Рішення № 88768350, 15.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/369/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

21.01.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Луганського апеляційного суду (далі відповідач), в обґрунтування якого, з урахуванням уточнень, зазначено наступне.

03.07.2019 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О.І. № 71-ос позивача прийнято на посаду помічника судді.

18.12.2019 позивачем було подано заяву про надання щорічної основної відпустки за період з 03.07.2019 по 02.07.2020 тривалістю 15 календарних днів з 08.01.2020 з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Листом від 23.12.2019 № 5/2092/2019 керівника апарату надано позивачу відповідь щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відпустки без жодних пояснень та обґрунтувань.

Позивач зазначає, що її безпосереднім керівником – суддею Рябчун О.В., було завізовано заяву про надання відпустки без заперечень. Крім того, згідно наказу від 16.12.2019 № 107-в/с судді також було надано додаткову оплачувану відпустку з 02.01.2020 до 17.01.2020.

Тому позивач вважає відмову відповідача у наданні їй щорічної основної відпустки протиправною та просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача про відмову у наданні основної щорічної відпустки, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 18.12.2019, викладеної у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019 про відмову у наданні основної щорічної відпустки;

- зобов`язати відповідача утриматися від вчинення аналогічних дій, пов`язаних з безпідставними та незаконними відмовами у наданні позивачу основної щорічної оплачуваної відпустки, передбаченої статтями 74, 75 КЗпП України.

Відповідач через канцелярію суду 05.03.2020 надав відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю з огляду на наступне.

Позивач ОСОБА_1 дійсно 18.12.2019 звернулась із заявою на ім`я керівника апарату Луганського апеляційного суду про надання основної щорічної відпустки за відпрацьований період з 03.07.2019 по 02.07.2019 тривалістю 15 календарних днів з 08.01.2020, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.04.2017 у справі № 428/568/17 ОСОБА_1 має статус матері-одиначки.

Відповідач зазначає, що відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Однак, норма вказаної статті не зобов`язує роботодавця, а саме керівника установи, надавати саме частину основної відпустки замість щорічної відпустки в цілому, яка становить 24 календарних дні.

Саме тому позивачу було відмовлено у наданні у січні 2020 року частини (15 днів) щорічної основної відпустки, про що повідомлено листом від 23.12.2019 № 5/2092/2019.

Крім того, зазначив, що в січні 2020 року позивач мала право на додаткову відпустку як одинока матір тривалістю 10 календарних днів. Однак, після відмови у наданні частини щорічної відпустки ОСОБА_1 не була позбавлена права звернутись із повторною заявою про надання щорічної основної відпустки тривалістю 24 дні, або про надання щорічної додаткової відпустки тривалістю 10 днів, як одинокій матері.

В грудні 2019 року - січні 2020 року позивач не зверталась до відділу з питань персоналу із заявою про надання вищевказаних відпусток, що на думку відповідача свідчить про те, що ОСОБА_1 переслідувала інші цілі, замість отримання днів відпочинку, а саме відпустки.

10.02.2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання додаткової щорічної відпустки як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів з 02.03.2020. Відповідно до наказу керівника апарату Луганського апеляційного суду від 10.02.2020 за № 14-к/тм/а ОСОБА_1 надано додаткову соціальну відпустку за 2020 рік як одинокій матері, тривалістю 10 календарних днів з 02.03.2020 по 12.03.2020 включно.

Окрім того, зазначив, що в Луганському апеляційному суді черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджується керівництвом і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків враховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Згідно затвердженого графіку відпусток працівників апарату Луганського апеляційного суду ОСОБА_1 перебуває у графіку черговості відпусток з 30.03.2020 (основана відпустка 24 календарних дні), з яким позивач погодилась та ознайомилась під підпис.

Ухвалою суду від 22.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.02.2020 продовжено процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 17.02.2020 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправними дій, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; розгляд справи визначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.03.2020 задоволено клопотання позивача та витребувано від Луганського апеляційного суду належним чином завірену копію графіку відпусток працівників Луганського апеляційного суду на 2020 рік із доказами ознайомлення з ним ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.04.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не прибули, через канцелярію суду надали заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.70-71).

У відповідності до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи положення статті 194 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 4-6).

Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 03.07.2019 № 71-ос/а, ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді з 03.07.2019 на час виконання ОСОБА_2 повноважень судді Луганського апеляційного суду (а.с.41).

Позивач має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26.04.2017 у справі № 428/5684/16, позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 стосовно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10-12). Отже, позивач є одинокою матір`ю, що не заперечується відповідачем.

18.12.2019 за № 5135/19-вх на ім`я керівника апарату Луганського апеляційного суду Ворошиловою Н.О. було подано заяву про надання основної щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 03.07.2019 по 02.07.2020 тривалістю 15 календарних днів з 08.01.2020 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.40).

Листом від 23.12.2019 вих. № 5/2092/2019 керівник апарату Луганського апеляційного суду повідомив ОСОБА_1 про те, що їй відмовлено у наданні вказаної відпустки у січні 2020 року згідно заяви від 18.12.2019 (а.с.43).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у наданні основної щорічної відпустки, викладеної у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі Закон № 504/96-ВР).

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (частина перша статті 2 Закону № 504/96-ВР).

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР встановлено види відпусток, зокрема: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 504/96-ВР право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частини дев`ять, десять статті 10 Закону № 504/96-ВР).

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються, зокрема одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

За частиною першою статті 12 Закону № 504/96-ВР щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Аналогічні норми закріплено також і Кодексом законів про працю України.

У відповідності до статті 74 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 79 КЗпП визначено порядок і умови надання щорічних відпусток.

Так, щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Отже, з аналізу наведених норм чинного законодавства слідує, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, який може бути поділено на частини будь-якої тривалості на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Частинами першою та четвертою статті 157 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Рішенням Ради суддів України від 15.05.2018 № 21 затверджено Положення про помічника судді (далі - Положення), абзацом 4 пункту 2 якого визначено, що помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя.

Згідно з пунктом 3 Положення помічник судді є працівником апарату суду.

У пункті 4 Положення встановлено, що: помічник судді з питань підготовки та організаційного забезпечення судового процесу підзвітний лише відповідному судді. Суддя є його безпосереднім керівником (абзац 1); обов`язки помічника судді визначаються посадовою інструкцією, яка затверджується керівником апарату суду за погодженням із зборами суддів відповідного суду (абзац 6); з усіх інших питань, у тому числі щодо дотримання трудової дисципліни, помічник судді підзвітний керівнику апарату суду в межах його повноважень (абзац 7).

Абзацом другим пункту 5 Положення визначено, що на помічника судді поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41 - 43-1, 49-2 та частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 18 Положення щорічні відпустки помічнику судді надаються в порядку, встановленому Кодексом законів про працю України та Законом України "Про відпустки", за його письмовою заявою, погодженою з безпосереднім керівником.

Помічнику надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні, яка оплачується відповідно до чинного законодавства.

Графік відпусток помічників суддів включається до графіка відпусток працівників апарату суду й затверджується керівником апарату суду.

Помічник судді зобов`язаний подавати заяву про надання йому щорічної відпустки, погодженої з суддею, не пізніше як за 2 тижні до встановленого графіком терміну.

За пунктом 19 Положення, помічник судді має право, зокрема на соціальний і правовий захист відповідно до свого статусу.

Матеріалами справи встановлено, що позивача призначено на посаду помічника судді з 03.07.2019 на час виконання ОСОБА_2 повноважень судді Луганського апеляційного суду (а.с.41).

Отже, з 03.01.2020 позивач має право на щорічну основну відпустку повної тривалості.

Разом з тим, заявою від 18.12.2019 позивач звернулась на ім`я керівника апарату Луганського апеляційного суду з проханням надати їй основну щорічну оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів з 08.01.2019 (а.с.40).

Заява ОСОБА_1 від 18.12.2019 погоджена безпосереднім керівником – суддею Рябчун ОСОБА_5 , про що мається відмітка на заяві, що не заперечується відповідачем.

Наказом голови Луганського апеляційного суду від 16.12.2019 № 107-в/с, судді Луганського апеляційного суду Рябчун О.В., яка є безпосереднім керівником ОСОБА_1 , надано додаткову оплачувану відпустку за 2019 рік тривалістю 15 календарних днів з 02.01.2020 по 17.01.2020 включно (а.с.42).

Отже, у період, визначений позивачем у заяві на відпустку з 08.01.2020, її безпосередній керівник також перебувала у відпустці та не заперечувала проти відпустки ОСОБА_1 .

Таким чином, позивачем дотримувано всі умови з метою отримання щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 08.01.2019.

Разом з тим, листом від 23.12.2019 вих. № 5/2092/2019, керівником апарату Луганського апеляційного суду повідомлено про відмову ОСОБА_1 у наданні вказаної відпустки у січні 2020 року згідно заяви від 18.12.2019 (а.с.43).

При цьому, у листі від 23.12.2019 вих. № 5/2092/2019 відповідачем не зазначено жодної підстави із відповідним обґрунтуванням для відмови позивачу у задоволенні заяви щодо надання щорічної основної відпустки.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зауважує, що в спірних правовідносинах, відмова відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не містить жодного посилання на норми діючого законодавства, якими керувався відповідач при прийнятті даного рішення, тоді як позивачем дотримувано всі умови з метою отримання щорічної основної відпустки.

Отже, прийняте за наслідками розгляду заяви позивача рішення відповідача, викладене у листі від 23.12.2019 вих. № 5/2092/2019, про відмову у наданні ОСОБА_1 щорічної основної відпустки в січні 2020 року, не може вважатися таким, що відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, пропорційності та добросовісності.

Доводи відповідача, викладені у відзиві стосовно того, що ОСОБА_1 було відмовлено у наданні в січні 2020 року частини щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з підстав відсутності обов`язку роботодавця надавати саме частину основної відпустки на увагу не заслуговують, оскільки ця підстава не була зазначена керівником апарату у листі-відповіді на адресу позивача.

У відповідності до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Одночасно суд зауважує, що визначення тривалості відпустки шляхом поділу щорічної відпустки на частини є правом позивача, наданим йому чинним законодавством. В свою чергу, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні частини щорічної основної відпустки без будь-якого обґрунтування підстав для цього, допустив протиправне обмеження її соціальних прав.

Відповідачем не заперечується право позивача на щорічну основну відпустку. В той же час ОСОБА_1 реалізовано надане їй діючим законодавством право на отримання саме частини щорічної основної відпустки, у чому відповідачем протиправно було відмовлено.

До того ж судом враховується та обставина, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, на утриманні якої перебуває малолітня дитина, що також не враховано відповідачем при прийнятті відповідного рішення.

Посилання відповідача на те, що позивач мала право після відмови звернутися із заявою про надання додаткової відпустки як одинокій матері судом сприймаються критично, оскільки це є виключним правом позивача обирати той чи інший вид відпустки у конкретний період.

Доводи відповідача щодо черговості відпусток в Луганському апеляційному адміністративному суді, визначеної графіком відпусток, судом також не приймаються до уваги, оскільки згідно наданого відповідачем графіку надання відпусток на 2020 рік вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у графіку на відпустку з 30.03.2020.

Разом з тим, наданий графік містить відмітку про ознайомлення позивача із ним 20.12.2020, тоді як заява позивачем була надана відповідачу 18.12.2019 (а.с.63).

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині визнання протиправними дій відповідача про відмову у наданні щорічної основної відпустки відповідно до її заяви від 18.12.2019, яке викладено у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків особи, яка звертається до суду, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Отже, в даному випадку вчинення дій суб`єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії є процесом реалізації наданих законом функцій суб`єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи. Тобто, в спірних правовідносинах правові наслідки для позивача створює рішення відповідача, викладене у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019 про відмову ОСОБА_6 у наданні щорічної основної відпустки.

За приписами пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено протиправність прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 18.12.2019, суд прийшов до висновку про можливість обрання належного способу захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019 про відмову ОСОБА_6 у наданні щорічної основної відпустки.

Одночасно суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача утриматися від вчинення аналогічних дій, пов`язаних з безпідставними та незаконними відмовами у наданні ОСОБА_1 щорічної основної відпустки, передбаченої статтями 74, 75 КЗпП, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що право позивача право на отримання шорічної основної відпустки буде порушене відповідачем у подальшому. В свою чергу, задоволення позову цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

З огляду на вищевикладе, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 420,40 грн.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправними дії, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Луганського апеляційного суду, викладене у листі від 23.12.2019 № 5/2092/2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні щорічної основної відпустки.

В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Луганського апеляційного суду (код ЄДРПОУ 42263208, місцезнаходження: бульвар Дружби Народів, 16, м.Сєвєродонецьк, 93404) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян