Ухвала суду № 88779299, 13.04.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/8262/20

Провадження № 1-кс/947/4116/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2020 року

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси Чаплицький В.В., за участю секретаря судового засідання Гаврасієнко М.В., прокурора Антощука Є.М., підозрюваного ОСОБА_1 , та його захисника Бугаєнко Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Мельничука О.М., погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області Антощуком Є.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12020160000000189 від 18.03.2020 року відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новопетрівка Великомихайлівського району Одеської області, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КПК України, не судимого,

підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у провадженні в слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУ НП в Одеській знаходиться кримінальне провадження № 12020160000000189 за підозрою ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 332КК України.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 04.11.1991 № 1777-XII «Про державний кордон України» (далі – Закон № 1777-XII) де зазначено, що Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Згідно ст. 3 Закону № 1777-XII державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється: 1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з`єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік; 4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах – відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді».

Також, у відповідності до ст. 5 цього Закону № 1777-XII до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з`єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів – відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

Відповідно до ст. 9 Закону № 1777-XII, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.

Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Пункт пропуску через державний кордон України – це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Морські та річкові невійськові судна і військові кораблі перетинають державний кордон України відповідно до цього Закону, інших актів законодавства, а також правил, що видаються уповноваженими на те державними органами України і публікуються в установленому порядку.

Іноземні невійськові судна і військові кораблі, які зайшли в територіальне море або внутрішні води України з порушенням встановлених правил заходження в ці води, є порушниками режиму державного кордону (порушниками державного кордону України).

Іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби є порушниками державного кордону України і в тих випадках, коли вони перетинають державний кордон України в підводному положенні або перебувають у цьому положенні під час плавання та перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України.

Повітряні судна перетинають державний кордон України у спеціально виділених повітряних коридорах відповідно до цього Закону, інших актів законодавства, а також правил, що видаються уповноваженими на те державними органами України і публікуються в установленому порядку. Переліт державного кордону України поза повітряними коридорами допускається тільки з дозволу уповноважених на те державних органів України.

Порушниками порядку перетинання державного кордону України у повітряному просторі (порушниками державного кордону України) є повітряні судна та інші літальні апарати, що перетнули державний кордон України без відповідного дозволу компетентних органів України або вчинили інші порушення правил перельоту через державний кордон України.

Порушенням державного кордону України є також перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.

Не є порушеннями правил перетинання державного кордону України вимушене перетинання державного кордону особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин.

Також, у відповідності до ст. 11 вказаного Закону № 1777-XII, де зазначено, що особи, транспортні засоби, вантажі та інше майно, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю. У відповідних випадках здійснюється також санітарно-карантинний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль. Контроль організується і здійснюється у встановленому актами законодавства України порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі – Закон № 1710-VI), прикордонний контроль – державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1710-VI, прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються: 1) у пунктах пропуску через державний кордон; 2) поза пунктами пропуску у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті; 3) на території суміжних держав у порядку, передбаченому статтею 26 цього Закону.

Перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються у пунктах пропуску через державний кордон протягом часу роботи такого пункту. Час роботи пункту пропуску через державний кордон, який не працює цілодобово, зазначається на інформаційному стенді перед в`їздом до нього.

Пропуск через державний кордон може здійснюватися поза пунктами пропуску через державний кордон або в пунктах пропуску в неробочий часу разі: 1) прибуття яхти до порту чи відходу яхти з порту у порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону; 2) прибережного рибальства; 3) плавання річкових і морських суден внутрішніми водними шляхами; 4) сходження на берег екіпажу судна для перебування на території населеного пункту, в якому розташований порт; 5) виникнення особливих потреб гуманітарного характеру особи або групи осіб за умови відсутності загроз національній безпеці України; 6) виникнення невідкладних обставин, пов`язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків, загрози життю, за умови відсутності загроз національній безпеці України.

Згідно до ст. 1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон № 1207-VII), тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1207-VII, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

У відповідності до ст. 9 цього Закону № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1207-VII, де зазначено, що громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в`їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в`їзду-виїзду за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 424-р «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», зазначено, що у зв`язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон (далі – пункти пропуску) та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово закрити пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком (всі існуючі на території АР Крим, відповідно до чинного законодавства України пункти пропуску).

