Рішення № 88768176, 15.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1079/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2020 на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Марківське ОУПФУ), в якому позивачка просить: визнати протиправною та скасувати відмову в призначенні пенсії за віком № 7278/02.2/H-23 від 13.12.2019; зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи період навчання в Луганському професійному училищі № 16 м. Луганська за період з 03.09.1983 по 01.08.1984; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії в зв`язку зі збільшенням стажу та провести виплату ОСОБА_1 з урахуванням проведених розрахунків, починаючи з моменту звернення - 04.12.2019.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилається на те, що вона перебуває на обліку в відповідача з 26.09.2019. 04.12.2019 позивачка звернулася до відповідача з заявою про перерахунок пенсії та про призначення пенсії за віком з урахування до стажу роботи періоду навчання, однак відповідач відмовив в призначенні пенсії за віком, оскільки ним не прийнято до роботи довідку про навчання, оскільки довідку видано установою, розташованою на непідконтрольній українській владі території. Позивачка вважає таку відмову відповідача протиправною, що стало підставою для звернення позивачки до суду.

Ухвалою суду від 17.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

08.04.2020 відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 29-31), в обґрунтування якого зазначив, що рішенням від 27.09.2019 позивачці з 26.09.2019 призначено пенсію за віком за списком № 2. Загальний стаж роботи становить 29 років 10 місяців 8 днів. 04.12.2019 до управління надійшла заява довільного зразка про зарахування додаткового стажу від позивачки згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яку розглянуто в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Врахувати для призначення пенсії архівну довідку від 29.11.2019 № 539, видану коледжем технологій та дизайну Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Луганської народної республіки, немає законодавчих підстав, оскільки заклад розташований на території, не підконтрольній Україні.

До цього часу позивачка особисто до Новопсковського відділу обслуговування громадян управління із заявою встановлено зразка з усіма необхідними оригіналами документів не зверталася.

Відповідач вважає, що заява позивачки від 10.01.2020 № 9/К-14 по своїй суті є зверненням громадян, а не рішенням про відмову в перерахунку пенсії. Позивачка передчасно звернулася до суду, не дотримавшись обов`язкової процедури особистого звернення до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії з наданням пенсійному органу документів на підтвердження підстав для перерахунку пенсії і прийняття рішення пенсійним органом за результатами розгляду такої заяви.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в Марківському ОУПФУ та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та матеріалами пенсійної справи (арк. спр. 15-17, 32-35).

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивачка, зокрема, з 01.09.1983 по 16.07.1984 навчалася в СМПТУ № 16 м. Ворошиловград, після закінчення якого 23.07.1984 була прийнята в апаратно-прядильне виробництво прядильницею 5 розряду (арк. спр. 14).

Як зазначає позивачка, не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи, при призначенні ОСОБА_1 пенсії період її навчання з 01.09.1983 по 16.07.1984 в СМПТУ № 16 м. Ворошиловград не зараховано до трудового стажу (арк. спр. 35).

04.12.2019 позивачка звернулася до Марківського ОУПФУ з заявою, в якій просила зарахувати їй навчання до трудового стажу в період з 03.09.1983 по 01.08.1984 в Луганському професійному училищі № 16 та надала копію довідки (арк. спр. 37).

Листом від 13.12.2019 № 7278/02.2/н-23 Марківське ОУПФУ повідомило ОСОБА_1 про те, що документи для призначення (перерахунку) пенсій (довідки про навчання), видані підприємствами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, які не перереєстровані на контрольованій території, до роботи не застосовуються. Відтак, відсутні законні підстави для зарахування до стажу роботи позивачки період навчання в Луганському професійному училищі № 16 м. Луганська за період з 03.09.1983 по 01.08.1984, оскільки позивачкою не надано оригінал диплому про навчання, який підтверджує період навчання. Додана позивачкою до заяви копія архівної довідки від 29.11.2019 № 539, видана відокремленим підрозділом «Коледжу технологій та дизайну Луганського національного університету імені Тараса Шевченка» Міністерства освіти та науки Луганської народної республіки, до роботи не застосовується. Запропоновано позивачці особисто звернутися до Новопсковського відділу обслуговування громадян із заявою встановлено зразка та усіма необхідними оригіналами та копіями документів (арк. спр. 11).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058).

Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 44 Закону № 1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з абзацом першим пункту 1.5 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (абзац п`ятий пункту 1.7 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку № 22-1).

Абзацом першим пункту 2.7 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про перерахунок пенсії у зв`язку з урахуванням страхового стажу (заробітної плати) після призначення пенсії, у зв`язку зі зміною кількості членів сім`ї, а також в інших випадках, які спричиняють збільшення чи зменшення розміру пенсії, надаються документи, передбачені підпунктами 2-4 пункту 2.1, пунктом 2.6 цього розділу.

Відповідно до абзацу першого пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі (абзаци другий, третій пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (абзац шостий пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Відповідно до пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (абзац другий пункту 4.9 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Щодо незарахування відповідачем спірного періоду навчання позивачки з 01.09.1983 по 16.07.1984 в СМПТУ № 16 м. Ворошиловград, суд зазначає таке.

