Ухвала суду № 88821390, 13.03.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 13.03.2020

Справа № 320/2430/17-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Редько О.В.,

за участю:

секретаря – Колеснікової Л.В.,

прокурора – Фурманенко М.В., Неровної Н.Г.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого - адвоката Сушко Р.М., Кушніренко М.В.,

потерпілої – ОСОБА_2 ,

представника потерпілої – адвоката Гречко О.В.,

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі судовий розгляд кримінального провадження № 12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 05.04.2017 року надійшов затверджений обвинувальний акт від 04 квітня 2017 року в кримінальному провадженні №12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Під час досудового розслідування до обвинуваченого 04.11.2016 року був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвалою суду від 06 квітня 2017 року обвинувальний акт був призначений до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 01 серпня 2017 року було призначено судовий розгляд кримінального провадження № 12014080280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України судом присяжних. Склад присяжних сформовано.

В судове засідання з`явилися прокурор Фурманенко М.В., обвинувачений ОСОБА_1 , захисник обвинуваченого – адвокат Сушко Р.М., адвокат Кушніренко М.В., потерпіла ОСОБА_2 , представник потерпілої адвокат Гречко О.В.

Відповідно до ст. 331 КПК України продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може перевищувати двох місяців, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

08.02.2020 року закінчується строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою.

Прокурор Фурманенко М.В. в судовому засіданні просила суд продовжити строк дії запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою на 60 діб, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічного позбавлення волі. Після вчинення злочину обвинувачений виконав всі необхідні дії, направлені на приховування слідів кримінального правопорушення, а саме він зник з місця вчинення злочину, приховав знаряддя злочину, викрадені об`єкти, поїхав з міста, а тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 з метою ухилення від покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може без перешкод переховуватись від суду, чим буде перешкоджати кримінальному провадженню. Обвинуваченому відомі анкетні дані, адреса потерпілої ОСОБА_2 , свідків кримінального правопорушення, які володіють інформацією про обставини вчинення кримінального правопорушення та допитані в якості свідків під час досудового розслідування та судового слідства, а тому він знаходячись на свободі, може незаконно впливати на вказаних осіб, чим перешкоджатиме судовому розгляду кримінального провадження. Прокурор зазначила, що на свідка ОСОБА_3 родиною обвинуваченого здійснювався тиск з метою зміни ним раніше наданих показань. Також прокурор зауважила, що ч. 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання має оцінюватись також з урахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити цей ризик або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення. Вказана позиція зазначена в рішенні Європейського суду з прав людини «Панченко проти Росії». Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв`язки та будь-які інші зв`язки з країною, у якій ведеться її переслідування. Тому існування ризиків, на думку прокурора, обґрунтоване. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так у рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. В рішенні по справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. У рішенні по справі «Харченко проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Прокурор вважає, що окрім наявного обґрунтованого обвинувачення, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому. Наявні наведені ризики є дійсними та тривають, що виключає на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_1 на більш м`який. Крім того, виходячи з високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням високого ступеня суспільної небезпеки інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до його особистої свободи, встановлені обставини справи є достатніми для прийняття судом рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, оскільки при обранні запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання або домашнього арешту обвинувачений зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду. Осіб, які заслуговують на довіру та поручаться за виконання обвинуваченим ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України відсутні. На задоволенні клопотання наполягала.

Захисник обвинуваченого – адвокат Кушніренко М.В. заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив суд змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання, посилаючись на наступне. Прокурор посилається в клопотанні на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, але ризики не можуть існувати вічно. Всі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ідентичні, починаючи з клопотання про обрання запобіжного заходу. Крім того, захисник обвинуваченого зазначив, що вина його підзахисного не доведена, оскільки вона не підтверджується доказами. Окрім того, ще під час досудового розслідування слідчим суддею Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Ковальовою Ю.В. було постановлено незаконну та необґрунтовану ухвалу про обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 , оскільки судовий розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу було проведено неповно, а висновки суду, які викладені в ухвалі не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому істотно порушені вимоги КПК України. Зокрема, було порушено право обвинуваченого на захист, оскільки адвокат Стукалов А.В. не надав кваліфікованої правової допомоги, не захищав права ОСОБА_1 , а лише погодився з прокурором щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Органом досудового розслідування та прокуратурою не виконані вимоги ч. 1 ст. 9 КПК України, проігнорували рішення Європейського суду з прав людини «Луценко проти України», в якому наголошено, що під час оцінки чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати якість доказів, а також встановити, чи не дають обставини, за яких вони були отримані, приводу сумніватися в їх достовірності та точності. Але органами досудового розслідування та прокуратурою не зібрано доказів, якими б підтверджувалась винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Судом ігнорується також рішення Європейського суду з прав людини «Калашніков проти Росії» від 15 липня 2002 року щодо існування презумпції залишення на свободі, в якому зазначено, якщо закон встановлює презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважають правило поваги до особистої свободи. Крім того, захисник обвинуваченого зазначив, що судом ігноровано Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, а саме вимогу щодо обов`язкової наявності суттєвих і наявних підстав та належної їх конкретизації при обранні запобіжного заходу. Також судом ігнорується вимоги ст. 177 КПК України, оскільки підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Таким чином, слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав передбачених КПК України. Також судом ігноровано рішення Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», а саме щодо неприпустимості обов`язкового позбавлення свободи до вироку суду. Згідно практики Європейського суду з прав людини випливає, що ніхто не повинен доводити, що в нього є підстави перебувати на свободі. Також Європейський суд з прав людини вважає неприпустимим, що якщо обвинуваченому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років, то стаття кримінального процесуального закону, яка передбачає тримання під вартою, передбачає лише можливість застосування тримання під вартою у певних випадках, а не зобов`язує суд це робити. Судом також ігнорується рішення Конституційного суду України від 8 липня 2003 року, в якому вказано, що уповноважені законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, а тяжкість злочину законом не визначається як підстава для застосування будь – якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту. Крім того, у ОСОБА_1 є власне житло, в якому він може мешкати та не порушувати обов`язків, які можуть покладені на нього в разі зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання. Немає доказів, що вбивство було вчинено самим обвинуваченим ОСОБА_1 . Висновок експерта був зроблений раніше, ніж були виявлені трупи. Захисник обвинуваченого також зазначив, що сама потерпіла ОСОБА_2 не вказувала під час досудового розслідування, що це саме ОСОБА_1 скоїв вбивство. Також показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 також не мають підтвердження, що вбивство скоїв саме обвинувачений ОСОБА_1 . Крім того, вина обвинуваченого ОСОБА_1 не може підтверджуватись протоколом пред`явлення до впізнання за фотознімками, адже це суперечить нормам КПК України. Прокурор жодного разу не надала доказів, які обґрунтовують ризики, зазначені в клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, захисник обвинуваченого зазначив, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 23.11.2017 року зазначив, що існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим в пункті 3 статі 5 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Харченко проти України» вказав, що національними судами України часто обґрунтовуються продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього часу ув`язнення, суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані.

Захисник обвинуваченого – адвокат Сушко Р.М. заперечував проти задоволення клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наступне. Прокурор посилається в клопотанні на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, але ризики не можуть існувати вічно. Всі клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ідентичні, починаючи з клопотання про обрання запобіжного заходу. Крім того, захисник обвинуваченого – адвокат Сушко Р.М. зазначив, що вина його підзахисного не доведена, оскільки вона не підтверджується доказами. Всі обшуки під час досудового розслідування були проведені незаконно, оскільки слідчий суддя розглянув клопотання про проведення обшуків раніше, ніж на неї було розподілено клопотання. Немає доказів, що вбивство було вчинено самим обвинуваченим ОСОБА_1 . Висновок експерта був зроблений раніше, ніж були виявлені трупи. Захисник обвинуваченого також зазначив, що сама потерпіла ОСОБА_2 не вказувала під час досудового розслідування, що це саме ОСОБА_1 скоїв вбивство. Також показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 також не мають підтвердження, що вбивство скоїв саме обвинувачений ОСОБА_1 . Крім того, вина обвинуваченого ОСОБА_1 не може підтверджуватись протоколом пред`явлення до впізнання за фотознімками, адже це суперечить нормам КПК України. Прокурор жодного разу не надала доказів, які обґрунтовують ризики, зазначені в клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, захисник обвинуваченого зазначив, що в Конституційний Суд України в своєму рішенні від 23.11.2017 року зазначив, що існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим в пункті 3 статі 5 Конвенції. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Харченко проти України» вказав, що національними судами України часто обґрунтовуються продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього часу ув`язнення, суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані.

Обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зазначивши, що він не вчиняв інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а тому хоче жити спокійно, а не в ізоляції, а тому підтримує свого захисника – адвоката Кушніренко М.В. про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Потерпіла та її представник – адвокат Гречко О.В. не заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою.

Суд розглянувши питання щодо доцільності продовження тримання під вартою ОСОБА_1 дійшов висновку, що строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 діб, тобто до 12.05.2020 року, враховуючи наступне.

В обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя серед іншого посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, та наявний ризик того, що він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суттєво не змінилися, тому суд вважає що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, - ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, не одружений, дітей не має, офіційно не працевлаштований.

В обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому прокурор посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_1 може здійснювати вплив на свідків. Однак, на теперішній час вказаний ризик не знаходить обґрунтованого підтвердження, оскільки свідки сторони обвинувачення вже були допитані в судовому засіданні, а тому обвинувачений ОСОБА_1 не зможе вплинути на зміну показань свідками.

Вирішуючи питання про продовження дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Також, відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, а саме вчинення вбивства 2 осіб, у тому числі малолітньої дитини, за яке передбачено покарання в тому числі й довічне позбавлення волі, в цьому полягає суспільний інтерес.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим ухилення від суду.

На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є й забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров`я.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

Що стосується ризиків, то суд вважає, що наявний обґрунтований ризик того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, при цьому обґрунтованість цього ризику полягає в тому, що можливість призначення покарання обвинуваченому у вигляді позбавлення волі, в тому числі й довічне позбавлення волі, його сімейний стан, відсутність офіційного місця роботи може викликати загрозу втечі обвинуваченого, про що також викладено правову позицію в рішенні ЕСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії».

Отже, на підставі вищевикладеного слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак не приймає доводи захисника та обвинуваченого щодо звільнення його з-під варти, або обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Також суд вважає, що дійсно сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання запобіжного заходу, але станом на день розгляду справи продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, відносно обвинуваченого застосовані заходи безпеки, з метою забезпечення його життя та здоров`я, а тому більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання цих ризиків.

Зокрема слід зазначити, що посилання захисників обвинуваченого та обвинуваченого про наявність житла у ОСОБА_1 на праві власності підтверджується наявною в матеріалах справи /Т.11 а.с. 73/ копією договору дарування будинку від 19.02.1998 року, посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О.Ф., зареєстрований в реєстрі за № 2-1001. Згідно договору дарування будинку ОСОБА_1 прийняв у дар 13/20 частин будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Однак прокурор в клопотанні про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у виді тримання під вартою зазначає, що ОСОБА_1 мешкав до моменту обрання запобіжного заходу під вартою, а також зареєстрований на теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 .

З огляду на зазначене, суд не має можливості встановити, чи ОСОБА_1 належить 13/20 частини будинку АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності чи на праві спільної сумісної власності.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого – адвоката Кушніренко М.В. про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Однак сторона захисту не позбавлена можливості звернутись до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу в порядку ст. 201 КПК України, зазначивши чи ОСОБА_1 належить 13/20 частини будинку АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності чи на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи матеріальне та сімейне становище обвинуваченого, тяжкість правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, суд вважає можливим зменшити суму застави відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України та встановити заставу вигляді 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що є достатнім для забезпечення виконання обов`язків обвинуваченого в даному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тому, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст.183 та ч. 5 ст.194 КПК України у разі внесення застави покласти на ОСОБА_1 такі обов`язки: прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізькій області за викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, докласти зусиль до пошуку роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 12.05.2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 182, 183, 194, 331, 369 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 – задовольнити частково.

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Кушніренко Миколи Володимировича про зміну запобіжного заходу – відмовити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити терміном на 60 (шістдесят) діб, тобто до 12 травня 2020 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в сумі 210 200 (двісті десять тисяч двісті) гривень 00 копійок у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок ТУ ДСА України в Запорізькій області: (Отримувач – ТУ ДСАУ в Запорізькій області; Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ – 26316700; рахунок № UA 378201720355249002000001250 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172; призначення платежу: вид платежу (застава), ПІБ особи, за яку вноситься застава, номер справи (провадження), суд, в якому розглядається справа).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , наступні обов`язки:

- прибувати до Мелітопольського міськрайонного суду за кожною вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, а саме за адресою: АДРЕСА_2 без дозволу суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- докласти зусиль до пошуку роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити засіб електронного контролю.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 12.05.2020 року.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та суддю Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений ОСОБА_1 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року, ухвала може бути оскаржена лише в частині продовження строку тримання під вартою – в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суду Запорізької області протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлений 18.03.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Редько