Рішення № 88768090, 10.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2020 року Справа № 280/5982/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна»

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» (далі – ТОВ «Елтранс Україна», позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2019 №0011751401, №0011741401, №0011761401, прийняті відповідачем.

На обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві зазначає, що на підтвердження, що ТОВ «Елтранс Україна» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «ХАНТЕР-ЛТД», ТОВ «Компанія «АРМ» позивачем на перевірку надавались оригінали первинних бухгалтерських та податкових документів, однак ГУ ДФС у Запорізькій області зробило висновок про нереальність господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальникам. Вказує, що висновок про відсутність активів та неможливість здійснення господарської діяльності не можна зробити на підставі інформації з податкової справи та баз даних контролюючого органу у зв`язку із тим, що чинним законодавством України надано суб`єктам господарювання право мати складські приміщення, транспортні засоби, устаткування тощо у тому числі на підставах відмінних від права власності (оренда та інших), що не створює обов`язку для суб`єкта господарювання подавати таку інформацію до контролюючого органу інакше, як на його відповідний запит. Між тим, в акті, не зазначено, що контролюючим органом направлялися на адресу підприємств-контрагентів запити про наявності у підприємства орендованих складських приміщень, транспортних засобів, устаткування тощо, на який би надійшла відповідь про їх відсутність. Наголошує, що відповідачем не проводилась перевірка ТОВ «ХАНТЕР-ЛТД», ТОВ «Компанія «АРМ» та контрагентів контрагентів позивача ТОВ «ЮРСЕЙ», ТОВ «ЛІКВІДНІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНІ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ Л`ГД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАЄПАР», а висновки зроблені в Акті перевірки ґрунтуються на узагальнені податкової інформацію за звітні періоди. Проте, на думку позивача, інформація з баз даних стосується виключно контрагентів і ніяк не вказує на наявність протиправних дій платника податків. Порушення юридичними особами-контрагентами, вказаними у Акті, вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові та видаткові накладні. Отже, платник податків, який придбав товари, роботи, послуги в особи, що порушує вимоги податковою законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Щодо висновку, зробленого в акті про те що, надані до перевірки первинні документи, не опосередковуються реальним рухом товарів, а є свідченням набуття товарів без наявності будь-яких первинних документів стверджує, що дана обставина не відповідає дійсності, оскільки до перевірки контролюючому органу було надано всі первинні документи, що вказують на подію, яка викликала зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі як позивача, так і його контрагентів, та на подібні зміни вказує списання коштів з поточного рахунку позивача та зарахування їх на поточні рахунки підприємств-контрагентів. Ураховуючи викладене, вважає, що в Акті не міститься жодних обґрунтувань, що базуються на належних доказах, того, що правочин між позивачем та ТОВ «ХАНТЕР-ЛТД», ТОВ «Компанія «АРМ» укладено з порушенням норм ст. 203 Цивільного кодексу України, не надано обґрунтувань щодо нікчемності правочину, а також не надано посилань на будь-які рішення суду, а тому просить скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.08.2019 №0011751401, №0011741401, №0011761401, як протиправні.

Ухвалою судді від 09.12.2019 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем недоліки усунуто.

Ухвалою судді від 27.12.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 14 січня 2020 року.

Протокольною ухвалою від 14.01.2020 відкладене підготовче засідання в адміністративній справі на 12 лютого 2020 року.

Відповідач позов не визнав, 20 січня 2020 року надав суду відзив (вх. №2986), у якому вказує, що ТОВ «Елтранс Україна» згідно з даними ЄРПН та наданих для перевірки документів фактично отримано ТМЦ (кільця ущільнювальні), які на момент їх оприбуткування позивачем були відсутні у всіх контрагентів по ланцюгу постачання, в т.ч. ТОВ «Компанія АРМ», ТОВ «ЮРСЕЙ», ТОВ «ЛІКВІДІТІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНГ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ ЛТД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАСПАР». Таким чином, при наявності передплати за придбаний товар та поставки товару в той же самий день позивачем не підтверджена реальність проведених господарських операцій, в результаті чого встановлено порушення пп. 14.1.36, пп. 14.1.181, пп. 14.1.231, п.14.1 ст.14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на загальну суму ПДВ 456 000,00 грн. та податку на прибуток за 2018 рік на загальну суму 410 400,00 грн. Зазначає, що позивачем не надано документів щодо того, чи наявний рух товару що в свою чергу, не дає можливості достовірно перевірити задекларований податковий кредит на придбання товарів. Враховуючи те, що всі первинні бухгалтерські документи, що стосуються ТОВ «Елтранс Україна» по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія АРМ» не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток підприємства та ПДВ. Таким чином, вважає, що відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції, у зв`язку із чим просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. №6262 від 10.02.2020), у якій додатково щодо відомостей ЄРПН, яка містить номенклатуру, наголошує, що жодною нормою законодавства не встановлено обов`язок суб`єкта господарювання реалізовувати придбаний товар протягом певного періоду, а також не є порушенням податкового чи іншого чинного законодавства придбання суб`єктом господарювання у певний період одних груп товарів, а продаж протягом того ж періоду – інших, при цьому, у п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної, проте відповідачем надано Витяг з ЄРПН лише за період жовтень 2018 року. Щодо зробленого висновку в Акті та у Відзиві на позов про нереальність операцій з огляду на те, що контрагентами позивача не використовувалася праця фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, або чисельність працівників є незначною За контрагентами не зареєстровано нерухоме майно, та як наслідок, невідповідність первинних документів (ТТН) фактичним обставинам здійснення господарської операції в частині пункту навантаження зазначає, що такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов`язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. Висновок про відсутність активів та неможливість здійснення господарської діяльності не можна зробити на підставі інформації з податкової справи та баз даних контролюючого органу у зв`язку із тим, що чинним законодавством України надано суб`єктам господарювання право мати складські приміщення, транспортні засоби, устаткування тощо у тому числі на підставах відмінних від права власності (оренда та інших), що не створює обов`язку для суб`єкта господарювання подавати таку інформацію до контролюючого органу інакше, як на його відповідний запит. Крім того, на думку позивача, чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб`єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації. З урахуванням викладеного, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Згідно з ухвалою суду від 12.02.2020 вирішено продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів до 25 березня 2020 року та відкласти підготовче засідання в адміністративній справі на 17 березня 2020 року.

17 березня 2020 року судом вирішено закрити підготовче провадження у справі та подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Елтранс Україна» (код ЄДРПОУ 39380838) є суб`єктом господарювання, офіційно зареєстрованим 05.09.2014 (номер запису: 1 103 102 0000 036757). Видами діяльності позивача є: 30.20 Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу, 27.12 Виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний), 58.29 Видання іншого програмного забезпечення, 71.20 Технічні випробування та дослідження, 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення, 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання.

У період з 04.06.2019 по 10.06.2019 на підставі наказу від 04.06.2019 №1900 та направлення від 04.06.2019 №1193 фахівцем ГУ ДФС у Запорізькій області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинам з ТОВ «ХАНТЕР-ЛТД», ТОВ «Компанія «АРМ» за період з 01.10.2018 по 31.10.2018, показників декларацій з податку на додану вартість та за 2018 рік – фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток, за результатами якої складений відповідний акт від 18.06.2019 №354/08-01-14-01/39380838.

Як зазначено у висновках Акту перевірки, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Елтранс Україна»:

1) пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток за 2018 рік, на загальну суму 410 400,00 грн.

2) пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (р. 18) на загальну суму 31 777,00 грн., в тому числі по періодам: жовтень 2018 року на суму 31 777,00 грн., та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) за жовтень 2018 року на суму податку на додану вартість 424 223,00 грн.

Вказані висновки податкового органу обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Компанія «АРМ» за жовтень 2018 року. Так, ТОВ «Елтранс Україна» укладено з ТОВ «Компанія АРМ» договір поставки №05/10/2018-1 від 05.10.2018 кілець ущільнувальних 5БС.370.316-01 та 5БС.370.316-00 у кількості 2 шт. на загальну суму ПДВ 456 000,00 грн. Згідно з ЄРПН у ТОВ «Компанія АРМ» задекларовано придбання кільце ущільнюване у ТОВ «ЮРСЕЙ». У ТОВ «ЮРСЕЙ» згідно з фінансовою звітністю основні засоби відсутні, запаси ТМЦ на початок та на кінець 2018 року відсутні. Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманих з них податку (Форма №1 ДФ) у 2018 році до ДФС не подано. Взаємовідносини з фізичними особами-підприємцями, які б могли бути постачальниками вказаних товарів на адресу підприємства не відображено в базах даних ДФС. Декларацію з податку на прибуток за 2018 рік не подано. Згідно з ЄРПН встановлено оформлення податкових накладних на адресу ТОВ «ЮРСЕЙ» в якості передплати за кільце ущільнюване від ТОВ «ЛІКВІДІТІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНГ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ ЛТД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАСПАР». Вищезазначеними підприємствами фінансова та податкова звітність до ДФС в 2018 році не подана, в т.ч. податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманих з них податку (форма №1 ДФ), декларації з податку на прибуток за 2018 рік не подано. Декларації з ПДВ, в т.ч. за жовтень 2018 року не подано, починаючи з 2019 року вказані підприємства до ДФС звітність не подають. Згідно з аналізом ЄРПН на предмет отримання послуг оренди приміщення, послуг опалення, тепло, водопостачання, послуг зв`язку, інших комунальних послуг, придбання товарів та послуг, необхідних для здійснення реальної господарської діяльності встановлено відсутність придбання зазначених таких послуг та товарів. Ці факти свідчать про відсутність основних фондів необхідних для здійснення господарської діяльності, відсутність адміністративних (загальногосподарських) витрат, відсутність працівників, необхідних для забезпечення реальної господарської діяльності. ТОВ «ЛІКВІДІТІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНГ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ ЛТД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАСПАР» оформлені податкові накладні на передплату, в той час, як операція з відвантаження обладнання згідно документів на адресу ТОВ «Елтранс Україна» проведена в один день (Кільце ущільнювальне 5БС.370.316-01 - всі операції оформлені 15.10.2018 та Кільце ущільнювальне 5БС.370.316-00 - всі операції оформлені 05.10.2018) по всьому ланцюгу придбання. Таким чином, ТОВ «Елтранс Україна» згідно з даними ЄРПН та наданих для перевірки документів фактично отримано ТМЦ (кільця ущільнювальні), які на момент їх оприбуткування ТОВ «Елтранс Україна» були відсутні у всіх контрагентів по ланцюгу постачання, в т. ч. ТОВ «Компанія АРМ», ТОВ «ЮРСЕЙ» та ТОВ «ЛІКВІДІТІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНГ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ ЛТД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАСПАР».

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем до відповідача подано заперечення №2019/07-054 від 31.07.2019, проте листом-відповіддю про результати розгляду заперечень № 45545/10/08-01-14-01-10 від 05.08.2019 повідомлено, що заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 18.06.2019 №354/08-01-14-01/39380838 залишаються без задоволення.

На підставі Акту перевірки та вказаних порушень відповідачем 07 серпня 2019 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

форми «Р» № 0011761401, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 614 600,00 грн., в тому числі: за податковим зобов`язанням 410 400,00 грн. та за штрафними санкціями 205 200,00 грн.;

форми «Р» №0011751401, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 47 665,00 грн., в тому числі: за податковим зобов`язанням 31 777,00 грн. та за штрафними санкціями 15 888,50 грн.;

форми «В4» №0011741401, за яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість згідно з декларацією №9255754592 від 19.11.2018 за жовтень 2018 року на 424 223,00 грн., усього на суму 424 223,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 10.09.2019 №2019/09 на них, однак відповідно до рішення Державної податкової служби України № 8848/6/99-00-08-05-02 від 08.11.2019 оскаржені рішення залишені без змін, а скарга позивача – без задоволення.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування. При цьому, суд зауважує, що спір щодо правомірності дій під час призначення та проведення перевірки, яка стала підставою для винесення оскаржуваного рішення, між сторонами відсутній.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Податковий кодекс України).

Відповідно до положень п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

За правилами п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

У відповідності до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318.

Пунктом 6 П(С)БУ 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

У пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України надано визначення «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).

За приписами п.201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Зміст цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Відповідно до п. 1 та 2 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Пунктами 2.1 та 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704; в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Положення №88), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

При цьому, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та від`ємного значення фінансового результату (витрат) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. Разом із цим, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

При цьому, судом враховано, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тобто, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Виконання господарської операції пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з контрагентом, податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

05 жовтня 2018 року ТОВ «Елтранс Україна» (Покупець) було укладено договір поставки товарів №05/10/2018-1 з ТОВ «Компанія «Аддішенел Ревенью Менеджмент» (Постачальник), за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві товари, визначені у п. 1.2 Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортимент, номенклатура), визначаються Рахунками, які Постачальник виставляє Покупцю. Ціна за одиницю товару та загальна вартість товару за даним договором визначається у Рахунку. Оплата за поставлені товари, згідно Рахунку, має бути перерахована Постачальнику протягом 90 банківських днів з моменту підписання сторонами Видаткової накладної. Товар поставляється за рахунок та транспортом Постачальника на умовах DDP (згідно Інкотермс 2000): Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Кольорова, б. 7 або засобами ТОВ «Нова пошта» за рахунок Постачальника (п. 1.1, 1.2, 3.1, 4.1, 5.1.1 цього Договору).

На підставі вказаного Договору та специфікацій №1 від 05.10.2018, №2 від 15.10.2018 у жовтні 2018 року позивачем придбано у ТОВ «Компанія «АРМ» товар (Кільце ущільнувальне 5БС.370.316-00), що підтверджується рахунками на оплату № 92 від 05.10.2018, №93 від 15.10.2018, видатковими накладними №87 від 05.10.2018 на суму 1 368 000,00 грн., №88 від 15.10.2018 на суму 1 368 000,00 грн.

Транспортування товару з місця навантаження, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9-А до пункту розвантаження (м. Запоріжжя, вул. Кольорова, буд. 7) здійснювалась транспортними засобами Постачальника, що підтверджено товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи: №Р87 від 05.10.2018, №334 від Р88 від 15.10.2018.

Розрахунки за поставлений товар відбувались у безготівковій формі шляхом переказу на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія «АРМ» згідно з платіжними дорученнями, а саме: №1562 від 14.11.2018 на суму 544 000,00 грн., №1563 від 14.11.2018 на суму 56 000,00 грн., №1593 від 28.11.2018 на суму 500 000,00 грн., №1606 від 06.12.2018 на суму 168 000,00 грн., №1618 від 18.12.2018 на суму 100 000,00 грн., №1620 від 18.12.2018 на суму 720 000,00 грн., №1630 від 08.01.2019 на суму 380 000,00 грн., №1640 від 17.01.2019 на суму 100 000,00 грн., №1658 від 29.01.2019 на суму 80 000,00 грн., №1659 від 30.01.2019 на суму 50 000,00 грн., № 1670 від 05.02.2019 на суму 38 000,00 грн., що також підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за жовтень 2018 року.

Таким чином, судом установлено, що не заперечується відповідачем, наявність всіх належно оформлених супроводжуючих документів згідно з вказаного договору, якими, серед інших, були: видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні, платіжні документи, що підтверджують оплату приданого позивачем товару у названого контрагента.

Згадувані документи первинного обліку відображені ГУ ДФС у Запорізькій області в акті перевірки, зауважень, щодо порядку складення яких зазначено не було. Недоліків до таких документів не зауважено податковим органом і у відзиві на позовну заяву.

Використання продукції, придбаної у ТОВ «Компанія «АРМ» у власній господарській діяльності підтверджують документи з продажу її на адресу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964) на підставі укладеного 28 серпня 2018 року Договору №462(1)184к/53-121-01-18-071 поставки товару, що підтверджується первинними документі, які є в наявності у позивача та оформлені згідно з законодавством України та стандартів бухгалтерського обліку, зокрема це: рахунок на оплату №66 від 31.10.2018, видаткова накладна №48 від 31.10.2018, товарна-транспортна накладна №Р48 від 31.10.2018, платіжні доручення №1773 від 04.02.2019 на суму 473 843,60 грн., №1411 від 22.01.2019 на суму 2 000 000,00 грн., №509 від 16.01.2019 на суму 2 000 000,00 грн.

Тобто, позивачем надано до суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Судом встановлено, що висновки податкової інспекції про наявність порушень зі сторони позивача ґрунтуються на податковій інформації відносно третіх осіб контрагента ТОВ «Компанія АРМ» - ТОВ «ЮРСЕЙ», а також контрагентів ТОВ «ЮРСЕЙ» - ТОВ «ЛІКВІДІТІ КЕПІТАЛ», ТОВ «НЬЮ ДЕСІЖН», ТОВ «ЕЙДЖ КОНСАЛТИНГ», ТОВ «ФТОР КОРП», ТОВ «РЕСМІН КОМПАНГ», ТОВ «ІНГОС ФІНАНС», ТОВ «РЕНІУМ ЛТД», ТОВ «АНХА», ТОВ «ЛИНАСПАР», щодо подання ними звітності, знаходження за юридичною адресою, наявності трудових та матеріальних ресурсів.

Проте, відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам.

Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 826/1398/14, від 15.05.2018 у справі №810/4391/16, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 27.03.2018 по справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17).

Суд наголошує на тому, що використані відповідачем інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Тому вони не можуть розглядатись, як належні докази у справі, крім того чинним законодавством не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Програмне забезпечення (інформаційні бази) ДПІ до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. Крім того, такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Крім того, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише даними Єдиного державного реєстру податкових накладних, що є невірним, оскільки відповідач виключив можливість контрагентів придбавати послуги та роботи в інших суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість та які обрали інші системи оподаткування, наприклад спрощену..

Щодо посилань відповідача на недотримання податкової дисципліни постачальниками вказаного контрагента позивача суд зазначає, що реальність або нереальність господарських операцій позивача не може бути підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентами, які не є контрагентами позивача, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

Слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Такий висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №К/9901/1349/17.

Крім того, законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

У зв`язку із чим, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача, що позивач не може нести відповідальність за дії контрагента при відсутності власної вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід`ємного елементу верховенства права (стаття 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності, тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

В своєму відзиві та Акті перевірки відповідач зазначає про дослідження руху товарів/послуг за ланцюгом постачання, як одного з аргументів податкового органу щодо фіктивного характеру операцій.

Втім, на переконання суду, такі дані жодним чином не можуть свідчити про нереальність/фіктивність правочинів позивача з контрагентом-постачальником, оскільки посилання на неможливість встановлення походження товарів за ланцюгом постачання не можуть бути доказом безтоварного характеру господарських операцій.

В даному випадку, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, де неодноразово зазначалось, що платник податків взагалі жодним чином не повинен нести відповідальність за господарську діяльність контрагента, його звітність як платника, тощо, про яку взагалі не обізнаний та не повинен бути обізнаний. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання з подання звітності чи навіть сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірні рішення контролюючого органу, прийняті відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких у відповідності до п. 1 ч. 3 цієї статті, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріали справи свідчать, що представником позивача з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, надано копії договору про надання правової допомоги від 21.11.2019, ордер на надання правової (правничої) допомоги серія АР №1006208 від 21.11.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002415 від 22.10.2019, попередній опис робіт (надання послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 21.11.2019 на суму 6 500,00 грн., який включає: збір та ознайомлення з доказами у справі – 500,00 грн., підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом – 500,00 грн., Підготовка позовної заяви з додатками – 2 500,00 грн., підготовка відповіді на відзив – 1 000,00 грн., участь у підготовчому судовому засіданні – 1 000,00 грн., участь у судовому засіданні – 1 000,00 грн., рахунок-фактура №1201 від 21.11.2019, платіжне доручення №2184 від 21.11.2019 на суму 6 500,00 грн.

На думку суду, «збір та ознайомлення з доказами у справі; підготовка правової позиції та узгодження її х клієнтом» є складовою частиною підготовки позовної заяви з додатками, а тому суд критично оцінює її виокремлення адвокатом в якості окремої послуги, що надана у сумі 1 000,00 грн.

Судом встановлено, що матеріали справи містять відповідь на відзив (вх. №6262 від 10.02.2020), підготовлену представником позивача адвокатом Хілько А.В.

Крім того, згаданий представник приймав участь у підготовчому засідання, яке відбувалось 14 січня 2020 року, та судовому засіданні, призначеному на 17 березня 2020 року.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, враховуючи складність справи, фактично наданні адвокатом послуги та ціну позову, суд дійшов висновку, що належний розмір правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить 5 500,00 грн.

Крім того, під час звернення до суду з даним позовом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 16 312,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №28 від 21.11.2019 та №2289 від 23.12.2019. За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДФС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 07 серпня 2019 року №0011741401, від 07 серпня 2019 року №0011751401, від 07 серпня 2019 року №0011761401.

3. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 312 (шістнадцять тисяч триста дванадцять) гривень 33 копійки присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» (69084, м. Запоріжжя, вул. Кольорова, 7, код ЄДРПОУ 39380838) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146).

Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтранс Україна» (69084, м. Запоріжжя, вул. Кольорова, 7, код ЄДРПОУ 39380838) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено та підписано 10.04.2020.

Суддя Ю.П. Бойченко