Рішення № 88810068, 15.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року місто Київ № 640/9888/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Київ з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваної вимоги щодо сплати позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнооб`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн., оскільки позивач перебуває у трудових правовідносинах з Приватним акціонерним товариством «Київський вітамінний завод» та обіймає посаду заступника начальника відділу юридичного та зовнішньоекономічного супроводу. Так, позивачем зазначено, що Приватним акціонерним товариством «Київський вітамінний завод» здійснено відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нарахованої заробітної плати за 2017 рік в сумі 79 340,09 грн., за 2018 рік в сумі 96 589,63 грн. та вказано на те, що відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування заробітної плати продовжувалось і в 2019 році. Крім того, при прийнятті відповідачем рішення у вигляді вимоги про сплату боргу від 15.05.2019 №Ф-65881-17 порушено вимоги інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску", а також допущено подвійне притягнення позивача до відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/9888/19 та запропоновано відповідачу у встановлені судом строки надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем через канцелярію суду 01.07.2019 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач перебуває на обліку в контролюючому органі як самозайнята особа - адвокат та займається незалежною професійною діяльністю, у зв`язку з чим зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Від позивача 10.07.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, позивачем підтримано позовні вимоги та зазначено, що відповідачем у відзиві не спростовано твердження та аргументи стосовно вимог позивача.

Позивачем подано клопотання про пришвидшення розгляду адміністративної справи №640/9888/19.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 є адвокатом з 23 грудня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом №1120, яке видано Полтавською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. З 31 січня 2012 року позивач перебуває на обліку, як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність у Головному управлінні Державної фіскальної служби у місті Києві.

Позивачем зазначено, що відповідно до трудової книжки від 18.01.2010 серія НОМЕР_1 , встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.2016 прийнятий на посаду юриста та перебуває в трудових правовідносинах з Акціонерним товариством «Київський вітамінний завод», де отримував заробітну плату, з якої було сплачено єдиний соціальних внесок. Дані трудові правовідносини підтверджуються довідкою Приватного акціонерного товариства «Київській вітамінний завод» з розрахунком заробітної плати та нарахуванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з січня 2017 року по квітень 2019 року та довідкою Пенсійного фонду України за формою ОК - 5.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві 15.05.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-65881-17, якою повідомлено, що станом на 30.04.2019 позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 21 030,90 грн.

Позивач, не погоджуючись з вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правовідносини щодо зі сплати єдиного внеску врегульовані Податковим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI, адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Абзацом 1 пункту 1 та пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Слід зазначити, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах Державної фіскальної служби та мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

Вказана правова позиція узгоджена з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Частиною чотирнадцятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

У даному випадку, оскаржуваним рішенням є вимога про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску як самозайнятої особи - адвоката.

Разом з тим, позивачем наголошено та не спростовано позивачем, що єдиний соціальний внесок стосовно ОСОБА_1 було сплачено його роботодавцем - Приватним акціонерним товариством «Київський вітамінний завод», вказане підтверджується довідкою щодо відомостей про застраховану особу, наданою Пенсійним фондом України (форма ОК-5) та довідкою - розрахунком заробітної плати та нарахуванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з січня 2017 року по квітень 2019 року наданою Акціонерним товариством «Київський вітамінний завод».

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який прийнято оскаржуване рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Так, матеріали справи містять довідку від 31.05.2019 №58/к видану Приватним акціонерним товариством «Київський вітамінний завод», на підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно працює в Приватному акціонерному товаристві «Київський вітамінний завод» з 01.12.2019 (наказ від 30.11.2016 №282-К) та займає посаду заступника начальника відділу юридичного та зовнішньо-економічного супроводу.

Слід зазначити, що доказів того, що окрім здійснення трудової діяльності за основним місцем роботи, позивачем здійснювалась самостійна адвокатська діяльність, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві не надано.

Враховуючи, що у позивача не виникало обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, у відповідача були відсутні підстави щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17 в сумі 21 030,90 грн.

Зокрема, слід звернути увагу на те, що ані оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17, ані відзив Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не містять інформації стосовно періоду за який контролюючим органом позивачу донараховано суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною та скасуванню вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-65881-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.