Як на підставу для відмови в зарахуванні до стажу роботи спірного періоду навчання відповідач посилається на відсутність оригіналу диплому про навчання.

Згідно з частиною першою статті 48 КЗпП України та статтею 62 Закону № 1788 основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Як установлено судом, відповідно до записів трудової книжки позивачки в період з 01.09.1983 по 16.07.1984 ОСОБА_1 навчалася в СМПТУ № 16 м. Ворошиловград.

Записи у трудовій книжці проведено у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України від 29.07.1993 № 58.

Довідкою від 27.02.2020 № 42, виданою ВП «Коледж технологій та дизайну Луганського національного університету імені Тараса Шавченка», підтверджується, що ОСОБА_2 (після укладення шлюбу - ОСОБА_1 ) (арк. спр. 19-21) дійсно навчалася в середньому міському професійно-технічному училищі № 16 м. Ворошиловград на денному відділенні за професією «прядильниця» з 01.09.1983 (зарахована наказом № 3-к від 03.09.1983) по 01.08.1984 (відрахована наказом № 4-к від 01.08.1984 у зв`язку з закінченням курсу навчання та переданням на підприємство). Отримала кваліфікацію – прядильниця 5 (п`ятого) розряду. Видано диплом № 414462 (арк. спр. 12).

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України “Про професійну (професійно-технічну) освіту” час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Записами у трудовій книжці ОСОБА_1 та довідкою від 27.02.2020 № 42 підтверджується факт проходження позивачкою навчання у період з 01.09.1983 по 16.07.1984 та працевлаштування за набутою професією 23.07.1984, тобто в тримісячний строк після закінчення навчання, що у відповідності до вимог частини першої статті 38 Закону України «Про професійну (професійно – технічну) освіту» є підставою для зарахування всього періоду навчання до трудового стажу.

Таким чином, відповідачем неправомірно було не зараховано до загального трудового стажу позивачки період навчання у Середньому міському професійно-технічному училищі № 16 м. Ворошиловград з 01.09.1983 по 16.07.1984, що вплинуло на розмір пенсії ОСОБА_1 .

Оцінюючи спірні правовідносини, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.), стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків, ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивачки ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо). Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Аналізуючи наведені положення законодавства, суд зазначає, що відсутність у позивачки оригіналу диплому про навчання, що стало підставою для відмови позивачці у зарахуванні періоду навчання до трудового стажу, не спростовує факту такого навчання позивачки в спірний період.

При цьому позивачка має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідне навчання та працевлаштування за набутою професією в тримісячний строк після закінчення навчання, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком.

Що стосується посилань відповідача на законодавчо встановлену заборону для врахування довідок, виданих підприємствами, установами, що розташовані на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивачка опинилася в ситуації, що відповідно позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до консультативного висновку «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку і за обставин, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідачем - органом державної влади, позивачці - фізичній особі, у реалізації її права на отримання пенсії з підстави видачі підтверджуючих первинних документів установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивачки на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься в довідці від 27.02.2020 № 42, виданою установою, яка розміщується на тимчасово окупованій території України, оскільки зазначені в ній відомості підтверджуються також записами, які містить трудова книжка позивачки.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачка звернулася до управління із заявою невстановленого зразка (довільної форми) для перерахунку пенсії, суд зазначає, що такі твердження є формалізмом, оскільки, по-перше, зі змісту заяви вбачається, що вона містить чітку вимогу про зарахування до стажу роботи періоду навчання з 03.09.1983 по 01.08.1984, а по-друге, з огляду на відповідь управління, неналежна форма заяви не була підставою для відмови.

Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено судом, заяву позивачки від 04.12.2019 розглянуто відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян», рішення по суті щодо перерахунку пенсії відповідачем не приймалося, а лист від 13.12.2019 № 7278/02.2/н-23 має роз`яснювальний характер та не тягне для позивача правових наслідків, проте в цьому листі вирішено питання про відсутність підстав для зарахування періоду навчання до трудового стажу позивачки.

Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.12.2019 та неприйняття обґрунтованого рішення за наслідками її розгляду.

Відтак, належним, ефективним та достатнім способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивачки відповідно до її заяви від 04.12.2019 та зобов`язання відповідача провести перерахунок пенсії позивачці, зарахувавши до трудового стажу період навчання позивачки з 01.09.1983 по 16.07.1984 в Середньому міському професійно-технічному училищі № 16 м. Ворошиловград.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

При зверненні до суду із позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн (арк. спр. 10).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місцезнаходження: Луганська область, смт Марківка, вул. Центральна, буд. 20, код за ЄДРПОУ 41247405) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 04.12.2019.

Зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 04.12.2019, зарахувавши до трудового стажу період навчання позивачки з 01.09.1983 по 16.07.1984 в Середньому міському професійно-технічному училищі № 16 м. Ворошиловград.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя І.О. Свергун