Ухвала суду № 88821534, 08.04.2020, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2195/19

Провадження № 2/344/643/20

У Х В А Л А

08 квітня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого — судді Бородовського С.О.,

секретаря Єрмак М.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ДП «Виробничо-комерційна фірма «Інтерштамп» ТзОВ «Х-АДВАНС», третя особа: ТзОВ «Компанія Рона» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ДП «Виробничо-комерційна фірма «Інтерштамп» ТзОВ «Х-АДВАНС» до ОСОБА_1 , ПАТ «Українська інноваційна компанія», ТзОВ «Компанія Рона» про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Т07/02/2019 позивач ОСОБА_1 звернуся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення – секція № НОМЕР_1 , загюальною площею 15772,4 кв.м., що складається з виробничих приміщень, зазначених в плані літерою «А», за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 17127426101, що належить відповідачу; визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах; встановлення початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації, з тих підстав, що між ПАТ «Український інноваційний банк» та ТзОВ «Компанія «Рона» було укладено кредитний договір №002 від 10/09/2010 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, в подальшому між стронами укладено ряд додаткових угод до вказаного кредитного договору. З метою забезпечення зобов`язання 30/08/2011 між ПАТ «Український інноваційний банк» та ДП «Виробничо-комерційна фірма «Інтерштамп» ТзОВ «Х-АДВАНС» було укладено іпотечний договір, передано в іпотеку нерухоме майно звернення стягнення на яке є предметом вказаного позову. Позивач зазначає, що ПАТ «Український інноваційний банк» змінило назву на ПАТ «Українська інноваційна компанія». Між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та позивачем ОСОБА_1 укладено договори про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором та іпотечним договором. Позивач зазначає, що йому перейшло право вимоги за кредитним договором, він є іпотекодержателем, оскільки зобов`язання не виконано, шляхом звернення до суду з вказаним позовом позивач реалізовує право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

12/03/2019 ДП «Інтерштамп» звернулось з зустрічним позовом до відповідачів, предметом якого є визнання недійсними Договору про відступлення права вимоги №31/01/19-1 від 31/01/2019 укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та позивачем ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором №002 від 10/09/2010 та Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 01/02/2019, з тих підстав що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником банку ПАТ «Український інноваційний банк», отже ні ОСОБА_1 , ні ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є носіями прав кредитора і іпотекодержателя, ОСОБА_1 не набув права вимоги за вказаними правочинами.

Сторони в судове засідання не з`явились.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 10/12/2019 у справі № 925/698/16 викладено правовий висновок та встановлено преюдиційні обставини щодо правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» банку ПАТ «Український інноваційний банк».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховним Судом встановлено наступні фактичні обставини, які мають преюдиційне значення.

В п.169 вказаної постанови зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством. Згідно п.170 Постанови відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи. Згідно п.202, 203, 204, 207, 208, 209 постанови відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

Згідно п.226, 228 постанови встановлено, що перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства. Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.

В п.231 постанови вказано, що водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс».

В розділі 2.2 вказаної постанови викладено наступні висновки щодо застосування норм права: будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ; припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом: ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних; скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом; управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ; після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.

При цьому, згідно правової позиції Великої палати Верховного Суду викладеної в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 визначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином в наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок щодо суб`єктного складу учасників в аналогічній справі, позивач за первісним позовом не є належним позивачем у справі, оскільки не є особою, якій належить право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, суб`єктом, якому належить право звернення стягнення на предмет іпотеки є банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .

Позивач не повідомив суд про дійсні фактичні обставини задля створення видимості наявності предмету спору.

Постановою Великої Палати Верховного Суду однозначно встановлено фактичні обставини, які мають преюдиційне значення та полягають у відсутності правонаступництва банку, належності прав вимоги саме банку, а не будь-якій третій особі.

Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Об`єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

Види об`єктів цивільних прав визначені статтею 177 ЦК України.

Коло правовідносин, які можуть виникати щодо того чи іншого об`єкту цивільних прав ЦК України не обмежено.

Тобто, учасники правовідносин можуть вступати у будь-які правовідносини щодо певного об`єкту цивільних правовідносин, не заборонені і не обмежені законом.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно не можливо здійснити ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача, так як такі відсутні.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно правової позиції викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 809/74/16 від 20 вересня 2018 аналіз функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, викладених в статтях 4, 26, 27, 37,38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки за правом вимоги банку, щодо забезпечення наданого юридичною особою не належить до компетенції цього суду.

Відповідно до зазначеного, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки між сторонами відсутній предмет спору та не існує неврегульованих питань, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, враховуючи суб`єктний склад учасників спору.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.98 та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001.

У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 255 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Зазначені правові підстави закриття провадження за первісним позовом аналогічно застосовано до зустрічного позову, тому не потребують повторення в змісті рішення.

Таким чином провадження за первісним і зустрічним позовами підлягає закриттю.

Відповідно до зазначеного суд, -

П О С Т А Н О В И В:

провадження у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ДП «Виробничо-комерційна фірма «Інтерштамп» ТзОВ «Х-АДВАНС», третя особа: ТзОВ «Компанія Рона» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ДП «Виробничо-комерційна фірма «Інтерштамп» ТзОВ «Х-АДВАНС» до ОСОБА_1 , ПАТ «Українська інноваційна компанія», ТзОВ «Компанія Рона» про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Бородовський С.О.