Рішення № 88768702, 15.04.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 р. Справа № 480/500/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою (а.с.22-28) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (далі - відповідач, Сумський прикордонний загін), в якій просив:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій за період проходження служби у 2015-2019 роках при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 01.08.2019;

2) зобов`язати Сумський прикордонний загін нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпуски як учаснику бойових дій за період проходження служби у 2015-2019 роках, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, 01.08.2019.

Свої вимоги мотивував тим, що позивач є учасником бойових днів. Наказом начальника відповідача від 01.07.2019 №183-ОС позивача було виключено зі списків особового складу частини і фінансового забезпечення, однак, на день виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Ухвалою суду від 14.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов (а.с.41-44), в якому з позовними вимогами не погодився та зазначив, що позивач під час проходження військової служби не звертався із рапортами про реалізацію пільги, що передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ. В праві на звернення за реалізацією такої пільги позивач не обмежувався. В рік звільнення з військової служби рапортів (заяв) також не подавав, що вказує на те, що військовослужбовець не бажав отримувати компенсацію, а чинне законодавство не передбачає підстави нарахування такої компенсації особам, які вже припинили правовідносини з військовою частиною.

За приписами ч. 2 ст. 21 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР порядок компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України. З посиланням на п.2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100, вважає, що така грошова компенсація повинна здійснюватися виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців служби.

Також, з посиланням на пп.4,5,6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року N 558, наголосив, що будь-які компенсації за невикористані дні відпусток нараховується тільки за поточний рік в якому відбувається звільнення.

Крім того, вважає, що при розгляді даного спору застосування позиції ВС у зразковій справі № 620/4218/18 було би передчасним, оскільки були відсутні обставини за наявності яких слід застосовувати зразкову справу (відсутня відмова і наведене інше правове врегулювання).

У задоволенні позовних вимог просив відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Позивач подав до суду заперечення на відзив (а.с.46-47), в якому не погодився з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві, та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач до 01.08.2019 року проходив службу за контрактом у Сумському прикордонному загоні та в 2015 році отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.7).

Наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.07.2019 №183-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас згідно п.2 ч. 5. ст. 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), а наказом начальника 5 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 №220-ОС припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 (а.с.34).

Судом встановлено, що на неодноразові звернення позивача до Сумського прикордонного загону щодо виплати грошової компенсації за невикористання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки, відповідачем листами від 14.08.2019 та від 24.12.2019 було повідомлено ОСОБА_1 про те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною (а.с.32,33).

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон «Про військовий обов`язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон «Про відпустки») передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 16-2 Закону «Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

В свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон «Про оборону України»).

За визначенням статті 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Щодо посилань представника відповідача на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Інструкція №558), суд відмічає, що дійсно позивач був військовослужбовцем, який проходив службу в територіальному органі регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення, яким визначено саме вказаною Інструкцією №558.

При цьому, на думку представника відповідача, приписи Інструкції №558 обмежують право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки роком звільнення, оскільки згідно його приписів, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.

Суд вважає, що відповідачем помилково трактуються норми даної Інструкції, оскільки відповідно до п. 6 розділу 8 Інструкції №558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тобто, з аналізу наведених положень Інструкції №558 в їх системному взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що, зокрема, п.5 розділу 8 Інструкції №558 не обмежує прав ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпусток роком звільнення, а навпаки гарантує право на отримання компенсації за дні відпусток, яке виникло у військовослужбовця в поточному році. При цьому, п.6 розділу 8 Інструкції №558 передбачає право військовослужбовця на отримання компенсації за всі без виключення дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже, положення Інструкції №558 не суперечать нормам раніше наведених за текстом рішення актів законодавства, а навпаки, є додатковими гарантіями права позивача на отримання компенсації за невикористані дні відпусток.

З огляду на зазначене, підстави для неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18) відсутні.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, при звільненні з військової служби, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015-2019 роках додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Зважаючи на вказане, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.

Крім того, судом критично оцінюються також доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що позивач не звертався з рапортом про виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, а отже не має на неї права, оскільки нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов`язком відповідача, а матеріалами справи підтверджено, що на неодноразові звернення позивача у нарахуванні та виплаті такої компенсації було відмовлено.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 роки.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) (40000, м.Суми, пров.Громадянський, буд.1, код ЄДРПОУ 14321759) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019.

Зобов`язати Сумський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9953) нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст судового рішення складено 15.04.2020.

Суддя І.Г. Шевченко