Рішення № 88799648, 13.04.2020, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1833/20

Провадження №2/442/717/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючої-судді Гарасимків Л.І.

при секретарі Петрів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Дрогобицький машинобудівний завод» до Приватного нотаріуса Молокус Б.В., Приватного нотаріуса Цимбалюк Г.В. про припинення іпотеки та зняття заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

в с т а н о в и в :

Позивач Публічне акціонерне товариство «Дрогобицький машинобудівний завод» звернулось до суду з позовом до Приватного нотаріуса Молокус Б.В., Приватного нотаріуса Цимбалюк Г.В. про припинення іпотеки та зняття заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. В обґрунтування позову зазначило, що відповідно до інформаційної довідки № 192038262 від 09.12.2019 р. відомостей з єдиного державного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна, на майно яке належить на праві приватної власності (підстава: свідоцтво про право власності, САВ 874553, 05.11.2009, Виконавчий комітет Дрогобицької міської Ради ) Відкритому акціонерному товариству “Дрогобицький машинобудівний завод” накладено іпотеку та заборону відчуження на нерухоме майно підприємства. Згідно укладеного Договору іпотеки 2070 від 12.08.2005 приватним нотаріусом Молокус Б.В., зареєстровано за №2288015 від 13.08.2005 р. в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - тип обтяження: заборона на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 11588927.

У Державному реєстрі іпотек дані на майно за номером РПВН 11588927 - відсутні. Згідно Договорів іпотеки р.н. 864 від 25.04.2008 та р.н. 1530 від 11.07.2008, укладеного між Іпотекодержателем - товариством з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД” (Код: 35490954, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1) та відкритим акціонерним товариством “Дрогобицький машинобудівний завод” (Код: 00153362, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1), зареєстрованих приватним нотаріусом Цимбалюк Г.В. накладено тип обтяження — іпотека та заборона відчуження об”єктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17490955, нежитлова будівля, а саме 40/100 ідеальних частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17585089. Строки виконання 11.05.2008 р. та 11.08.2008р.

Відповідно до Постанови Господарського суду Запорізької області по справі №19/5009/4149/11 від 17.08.11 р. за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВД Авто” про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод ЛТД” останнього визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 19/5009/4149/11 від 23.12.14 р. Банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод ЛТД” ліквідовано.

Оскільки зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю та закінчився строк дії іпотечного договору, відтак збереженням запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує права власності на майно позивача, тому просить визнати припиненими договора іпотеки та скасувати накладені обтяження на нерухоме майно.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2020 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.04.2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак від них поступила заява, в якій просять проводити розгляд справи у їх відсутності, заявлені позовні вимоги підтримують в повному обсязі, а тому суд розглянув справу у відсутності позивача на підставі наявних доказів по справі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися.

Відповідачі були повідомлені за встановленою згідно вимог п. 2 ч. 7ст. 128 ЦПК України адресою місця знаходження у встановленому законом порядку. Однак, відзиву (заперечень) проти позову не подали.

При таких обставинах суд розглянув справу у відсутності сторін, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.

Згідно правил ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вимогами частини 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 зазначеної статті закріплено обов`язок суду та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, завданнями судочинства мають керуватися не лише суд, а й сторони.

Поряд з цим, частиною 1 статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи вище викладене, суд ухвалив завершити розгляд справи у відсутності відповідачів, за наявними у матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши її дійсні обставини, оглянувши документи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Окрім цього, в даній справі суд керується правовими висновками викладеними Верховним судом 04.04.2018 р. при розгляді справи № 817/1048/16 (ЄДРСРУ № 73304854) та 14.03.2018 р. при розгляді справи № 396/2550/17 (ЄДРСРУ № 72850788).

При розгляді вказаних справ Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори з державним реєстратором не належать до адміністративної юрисдикції, оскільки стосуються майнового інтересу і обов`язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, при цьому Велика Палата Верховного Суду констатує, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне. Так Верховний суд зазначає: «...У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства...».

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24 січня 2017 р. у справі №815/6165/14.

Таку ж правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 р. у справі № 808/2298/15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки № 192038262 від 09.12.2019 р. відомостей з єдиного державного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна, на майно яке належить на праві приватної власності, згідно свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 № 874553 від 05.11.2009 виданого виконавчим комітетом Дрогобицької міської Ради, вбачається заборона на нерухоме майно відповідно до договорів іпотеки р.н .864 від 25.04.2008 та р.н. 1530 від 11.07.2008.

Згідно вище вказаних Договорів іпотеки р.н. 864 від 25.04.2008 та р.н. 1530 від 11.07.2008, укладеного між Іпотекодержателем - товариством з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД” (Код: 35490954, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1) та відкритим акціонерним товариством “Дрогобицький машинобудівний завод” (Код: 00153362, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1), зареєстрованих приватним нотаріусом Цимбалюк Г.В. накладено тип обтяження — іпотека та заборона відчуження об”єктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17490955, нежитлова будівля, а саме 40/100 ідеальних частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17585089.

Згідно укладеного Договору іпотеки 2070 від 12.08.2005 приватним нотаріусом Молокус Б.В., зареєстровано за №2288015 від 13.08.2005 р. в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - тип обтяження: заборона на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 11588927.

У Державному реєстрі іпотек дані на майно за номером РПВН 11588927 - відсутні.

Строки виконання договорів іпотеки - 11.05.2008 р. та 11.08.2008р.

Відповідно до Постанови Господарського суду Запорізької області по справі №19/5009/4149/11 від 17.08.11 р. за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВД Авто” про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод ЛТД” останнього визнано банкрутом.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 19/5009/4149/11 від 23.12.14 р. Банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод ЛТД” ліквідовано.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.1 Закону України « Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодаця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленого цим Законом.

Згідно статті 17 Закону України “Про іпотеку” іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Моментом припинення зобов`язання та юридичної особи є внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Оскільки підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод ЛТД” " є ліквідованим, як юридична особа, ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 19/5009/4149/11 від 23.12.14 р, такі обставини є підставою для припинення права вимоги та права іпотеки за Іпотечним договором р.н. 864 від 25.04.2008 та р.н. 1530 від 11.07.2008, укладеного між Іпотекодержателем - товариством з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД” (Код: 35490954, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1) та відкритим акціонерним товариством “Дрогобицький машинобудівний завод” (Код: 00153362, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1), зареєстрованих приватним нотаріусом Цимбалюк Г.В. накладено тип обтяження — іпотека та заборона відчуження об”єктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17490955, нежитлова будівля, а саме 40/100 ідеальних частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17585089 та № 2070 від 12.08.2005 приватним нотаріусом Молокус Б.В., зареєстровано за №2288015 від 13.08.2005 р. в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - тип обтяження: заборона на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 11588927.

Судом також береться до уваги, рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина 1 статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини 1 статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так і інших прав та свобод людини і громадянина. Частина 1 статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа "Марченко М. В. проти України", заява № 63520/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

У пункті 52 рішення "Меньшакова проти України" (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: "Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).

Крім того, судом самостійно було досліджено докази подані позивачем та надано ним оцінку.

Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є правомірними та підлягають задоволенню.

Оскільки спір між позивачем Публічного акціонерного товариства « Дрогобицький машинобудівний завод» та відповідачами, пов`язаний із порушенням права власності на майно, що розташоване у м. Дрогобичі, то спір виник із приводу нерухомого майна.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 911/488/18 від 02 жовтня 2018 р. щодо розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявником є, зокрема, іпотекодержатель, - особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки.

Процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року №31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 року №364/3657 (зі змінами).

Відповідно до п. 2.1 Положення, підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою - реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

З 01.01.2013 року відповідно до ст. 8, ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводить орган державної реєстрації прав. Державний реєстратор - нотаріус є спеціальним суб`єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у випадку, передбаченому вищевказаним Законом.

Відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат», нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позик (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 74,75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868. для проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень таких речових прав, та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є: рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; інші акти відповідних органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Відповідно до Положення про Єдиний держаний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 р. № 31/5, зареєстрованим в Мін`юсті 10.06.1999 р. за № 364/3657, реєстр заборон це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна; тимчасові застереження щодо нерухомого майна та видані витяги з реєстру заборон.

Реєстраторами реєстру заборон є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з адміністратором і мають повний доступ до реєстру заборон через комп`ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії в частині внесення відомостей щодо податкових застав та арештів, накладених органами державної влади.

У відповідності до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.

Відповідно до п.п.2.1.1 п.2.1 Положення, підставами для внесення до реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

Існування заборони на відчуження нерухомого майна перешкоджає позивачу розпоряджатися своїм майном.

Згідно п.5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 нотаріус, який наклав заборону, знімає заборону відчуження майна за рішенням суду.

Арешти (заборони), які були накладені на підставі заяв, повідомлень, листів будь-яких підприємств, установ, організацій, банків, ухвал, рішень суду, слідчих органів, рішень виконкомів, тощо у період до 1998 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесені з паперових носіїв (алфавітних книг).

Суд звертає увагу учасників провадження на те, що Договори іпотеки були укладені 12.08.2005р. та 25.04.2008р. і 11.07.2008 р., тобто до вступу в силу нової редакції частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку».

На момент укладення договору іпотеки, діяла інша редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, при цьому правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки є Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (редакція статті від 12.05.2006 р.).

Тобто, на момент виникнення правовідносин згідно з договором іпотеки, єдиною підставою для набуття права власності на предмет іпотеки було укладення окремого договору.

Таку ж правову позицію висловив Верховний суд України в справі № 6-2967цс16 від 22.03.2017 р., за наслідками розгляду якої суд зазначив, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався та сторонами надано не було.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що належним засобом відновлення порушених прав позивача є скасування рішень державного реєстратора, а відновлення порушеного права відбувається шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про скасування державної реєстрації прав.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland"). На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Oneryildiz v. Turkey" та "Beyeler v. Italy").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Lelas v. Croatia").

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позивач звертається за захистом порушеного рава власності.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до пп. 4 та 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

З аналізу викладених норм вбачається, що припинення договорів іпотеки скасування обтяження відповідає способам захисту, що встановлені пп. 4 та 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що позивач відмовився від стягнення судових витрат з відповідачів, а тому немає необхідності стягувати їх з останніх.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, 15, 16, 317, 321, 598, 609 Цивільного Кодексу України суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства « Дрогобицький машинобудівний завод» до Приватного нотаріуса Молокус Б.В., Приватного нотаріуса Цимбалюк Г.В. про припинення іпотеки та зняття заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

– задовольнити.

Визнати припиненими договори іпотеки р.н. 864 від 25.04.2008 та р.н. 1530 від 11.07.2008, укладеними між Іпотекодержателем - товариством з обмеженою відповідальністю “Дрогобицький машинобудівний завод-ЛТД” (Код: 35490954, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1) та відкритим акціонерним товариством “Дрогобицький машинобудівний завод” (Код: 00153362, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська 51/1), зареєстрованих приватним нотаріусом Цимбалюк Г.В..

Скасувати накладене обтяження — іпотека та заборона відчуження об”єктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17490955, нежитлова будівля, а саме 40/100 ідеальних частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17585089.

Вилучити записи про заборону відчуження об”єктів нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17490955, нежитлова будівля, а саме 40/100 ідеальних частин нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 17585089.

Визнати припиненими договір іпотеки № 2070 від 12.08.2005 зареєстрований приватним нотаріусом Молокус Б.В., зареєстровано за №2288015 від 13.08.2005 р. в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Скасувати накладене обтяження - заборона на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 11588927.

Вилучити запис про заборону на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , номер РПВН 11588927.

Витрати зі сплати судового збору віднести за рахунок позивача.

Повний текст рішення складено 13 квітня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Головуючий суддя: