Рішення № 88784445, 14.04.2020, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/3180/19

№ провадження 2/647/67/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2020 року Бериславський районний суд Херсонської області су складі:

головуючого судді Миргород В.С.

при секретарі Салєховій О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Берислав Херсонської області цивільну справу №647/3180/19 за позовом ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Волошина Ірина Вікторівна до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав; третя особа Орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат за договором Волошина І.В. в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність,

від третьої особи - представник органу опіки та піклування Бериславської РДА не прибув, надав заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, суд -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Волошина Ірина Вікторівна звернулася до суду із позовною завою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав; третя особа Орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області. В своїй позовній заяві посилається на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між якими розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , яка займається її вихованням та утриманням. Батько дитини ніколи не проявляв турботи про неї, не займався її вихованням, не надавав матеріальної допомоги на її утримання. Відповідач з 2008 року по теперішній час інтересу до виховання дитини не виявляє, про долю дитини не цікавиться. Просить суд позбавити батьківських прав - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 17.12.2019 року було відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 19.03.2020 року підготовче засідання у справі закрито, та призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та її представник адвокат Волошина І.В. не з`явилися, подали до суду заяву, якою просили розглянути справу за їх відсутності, на позовних вимогах наполягають, проти винесення заочного рішення по справі не заперечують.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, повернулася конверт з відміткою «за строком зберігання». Додатково виклик відповідача в судове засідання було здійснено через офіційний веб-портал судової влади, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надала.

В судове засідання представник органу опіки та піклування не з`явилася, заявою від 19.03.2020 року просив розглянути справу за відсутності їх представника, позов підтримала. Надала до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зі згоди представника позивача, який заявою не заперечував проти винесення заочного рішення у випадку не надходження до суду відзиву у визначений строк, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Таким чином, суд ухвалив, справу вирішити за правилами заочного розгляду, передбаченого ст.ст. 280-282 ЦПК України за відсутності відповідача, повідомленого у встановленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання без повідомлення причин. Відзиву або заперечення на позов не надав, клопотань щодо відкладення розгляду справи від нього не надходило. Позивач не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги позову підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, відповідно до ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч.1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.2 ст. 150, ч.2 ст. 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Потрібно з`ясувати, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа ЄСПЛ «Савіни проти України», заява № 39948/06 від 18 грудня 2008 року, параграф 50).

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися у контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (справа ЄСПЛ «Савіни проти України», заява № 39948/06 від 18 грудня 2008 року, параграф 52).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрували шлюб 15.10.1994 року, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Бериславського районного управління юстиції Херсонській області зроблено відповідний актовий запис за № 116, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб (а.с. 7).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 28.08.2007 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_5 , де в графі батьки зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с. 8).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 07.03.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Згідно характеристики ОСОБА_5 , 2007 року народження навчається в 7-В класі Бериславського опорного закладу повної загальної середньої освіти. За час навчання в школі зарекомендувала себе як старанна, здібна, активна, комунікабельна учениця. Бере активну участь у громадському житті класу. Навчанням дівчинки займається мама та бабуся. Вони відповідально ставляться до її виховання в сім`ї. Регулярно відвідують заклад (а.с. 12).

ОСОБА_1 , 1975 року народження зареєстрована в АДРЕСА_1 та має склад сім`ї: ОСОБА_2 , чоловік, 1972 року народження, ОСОБА_5 , донька, 2007 року народження, ОСОБА_6 , син, 1997 року народження, що підтверджується довідкою виданою виконавчим комітетом Бериславської міської ради (а.с. 13).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , разом з нею проживають ОСОБА_5 , донька, 2007 року народження, ОСОБА_6 , син, 1997 року народження. В ході обстеження встановлено, що за вищевказаною адресою зареєстрований ОСОБА_2 - колишній чоловік, але фактично з 2009 року по теперішній час не проживає.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Представником позивача було надано до суду достатньо доказів того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітніх дітей і подання зазначеного позову є насамперед способом захисту прав та інтересів дітей.

У відповідності з ч. 4 ст.19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Враховуючи вищезазначене, орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації зробив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 1972 року народження, відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Берислав Херсонської області, як такого, що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування в особі Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 18.03.2020 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), при цьому суд констатує, що матеріали справи не містять доказів на спростування відомостей зазначених у висновку Органу опіки та піклування.

Отже, суд достовірно встановив, що відповідач не піклуються про фізичний і духовний розвиток доньки та її виховання, не спілкується з дитиною в тому обсязі, який необхідний для її нормального самоусвідомлення, не виявляють інтересу до дитини, не створюють умов для нормальної життєдіяльності, що негативно впливає, у тому числі, й на фізичний розвиток, як складову виховання.

Як наслідок, усі ці фактори, у їх сукупності, свідчать про те, що відповідач свідомо і умисно ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

Отже, суд приходить до висновку, що поведінку батька дитини у кращу сторону змінити не можливо, оскільки він сам цього не бажає.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що докази, зібрані в ході розгляду справи, дають підставу для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки в ході судового розгляду встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач не піклуються про фізичний і духовний розвиток своєї неповнолітньої дитини, не створює сприятливих умов для навчання та підготовки до самостійного життя, не забезпечує дитину відповідними умовами для проживання, не забезпечує необхідне харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини та як свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, тому в даному випадку суд вважає доцільним застосування такого крайнього заходу впливу до відповідача як позбавлення його батьківських прав.

Незважаючи на те, що позбавлення батьківських прав вважається крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків і способом захисту прав та інтересів дитини, беручи до уваги принципи викладені в Декларації прав дитини, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини, суд вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача перш за все буде відповідати інтересам неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.

Крім того, статтею 169 СК України передбачено поновлення батьківських прав, якщо відповідач підтвердить, що змінилося його ставлення до обов`язків з виховання дитини.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, в межах заявлених вимог, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовом ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Ударник Бериславського району Херсонської області відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Берислав Херсонської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 гривні 40 копійок.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги із врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до Херсонського апеляційного суду через Бериславський районний суд Херсонської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області.

Представник позивача, адвокат Волошина Ірина Вікторівна, 74300, Херсонська область, м . Берислав, вул. Херсонська, 110-а/16 , реєстраційний номер облікової картки платника податків/паспортні дані не відомі.

Відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків/паспортні дані невідомі.

Третя особа Орган опіки та піклування Бериславської районної державної адміністрації, Херсонська область, м. Берислав, площа Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 04059987.

Рішення складено 14.04.2020 року.

Суддя В. С. Миргород