Рішення № 88810195, 15.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року м. Київ № 826/12188/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства юстиції України проскасування наказу №1956/7 від 06.06.2018, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), у якому просить суд:

-скасувати наказ Міністерства юстиції України №1956/7 від 06.06.2018 року «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4. та інших від 26 квітня 2018 року №26/04»;

-зобов`язати Міністерство юстиції України розглянути повторно скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1., ОСОБА_4. та інших від 26 квітня 2018 року №26/04;

- витребувати від Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України:

а) оригінал скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1., ОСОБА_4. та інших від 26 квітня 2018 року №26/04 та документи, що були додані до неї;

б) засвідчену копію висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 29.05.2018 року за результатами скарги ОСОБА_2. , ОСОБА_1., ОСОБА_4. та інших від 26 квітня 2018 року №26/04.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 16.10.2018 року о 09:30 за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-А, зал судового засідання №133, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву (відзив) та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Від представника відповідача 13.09.2018 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, представником відповідача разом з відзивом на позовну заяву подану клопотання про поновлення строку для надання відзиву на позовну заяву, у якій зазначає, що для обґрунтування відзиву представнику відповідача знадобився значний час для збору інформації щодо доводів позивача.

Суд зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2018 року встановлено відповідачу строк для подання відзиву - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом встановлено, що ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2018 року у справі №826/12188/18 отримано відповідачем 13.08.2018 року, що підтверджується згідно офіційного сайту ПАТ «Укропошта» повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, відзив подано до суду 13.09.2018 року.

Частиною першою статті 261 КАС України встановлено особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзиву. Так, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Дослідивши наведені відповідачем обставини в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відзиву, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску процесуального строку та необхідність поновлення такого строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд керується положеннями, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

26.04.2018 року позивач разом з іншими власниками земельних ділянок, в порядку визначеному статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» звернулось до Відповідача зі Скаргою №26/04 на рішення державного реєстратора Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Таваліки Ольги Миколаївни, ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (далі - Скарга №26/04), яка була зареєстрована у Відповідача 05.05.2018 року за №14167-33-18.

Зазначена скарга була мотивована тим, що позивач разом з іншими власниками земельних ділянок дізналися про те, що в квітні 2018 року, під час проведення зборів власників земельних ділянок (паїв), земельні ділянки, які належать їм на праві власності, перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» (код ЄДРПОУ 40496696).

Про безпідставність використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» (код ЄДРПОУ 40496696) земельної ділянки позивача та інших скаржників, позивачу стало відомо з отриманої 26.04.2018 року інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» (код ЄДРПОУ 40496696).

Крім того, з відомостей зазначеної вище інформаційної довідки позивач та інші скаржники дізнались про існування договорів оренди належних їм земельних ділянок, які ними не укладались. Орендарем за такими договорами являлось Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Латінвест» (код ЄДРПОУ 40496696).

Зокрема, позивачем в скарзі зазначалось, що державними реєстраторами проведено державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок осіб, які померли (дані сторінок в розрізі скаржників зазначені у таблиці 1 скарги).

Як відмічає позивач, відповідно до інформаційної довідки від 26.04.2018 року, нібито укладений ним та іншими скаржниками договір містить такі умови, а саме:

- строк дії: договір укладено на 10 (десять) років, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду);

- додаткові відомості: орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі готівкою через касу Орендаря з письмовим підтвердженням Орендодавцем факту отримання готівки в день її одержання. Розмір річної орендної плати за оренду земельної ділянки у рік становить 3073,06 грн.

Додатково, позивач зазначає, що екземпляр договору оренди землі, який залишається у Орендодавця та інших скаржників відсутній, оскільки ними ніколи не підписувалися та будь-яких намірів на його підписання вони не мали.

Крім того, позивач посилається на лист Державної реєстраційної служби України №2951/05-13 від 06.08.2013 року «Щодо запобігання випадкам подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами», який передбачає, що з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, сформовану у результаті виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), державному реєстратору слід запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013, зокрема виконавчих комітетів сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

При цьому, на думку позивача, державні реєстратори при проведенні державної реєстрації речового права за договорами оренди землі, які нібито укладенні з ТОВ «ПОДІЛЛЯ ЛАТІНВЕСТ», здійснили реєстрацію договорів оренди без дотримання вимого передбачених законом, а саме не отримавши відповідну інформацію щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Крім того, позивач вважає, що державними реєстраторами, в порушення вимог частини 1 статті 22, пунктів 3, 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було здійснено реєстрацію договорів оренди земельних ділянок без дотримання законів щодо порядку проведення реєстраційних дій, без волевиявлення на те орендодавців, в тому числі і позивача, що є недопустимим та протиправним, оскільки порушує законодавчі норми, які регулюють договірні відносини в сфері оренди землі та права і законні інтереси власників земельних ділянок, щодо яких вчинено протиправні дії.

До того ж, позивач зазначає, що державними реєстраторами прийняті рішення про державну реєстрацію права оренди без наявності необхідних оригіналів документів передбачених пунктами 3, 6, 8, 14 частини 1 статті 27 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або завірених у визначеному законодавству порядку їх копіях, оскільки позивачем не надавалися ні ТОВ «ПОДІЛЛЯ ЛАТІНВЕСТ», ні державному реєстратору оригінали чи завірені копії документів, які посвідчують право власності на землю - державні акти на право приватної власності, свідоцтва на право власності, копії паспортів та карток про присвоєння номера платника податку.

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 29.05.2018 року за результатами розгляду скарги позивача та інших скаржників від 26.04.2018 року №26/04, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05.05.2018 року за №14167-33-18, відповідач наказом №1956/7 від 06.06.2018 року відмовив позивачу та іншим скаржникам у задоволені скарги, мотивуючи, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку.

Листом від 11.06.2018 року №4/14167-33-18/19К відповідач направив позивачу копію наказу 1956/7 від 06.06.2018 року «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та інших від 26.04.2018 року №26/04». За інформацією позивача, даний наказ він отримав 20.07.2018 року.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позов не визнає та зазначає, що відповідач діяв відповідно до вимог Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128, а скарга позивача оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, як мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд керуються положеннями, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV), Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 року №37/5 (далі - Положення №37/5), Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.215 року №1128 (далі - Порядок №1128).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року№228 (далі - Положення №228), Міністерство юстиції України є центральним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Пунктом 4 Положення №228 передбачено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань:

- здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців, в тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до закону, та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені законом; державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності (підпункт 837);

- забезпечує створення, ведення та функціонування Державного реєстру актів цивільного стану громадян; Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; Єдиного реєстру громадських формувань; Реєстру громадських об`єднань; Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності; Реєстру символік громадських об`єднань (підпункт8319).

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 10 Положення №228 Міністерство юстиції України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації та їх обтяжень і спрямований на забезпечення виконання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон №1952-ІV в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 2 Закону №1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення прав речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 4 Закону №1952-VI передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження, а саме: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4)заборона, відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №1952-VI систему органів у сфері державної реєстрації становлять: 1)Міністерство юстиції України; 2)суб`єкти державної реєстрації прав; 3)державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Статею 6 Закону №1952-VI визначено, що до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема: розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов`язкових до виконання суб`єктами державної реєстрації рішень, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону №1952-VI державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав;

6)присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

У відповідності до статті 27 Закону №1952-VI державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1952-VI у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

Статтею 37 Закону №1952-VI регламентовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

Так, рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Частиною 5 статті 37 Закону №1952-VI передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

За результатами скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення, зокрема, про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором (частина 6 статті 37 №1952-VI).

Відповідно до пункту 2 Положення № 37/5 Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених, зокрема, Законом № 1952-VI та Порядком № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 1128 визначено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги.

У відповідності до вимог пункту 7 Порядку №1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

У пункті 8 Порядку №1128 визначено, що під час розгляду скарги по суті Комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (п. 9 Порядку № 1128).

Для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (пункт 10 Порядку №1128).

Крім того, відповідно до пункту 12 Порядку №1128 за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Аналіз викладеного свідчить, що розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту є належним повідомленням осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, що не було здійснено та не спростовується відповідачем.

Також слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 371 Закону №1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.

За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав.

Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначається постановою Кабінетом Міністрів України від 21.12.2016 року №990 (далі - Порядок №990).

Згідно з пунктом 2 Порядку №990 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України "Про звернення громадян", і обґрунтованих подань територіальних органів Мін`юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96 р. №393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

В ході судового засідання, суд ознайомився з скаргою позивача та доданими до неї документами, а також із висновком від 29.05.2018 року Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_4., та інших від 26.04.2018 року №26/04, тому дане клопотання позивача судом задоволено.

Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача, яка викладена у відзиві на позовну заяву, що обов`язок відповідача щодо повідомлення про розгляд скарги застосовується у разі розгляду скарги по суті. Як вбачається, в матеріалах справи міститься висновок від 29.05.2018 року Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги ОСОБА_2., ОСОБА_1., ОСОБА_4., та інших від 26.04.2018 року №26/04, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.2018 року №14167-33-18, який передбачає, що «комісія, розглянувши скаргу, подані скаржниками документи, вважає її такою, що не підлягає задоволенню».

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не здійснено контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації, у тому числі шляхом постійного моніторингу реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі відповідно до повноважень наділених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та прийняття обов`язкових до виконання рішень, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» що призвело до державної реєстрації прав оренди земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності з порушенням вимог статей 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що наказ Міністерства юстиції України №1956/7 від 06.06.2018 року «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4., та інших від 26.04.2018 року №26/04» не відповідає нормам чинного законодавства України, у зв`язку з чим наказ Міністерства юстиції України №1956/7 від 06.06.2018 року підлягає скасуванню.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) - задовольнити.

2. Скасувати наказ Міністерства юстиції України №1956/7 від 06.06.2018 року «Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та інших від 26.04.2018 року №26/04».

3. Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1., ОСОБА_4., та інших від 26.04.2018 року №26/04».

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, м. Київ, 01001, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська