Рішення № 88768169, 15.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1076/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Борзаниці С.В.

за участю секретаря судового засідання Кравцової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач), в інтересах якого звернувся представник позивача – адвокат Гребенар Олексій Володимирович, до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі також – відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі 10108,98 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач з 22.05.2019 працював у Головному територіальному управлінні юстиції у Луганській області. На момент звільнення працював на посаді головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи Головного територіального управління юстиції у Луганській області.

Згідно наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 №63/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади 16.01.2020 у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

В порушення статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України при звільненні позивачу не була виплачена вихідна допомога, а тому вважає таку бездіяльність протиправною, а заявлені вимоги такими, які підлягають задоволенню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог з таких підстав.

Редакція статті 87 Закону України «Про державну службу», яка діяла до 25.09.2019, передбачала виплату державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільненні на підставі пункту 1 частини 1 вказаної статті, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Однак, до вказаного Закону були внесені зміни, які чинні на момент звільнення Позивача, та якими законодавець відокремив підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Частиною 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Тобто, законодавець чітко визначає випадки, коли саме при припиненні державної служби з ініціативи суб`єкту призначення державному службовцю виплачується вихідна допомога.

Натомість, Позивача було звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу (пункт 1-1 і частини 1 статті 87 Закону). Пункт 1 та пункт 1-1 і частини 1 статті 87 Закону (у відповідності до якого було звільнено Позивача), не є тотожними, а вмотивовано відокремленими законодавцем підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Вважає, що у випадку ліквідації державного органу виплата вихідної допомоги законом не передбачена, про що зазначив законодавець, прямо обмеживши коло працівників, кому така допомога передбачена.

Вважає, що аналізуючи спеціальні норми чинного законодавства, слід дійти висновку, що вихідна допомога виплачується державному службовцю лише у випадку його звільнення з підстав, які передбачені пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону.

Крім того, звертає увагу на те, що Позивач, викладаючи свої доводи і твердження стосовно обов`язку Відповідача нарахувати та сплатити вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням, оминає увагою зазначену вище норму Закону, а також приписи частини 4 статті 87 Закону, відповідно до яких виплата вихідної допомоги в таких випадках не передбачена.

Отже, у зв`язку з ліквідацією державного органу, яка мала місце в даному випадку та відбулась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", вихідна допомога при звільненні державних службовців правомірно не виплачувалась, бо це не передбачено приписами чинного законодавства та позивач не набув права на її отримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі № 820/1119/16 (К/9901/1729/18).

Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Представник позивач у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляд справи без участі представника позивача (арк. спр. 17, 38).

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр. 13-14).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19.11.2014 № 852 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 5).

ОСОБА_1 з 22.05.2019 по 16.01.2020 працював на посаді головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи Головного територіального управління юстиції у Луганській області що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (арк. спр. 7).

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 63/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено Позивача із займаної посади 16.01.2020 у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (арк. спр. 6, 32).

Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 30.03.2020 № 20 заробітна плата позивача у листопаді 2019 року склала 8783,34 грн, а у грудні 2019 року – 8065,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 481,38 грн, середньомісячна заробітна плата – 10108,98 грн (арк. спр. 32).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII Про державну службу (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Статтею 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади, який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на пункт 1 частин першої статті 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.

Разом з тим, як зазначалося судом вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме: Кодекс законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Відповідно до приписів пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ОСОБА_1 звільнений з посади 16.01.2020 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року.

Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 30.03.2020 № 20 заробітна плата позивача у листопаді 2019 року склала 8783,34 грн, а у грудні 2019 року – 8065,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 481,38 грн, середньомісячна заробітна плата – 10108,98 грн (арк. спр. 32).

Таким чином, вихідна допомога позивача розраховується наступним чином: ((8783,34 грн + 8065,00 грн/35 відпрацьованих робочих днів за листопад та грудень 2019 року) * (42 робочих дня за листопад та грудень 2019 року/2 місяці)) = 10108,98 грн.

Відтак вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню шляхом стягнення з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 10108,98 грн.

Правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не підлягає застосуванню у даній справі з таких підстав.

Предметом позову у справі № 820/1119/16 було стягнення з прокуратури Донецької області на користь позивача несплаченої суми вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП у відповідному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні вказаних вимог, суди виходили з того, що позивача було звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - Закон № 1697-VII), яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим позивач не набув права на її отримання, оскільки її виплата зовсім не передбачена спеціальним Законом № 1697-VII.

Предметом позову у даній адміністративній є стягнення з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, виплата якої була передбачена статтею 87 Закону України «Про державну службу» як спеціального (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Як наслідок, обставини та норми права, якими урегульовані відносини у справі № 820/1119/16, не співпадають з обставинами та нормами права, якими урегульовано відносини у даній справі № 360/1076/20.

Також суд зазначає, що частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII, якою державному службовцю гарантована виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, наявна в Законі з дати набрання ним чинності – з 01.05.2016.

Натомість, частину першу статті 87 Закону № 889-VIII доповнено пунктом 11 (ліквідація державного органу) згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019.

При цьому пункт 11 безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Закон № 889-VIII не містить будь-якої заборони застосування положень частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 11 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області (ідентифікаційний код 34941884, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, буд. 22) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу у розмірі 10108,98 грн (десять тисяч сто вісім гривень 98 коп.) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця