.08.2019 року, з метою однозначного трактування та вірного застосування положень ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Пенсійним фондом України був направлений запит до Міністерства соціальної політики України за №26261/01-10.

05.09.2019 року Міністерством соціальної політики України надано роз`яснення №16079/0/2-19/54 в якому, зокрема, зазначено, що з 04.06.2019 року визначати право на пенсію за вислугу років згідно з п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ необхідно з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11.10.2017 року.

Зважаючи на той факт, що для призначення пенсії за вислугу років після 11.10.2017 року обов`язковими умовами є наявність спеціального стажу не менше 26 років 6 місяців та досягнення 55-ти річного віку, позивач не має права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю відповідного віку виходу на пенсію (на момент звернення позивачу виповнилось лише 46 років) та відсутністю необхідного стаж роботи по вислузі років (не менше 26 років і 6 місяців станом на 11.10.2017 року).

Крім того, спірний період роботи з 19.08.2017 року по 31.12.2017 року не зараховано до стажу за вислугою років, так як відсутній запис у трудовій книжці про роботу у цей період. Ніяких відомостей про роботу у цей період позивач також не надавав.

Період роботи позивача з 01.01.2018 року по 18.06.2019 року також не зараховано до спеціального стажу за вислугою років, так як з 01.01.2018 року по 21.01.2018 року відсутні відомості та відповідні записи у трудовій книжці позивача про роботу у цей період.

03.02.2020 року до канцелярії адміністративного суду позивачем подана відповідь на відзив, в якій остання не погоджується з позицією відповідача та вважає її такою, що задоволенню не підлягає. Крім цього, позивач повністю підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

05.07.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років. Підставою такого звернення стало рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16).

29.07.2019 року відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача та винесено рішення, оформлене листом №3371/03.20-26.

Так, зазначеним рішенням позивачу повідомлено, що станом на дату звернення останньої з відповідною заявою, а саме: 05.07.2019 року, загальний стаж роботи позивача складає 28 років 11 місяців 02 дні, з них стаж роботи по вислузі років – 23 роки 07 місяців 12 днів.

Таким чином, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж роботи по вислузі років, відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по вислузі років.

18.11.2019 року відділом з питань перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто повторну заяву позивача та надано відповідь, оформлену листом №8198/К-09.

Зазначеною відповіддю позивача повідомлено, що з 04.06.2019 року право на пенсію за вислугу років визначається згідно п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону 1788-ХІІ з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11.10.2017 року, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії.

Таким чином, право на пенсію за вислугою років мають працівники охорони здоров`я за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 року — не менше 25 років, до 01.01.2016 року — не менше 25 років 06 місяців, до 11.10.2017 — не менше 26 років 06 місяців.

Щодо віку, то право на пенсію за вислугою років мають працівники охорони здоров`я та після досягнення віку 55 років, які народилися з 01.01.1971 року.

Розглянувши заяву позивача від 05.07.2019 року та додані до неї документи управлінням встановлено, що загальний стаж роботи останньої складає 28 років 11 місяців 02 дні, які зараховано по 18.06.2019 року.

Стаж роботи за вислугою років по періодах:

- з 19.08.1991 року по 31.03.2015 року медична сестра КЗ «Криворізька міська лікарня №5: 23 роки 7 місяців 12 днів - необхідно 25 років;

- з 19.08.1991 року по 31.12.2015 року медична сестра КЗ «Криворізька міська лікарня № 5: 24 роки 4 місяці 12 днів - необхідно 25 років 6 місяців;

- з 19.08.1991 року по 19.08.2017 року — медична сестра КЗ «Криворізька міська лікарня №5: 26 років - необхідно 26 років 6 місяців.

Враховуючи вищевикладене, в призначенні пенсії за вислугу років позивачу відмовлено, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи по вислузі років та відповідного віку виходу на пенсію.

Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач оскаржила його в судовому порядку.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

05.11.1991 року прийнятий Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ч. 3 преамбули вищенаведеного Закону, цей Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Частиною 1 ст. 1 Закону №1788-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Стаття 2 Закону №1788-ХІІ передбачає наступні види пенсії: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ст. 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Приписами ст. 51 Закону №1788-ХІІ визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Згідно з п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та доповненнями в редакції Закону №911-VIII від 24.12.2015) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:

які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

04.06.2019 року Конституційним Судом України прийнято рішення №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) яким, зокрема:

- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Отже, під час ухвалення вищенаведеного рішення, Конституційний Суд України прийшов до висновку, що мета призначення пенсії за вислугу років полягає в забезпеченні потрібних умов життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Так, Законом №911 встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788.

Проте, втрата професійної працездатності або придатності не може бути пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Законом №213 підвищено на п`ять років вік виходу на пенсію для жінок (наслідком стало зрівняння віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок) (абзаци перші пунктів «а», «б», «в», «г», «д» статті 55 Закону №1788), підвищено загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци другі, треті пунктів «а», «б», «в», «г», «д», пункт «є» статті 55 Закону №1788), підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (пункт «а» статті 54, абзаци шостий - шістнадцятий пункту «д», абзаци перший - одинадцятий пункту «е», пункт «ж» статті 55 Закону №1788).

Так, на думку Конституційного Суду України, зазначені зміни здійснювались без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, оскільки положення ст. 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII (який набрав чинності 01.04.2015 року) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII (який набрав чинності 01.01.2016 року) визнано не конституційними, тобто, такими, що з 04.06.2019 року втратили чинність, то при призначення пенсії за вислугою років органи Пенсійного фонду України повинні керуватись положеннями, що діяли до прийняття вищенаведених змін, а саме: станом на 31.03.2015 року.

Так, відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 31.03.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років у віці 46 років.

Відповідно до відомостей ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 02 дні.

До спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, управлінням було зараховано наступні періоди:

- з 19.08.1991 року по 31.12.2003 року (12 років 04 місяці 13 днів);

- з 01.01.2004 року по 31.12.2009 року (6 років);

- з 01.04.2010 року по 01.04.2010 року (0 років);

- з 01.05.2010 року по 19.08.2017 року (5 років 06 місяців).

Відповідно до вищенаведеного розрахунку спеціальний стаж позивача складає – 23 роки 10 місяців 13 днів.

Проте, як встановлено судом, при підрахунку останнього періоду, а саме: з 01.05.2010 року по 19.08.2017 року, відповідачем було допущено помилку в розрахунку. Так, спеціальний стаж позивача за визначений період складає 07 років 03 місяці 19 днів.

Отже, здійснивши розрахунок наведених вище періодів роботи, судом встановлено, що спеціальний стаж позивача становить 25 років 08 місяців 02 дні, що в свою чергу не суперечить вимогам п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 31.03.2015 року) та дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, суд критично ставиться на посилання відповідача, які наведені в рішенні про відмову в призначенні пенсії від 29.07.2019 року №3371/03.20-26, що в позивача відсутній необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років.

Однак, з позовних вимог вбачається, що позивач оскаржує дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років.

Оскільки, зазначена відмова оформлена рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то суд, з метою належного способу захисту порушеного права позивача із застосуванням приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 29.07.2019 року №3371/03.20-26.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести призначення та нарахування пенсії за вислугою років ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, так як розрахунок та призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, проте, з метою залежного захисту порушених прав та законних інтересів позивачу, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та викласти її в наступні редакції:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 05.07.2019 року з урахуванням висновків суду.

Щодо доводів позивача, наведених в тексті позовної заяви, про не врахування відповідачем до спеціального стажу останньої періодів роботи з 19.08.2017 року по 31.12.2017 року та з 01.01.2018 року по 18.06.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Так, зарахування періодів роботи до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Оскільки, позивачем окремо не заявлялись позовні вимоги щодо зарахування вищенаведених періодів до спеціального стажу останньої, суд не вбачає підстав для втручання до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Проте, суд звертає увагу позивача, що це не позбавляє її права звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про зарахування означених періодів до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову Кузьменко Наталії Миколаївни Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 384, 20 грн сплачений ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції №0.0.1549914730.1 від 12.12.2019 року підлягає стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Кузьменко ОСОБА_2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 29.07.2019 року №3371/03.20-26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 05.07.2019 року з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 384, 20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський