Рішення № 88808753, 14.04.2020, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14.04.2020

Справа № 497/1924/19

Провадження № 2/497/179/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

14.04.2020 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

18.12.2019 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 15.11.2011р. в сумі 20883,12 грн. та судових витрат - в розмірі сплаченого судового збору – 1921грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, до суду не з`явився, не надав суду заперечень або пояснень щодо предмету та підстав позову.

Представник позивача надав суду заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив суд розглянути справу за його відсутністю, задовольнивши позов в повному обсязі, погоджуючись на ухвалення судом рішення заочно, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Судом обґрунтовано ухвалено, що справа підлягає розгляду у заочному порядку.

Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, та під час розгляду справи має безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази; суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).

Крім того, відповідно 12,81,263,264 ЦПК України, суд перевіряє належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надає правильної оцінки наданим доказам, що містяться в матеріалах справи, тому суд, в ході розгляду даної справи, досліджує докази з дотриманням норм процесуального права, а саме, встановлює обставини, що мають суттєве значення для ухвалення правильного, законного та справедливого рішення на підставі дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Таким чином, сторона зобов`язана довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитним договором процентів за користування кредитом, пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно матеріалів, наданих суду 15.11.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 5000грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок .

На твердження позивача, у порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконував ніяким чином, внаслідок чого в нього станом на 19.11.2019 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 20883,12грн., з яких: 8214,14 грн. - заборгованість за кредитом; 8214,14 - заборгованість по процентам за користування кредитом, 972грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, 10226,36 грн. - нараховані пені, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг:500грн. – штраф (фіксована частина); 970,62грн. – штраф (процентна складова), відповідно до умов договору, надавши суду певні докази на підтвердження своїх доводів, але яких не достатньо для підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідача перед ним виключно первинними документами, якими зафіксовано факт здійснення господарських операцій (надання позивачем відповідачу кредитних коштів), оскільки не надано суду оригіналу кредитного договору, з чого не можна з впевненістю стверджувати щодо початку вказаних у позові кредитних правовідносин, та їх виконання обома сторонами.

Відповідач не надав суду доказів щодо виконання ним умов договору в повному обсязі – повернення кредитних коштів, а також не надав будь-яких пояснень щодо виконання своїх зобов`язань перед позивачем, та пояснень щодо предмету і підстав позову, також не заявляв клопотання щодо застосування стосовно заборгованості строку позовної чи спеціальної давності.

Проте, серед доказів, доданих до позову, є ксерокопія Анкети-Заяви "Про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку" Відповідача, проте Умови надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою з підписом позичальника - Відповідача - відсутні, що не може вважатися ознайомленням Відповідача з ними.

Під час укладання Договору, за твердженням позивача, сторони керувались ч.1ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярів або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається представник Позивача, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично пролонгується на такий же термін.

Але, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази підписання (ознайомлення і погодження) Позивачем Умов та Правил надання банківських послуг, суд дійшов висновку, що відсутні докази пролонгації зазначеного у позові кредитного договору, який діє протягом дії платіжної картки, і який не перевищує, у даному випадку, як зазначено вище, один рік. Тому суд дійшов висновку, що Позивачем не надано доказів того, дія договору не була припинена ще після спливу одного року з дня підписання Відповідачем вищевказаної заяви-анкети.

Крім того, на ухвали суду від 26.12.2019р. та від 02.03.2020р., що були постановлені судом в межах провадження у даній цивільній справі, - про надання суду оригіналів письмових доказів на підтвердження предмету та підстав позову, а також інших доказів, на розсуд позивача, - суд отримав лише пояснення представника Позивача листом від 17.02.2020р. про те, що розрахунок заборгованості та платіжне доручення в оригіналах долучені до позову.

Серед додатків до позову дійсно є "Розрахунок заборгованості за договором б/н від 15.11.2011р., укладеного між ПриватБанком та відповідачем, починаючи з 18.04.2013року, станом на 19.11.2019р.", та платіжне доручення щодо оплати судового збору, проте суду не надано оригіналу "Анкети-заяви", підписаної Відповідачем, та яка разом з Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою між Відповідачем та Банком становить Договір, проте ані відомостей про номер картки, ані відомостей про номер розрахункового рахунку на підтвердження правовідносин між сторонами, матеріали, додані до позову і сам позов не містять.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законо-давства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або ін-ших вимог, що звичайно ставляться. А, відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

В позові до суду представник Позивача зазначив, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Однак, такі доводи позивача не можуть бути взятими до уваги судом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису відпові-дача на Умовах та правилах надання банківських послуг дозоляє банку надавати Умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не по-вернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

При цьому, як вказано вище, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до матеріалів справи Витяг з Умов були надані Відповідачеві для ознайомлення та він ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тому суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин й правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин та до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення заборгованості, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Так, відповідно дост.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року (справа №6-2003цс15).

Проте, відповідно до положень абз.3ч.4ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, тощо, - за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з нормами цього Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.17 і 23ст.1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому є незаконним встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій та платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, тому такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06.09.2017р., ухваленій за результатами розгляду справи №531/648/15-ц, з підстав, передбачених п.1ч.1 статті 355 ЦПК України.

Відповідно до змісту ч.1ст.1050 ЦК України, з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, банк має довести надання позичальнику грошових коштів в розмірі та на умовах, встановлених договором. Така правова позиція викладена й постанові ВС-КЦС №161/16891/15-ц від 30.01.2018р.

Крім того, Постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15) визначена правова позиція з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») ("Стандарт") не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, вона разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг є договором між позичальником та банком про надання банківських послуг, а також разом з Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами, проте долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, тому суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження, а тому не вбачається, що Банком доведено взагалі факт укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, а саме: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу ч.2ст.1055 ЦК України є нікчемним, а отже, відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки.

Щодо заборгованості за тілом кредиту та відсотками, як плати за користування кредитними коштами, суд дійшов висновку, що, оскільки суду не надано відомостей і доказів про наявність або точний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за тілом кредиту, не вбачається обґрунтованих та доведених підстав для стягнення вказаної у позові заборгованості в частині заборгованості за тілом кредиту, і, у зв`язку з цим - відсотків з цієї суми.

Судом встановлено, що, відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3ст.549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року (справа №6-2003цс15). Крім того, відповідно до положень абз.3ч.4ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з нормами цього Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.17 і 23ст.1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому є незаконним встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій та платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, тому такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06.09.2017р., ухваленій за результатами розгляду справи №531/648/15-ц, з підстав, передбачених п.1ч.1 статті 355 ЦПК України.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми за тілом кредиту, що своєчасно, на твердження Позивача, не повернув Відповідач - до часу звернення з позовом до суду, а також суми нарахованої пені за прострочене зобов`язання, і нараховану пеню за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової) - є необґрунтованими. У зв`язку з тим, що не вбачається доказів існування у відповідача заборгованості за тілом кредиту, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги Банку задоволенню не підлягають також і у зв`язку з тим, що надані позивачем виписки по рахунку не можна вважати належним доказом, оскільки він не відповідає вимогам чинної "Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України", яка затверджена Постановою НБУ №89 від 11.09.2017 і якою визначено обов`язкові реквізити станом на теперішній час для первинних документів, зокрема, - номеру рахунку, який у наданій Позивачем виписці не міститься.

Так, п.372 вищезазначеної чинної Постанови, кредити на поточні потреби фізичних осіб, які обліковуються за справедливою вартістю, кодифікуються відповідним класом - 2450, а Додатком 2 цієї Постанови затверджено схему формулювання банками номерів рахунків, згідно п.2ч.1 якого, максимальна довжина номеру рахунку становить 14 символів, а номери картки складаються з 16 символів, проте Позивачем не зазначено у позові такий доказ як існування такого рахунку та номеру картки, що мають стосунок до Відповідача.

Норма про обов`язкове відкриття рахунку містилася і в "Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України", що діяла на момент укладання кредитної угоди між сторонами, оскільки була затверджена ще 17.06.2004 Постановою правління НБУ за № 280.

Представник Позивача стверджує\ у позові та поясненнях, що ним надано належні докази на підтвердження зазначених у позові обставин, які підтверджують виникнення та існування, тобто, наявність на момент звернення до суду договірних відносин між сторонами та які підтверджують невиконання в повному обсязі відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, посилаючись, крім того, на те, що Відповідач власноручним підписом засвідчив у заяві той факт, що ознайомлений з договором про надання банківських послуг, згоден з його умовами і зобов`язується виконувати Умови та Правила надання банківських послуг.

Проте, відсутність підпису позичальнику на Умовах та Правилах свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а тому наявність договірних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості, разом з одночасною відсутністю відомостей про існування відповідного банківського рахунку, відкритого на ім`я Відповідача та відсутністю доказів щодо руху коштів на такому рахунку, а також разом з відсутністю доказів отримання Відповідачем нової платіжної картки після закінчення дії першої, що була видана на один рік, - не свідчить про те, що Відповідач (позичальник) повністю був згоден з умовами кредитування та отримання кредиту на певних умовах, і на яких саме, та що користувався послугами Позивача після спливу одного року з дня підписання заяви на отримання кредиту.

До аналогічного висновку дійшов ВС у своїй Постанові від 27.03.2020 (справа №703/3063/18): "АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки «Універсальна» та розміру наданого кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору".

згідно ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору несправедливі, якщо штрафні санкції перевищують 50 % від суми заборгованості. А згідно зі ст.233 ЦК України, – в разі, якщо штрафні санкції, що підлягають до оплати занадто великі, – порівняно із збитками кредитора, суд має право знизити розмір санкцій.

За змістом ч.3ст.551 ЦК України, суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її не співмірність із розміром основного зобов`язання.

Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч.3ст.51 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п.п.1,2ч.1ст.214 ЦПК України є обов`язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, що викладений у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч.3ст.551 ЦК України, з урахуванням положень ст.3 ЦК України - щодо загальних засад цивільного законодавства та ст.5,6,ст.10 ЦПК України - щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. А тому, суд може з власної ініціативи застосувати ч.3ст.551 ЦК України до вимог про стягнення пені, за умови, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків.

Проте, оскільки Позивачем не доведено наявність та фактичний розмір заборгованості Відповідача за вищезазначеним кредитом, не надано відомостей і доказів щодо розміру збитків, завданих Відповідачем Позивачу, тому суд не має можливості розрахувати також і розмір неустойки, що виникла у зв`язку з порушенням Відповідачем прав Позивача, як стверджує його представник, шляхом неповернення кредитних коштів.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за частиною тіла кредиту, що утворилася після ухвалення судом рішення залишилася була отримана, але не повернута Відповідачем, а також суми нарахованої пені за прострочене зобов`язання, нараховану пеню за несвоєчасність сплати боргу, штрафу (фіксованої частини) та штрафу (процентної складової) - не можна вважати доведеними належними і достатніми доказами, а тому не вбачається, що вони є обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорцій-но розміру задоволених вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстави для стягнення судового збору з відповідача відсутні

Керуючись ст.ст.526,1049,1050,1054,551 ЦК України, ст.ст.5,6,10,12,76,80,89,263-265,280-284,354 ЦПК України,ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів»,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - в повному обсязі.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Болградським районним судом Одеської області за заявою відповідача, яка подається до канцелярії суду - протягом двадцяти днів з моменту отримання відповідачем копії судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; відповідачем - після отримання ухвали суду про результати розгляду заяви про скасування заочного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку його оскарження.

Повний текст рішення складений 14.04.2020 року.

Суддя А.В. Кравцова