На виконання Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» створено контрольні пункти в`їзду-виїзду, перелік яких визначено в додатку 1 до Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 367. В`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються виключно через контрольні пункти в`їзду-виїзду, визначені цією постановою.

Досудовим розслідуванням установлено, що в лютому 2020 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, знаходячись у невстановленому досудовим розслідуванням місці, ОСОБА_1 діючи із корисливих мотивів, маючи умисел на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, добре розуміючи порядок перетину державного кордону України, організував діяльність, метою якої є незаконне переправлення осіб через державний кордон України та шляхом поширення інформації, почав підшукувати осіб, яких необхідно переправити через державний кордон України у напрямку Республіки Молдова, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України.

Так, 28.02.2020 приблизно о 13.00 ОСОБА_1 , знаходячись на вул.Преображенська м. Одеси, діючи умисно з корисливих мотивів, запропонував ОСОБА_2 незаконно переправити його через державний кордон України та призначив зустріч для обговорення організаційних питаньз цього приводу.

Далі, 07.04.2020 приблизно о 15.19, знаходячись на вул. Преображенська, буд. 74 у м. Одесі, під час зустрічі з ОСОБА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, запропонував останньому за грошову винагороду у розмірі 500 доларів США незаконно переправити його через державний кордон України на територію Республіки Молдова, поза встановленими пунктами пропуску та без відповідних документів.

При цьому, під час розмови ОСОБА_1 детально роз`яснив ОСОБА_2 , план дій, які необхідно виконати для незаконного перетину державного кордону України, визначивши час та місце незаконного перетину державного кордону України, встановивши суму грошової винагороди в розмірі 500 доларів США, що станом на 11.04.2020 по курсу НБУ складає 13572,96 грн., пообіцявши організувати незаконне переправлення через державний кордон України, здійснити керівництво такими діями, сприяти їх вчиненню порадами та вказівками, а також вжити заходів щодо усунення перешкод у перетині державного кордону у випадку викриття незаконного перетину державного кордону працівниками Державної прикордонної служби України. При цьому, ОСОБА_1 призначив ОСОБА_2 зустріч на 07 годину 00 хвилин 11.04.2020 за адресою: АДРЕСА_3 . Одеса, вул. Преображенська, буд. АДРЕСА_4 з метою перевезення останнього до місця, де ОСОБА_1 планував незаконно переправити ОСОБА_2 через державний кордон України.

Далі, 11.04.2020 приблизно о 06.39 ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку № 49/51 по вул. Преображенська в м. Одеса, діючи з корисливих мотивів, згідно раніше розробленого детального плану, зустрівся із ОСОБА_2 та отримав від нього за незаконне переправлення через державний кордон України аванс у розмірі 300 доларів США, що станом на 11.04.2020 згідно курсу НБУ складає 8143,77 грн. На вимогу ОСОБА_1 другу частину винагороди за незаконне переправлення через державний кордону у розмірі 200 доларів США, що станом на 11.04.2020 згідно курсу НБУ складає 5429,18 грн., ОСОБА_2 повинен був передати ОСОБА_1 , після незаконного перетину державного контролю.

Надалі, ОСОБА_1 11.04.2020 приблизно о 06.45 здійснив посадку ОСОБА_2 до автомобілю марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , якого ОСОБА_1 заздалегідь найняв за 2 тис. грн. як водія та який не був обізнаний про злочинний намір щодо незаконного переправлення ОСОБА_2 через державний кордон України. Одразу після цього, водій ОСОБА_3 під керуванням ОСОБА_1 розпочав перевезення останнього та ОСОБА_2 до вказаного ОСОБА_1 місця - с. Кардамичеве Великомихайлівського району Одеської області, біля якого ОСОБА_1 , діючи з корисливих мотивів, планував здійснити незаконне переправлення ОСОБА_2 через державний кордон України.

Далі, рухаючись по трасі Кучургани – Велика Михайлівка у напрямку смт Велика Михайлівка Одеської області на автомобілі марки BMW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , 11.04.2020 приблизно о 8.50 ОСОБА_1 , який, керуючись корисливими мотивами з отримання 500 доларів США, що станом на 11.04.2020 по курсу НБУ складає 13572,96 грн., вчинив необхідні дії щодо незаконного переправлення ОСОБА_2 через державний кордон України, був зупинений працівниками поліції біля перехрестя доріг на с. Кардамичеве та с. Гірське Велико-Михайлівського району Одеської області при під`їзді до місця, в якому ОСОБА_1 , запланував незаконне переправлення ОСОБА_2 через державний кордон України з Республікою Молдова, та був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

Слідчий звертається з клопотанням, обґрунтовуючи його наявними ризиками, які були встановлені під час досудового розслідування передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, посилаючись на наступне.

Так, знаючи про тяжкість покарання, що загрожує йому у разі доведення в судді його винним, підозрюваний ОСОБА_1 , враховуючи його особистість, відсутність стійких соціальних зв`язків за місцем проживання, сім`ї, постійного місця роботи, наявність відповідних навичок – обізнаності про способи та шляхи можливого незаконного перетину державного кордону України, може вдатися до спроб переховуватись від органу досудового розслідування, суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, при обранні запобіжного заходу слід враховувати дані, що характеризують особистість підозрюваного ОСОБА_1 , відношення до суспільно небезпечного діяння у вчиненні яких він підозрюється, а також – наявність інших даних, що свідчить про систематичне вчинення ним аналогічних діянь, стійку антисоціальну спрямованість особистості, а, відповідно, про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Наявність у кримінальному провадженні свідків, зв`язків закордоном, ряду доказів у провадженні, що в повному обсязі викривають його злочинні дії, свідчать про наявність ризику, що за відсутності менш суворого запобіжного заходу, підозрюваний матиме можливість самостійно або через інших осіб незаконно впливати на свідків, схиляючи до викривлення показів, тим самим перешкоджаючи органу досудового розслідування у встановленні істини у кримінальному провадженні та повному і всебічному дослідженні всіх доказів, знищити або приховати речові докази. Вказані обставини вказують на наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У зв`язку з тим, на теперішній час не встановлено місцезнаходження всіх речей та документів, які мають значення для встановлення обставин злочину у кримінальному провадженні, підозрюваний ОСОБА_1 , може знищити їх або змінити на свою користь. Зазначена обставина свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України

Крім того, зазначені обставини, та інші обставини, встановлені під час кримінального провадження є розумним обґрунтуванням ризику того, що підозрюваний ОСОБА_1 може перешкоджати викриттю повної схеми здійснення діяльності, спрямованої на незаконне переправлення через державний кордон України, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України;

Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Захисник підозрюваного в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на існування постійного місця проживання у підозрюваного, та те, що у останнього на утриманні є неповнолітня дитина віком 16-ти років. На підставі чого, просив застосувати до підозрюваного більш м`який запобіжний захід.

Підозрюваний в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» ( ОСОБА_4 v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов`язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.

Як вбачається з матеріалів клопотання, 11.04.2020 року о 08:50 ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

За результатами досудового розслідування 11.04.2020 року о 16:00 ОСОБА_1 повідомлено про підозру та вручене письмове повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 332 КК України.

Дослідивши долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до переконання про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

При вирішенні питання про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя виходить з наступного. Так, враховуючи обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_1 покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у його вчиненні, беручи до уваги наслідки, які були спричиненні в результаті вчинення такого кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до переконання про наявність ризиків, а саме переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, сховання або спотворення будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Беручи до уваги встановлені в судовому засіданні ризики та обставини, специфіку інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, а також обґрунтованість клопотання слідчого, підстав для застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.

Згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням викладеного, враховуючи майновий та сімейний стан підозрюваного, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність застосування застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи, що саме такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним його процесуальних обов`язків.

На підставі встановленого, керуючись ст.ст.176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Мельничука О.М., погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області Антощуком Є.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12020160000000189 від 18.03.2020 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеській установі виконання покарань Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 21.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язків, передбачених КПК України в розмірі вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень.

Роз`яснити підозрюваному, що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача – ДКСУ м. Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , обов`язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

- прибувати до слідчого або прокурора, суду за першою вимогою;

- не відлучатися з міста Одеси без дозволу слідчого, прокурора, суду;

- повідомляти слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання, реєстрації, контактних номерів мобільного телефону;

- утримуватися від спілкування з учасниками та сторонами кримінального провадження;

- здати на зберігання до органу досудового розслідування свій паспорт для виїзду за кордон.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_1 , що відповідно до ч.ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Строк дії ухвали становить 60 днів та обчислюється з моменту затримання особи 11.03.2020 року та діє до 09.06.2020 року, включно.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Чаплицький В. В.