Рішення № 88767971, 15.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2020 року м.Київ № 320/6932/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дії та зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області та просить суд:

визнати протиправною відмову у зарахуванні майору поліції, старшому інспектору з особливих доручень відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області стажу служби в податковій міліції до стажу роботи в поліції відповідно до ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію";

зобов`язати здійснити перерахунок та зарахувати майору поліції, старшому інспектору з особливих доручень відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області стаж служби в податковій міліції, сформований за період з 01.09.2004 до 19.01.2009, у загальній кількості 04 роки 4 місяці 19 днів, до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відповідно до ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулася із рапортом про зарахування до стажу служби в органах внутрішніх справ, стаж служби в податковій міліції в розмірі 4 роки 04 місяці 19 днів, однак відповідач відмовив їй у такому зарахуванні, у зв`язку з тим, що таке зарахування не передбачено законодавством.

16.01.2020 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити, у зв`язку із обставинами, наведеними у відзиві.

Крім того відповідачем подано клопотання про проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені ст. 262 КАС України.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У даному випадку предметом позову, є зокрема на думку позивача, протиправні дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу служби в органах внутрішніх справ, стаж служби в податковій міліції.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні КАС України є справою незначної складності, що може бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, представник відповідачів у відзиві на позовну заяву не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є незначної складності і будь-яких вагомих підстав для її розгляду в судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 – громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Києво-Святошинським РВ УДМС України в Київській області 25.12.2012; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 07.11.2012 серії 1-ОК № НОМЕР_3 повне ім`я позивача до шлюбу було – ОСОБА_2 .

Позивач станом на момент подачі позову є майором поліції і працює на посаді старшого інспектора з особливих доручень, що підтверджується посвідченням від 17.01.2019 серії НОМЕР_4 .

Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.2004 по 20.01.2009 перебувала на службі в податковій міліції Державної податкової адміністрації в Київській області, що підтверджується записом у трудовій книжці від 20.01.2009.

Як підтверджується трудовою книжкою, позивача 20.01.2009 було відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України .

Відповідно до довідки від 05.09.2019 стаж позивача відповідно до матеріалів особової справи становить 11 років 02 місяці 06 днів, з яких 04 роки 04 місяці 19 днів в органах податкової міліції з 01.09.2004 по 19.01.2009, а також 06 років 09 місяців 17 днів в органах внутрішніх справ з 20.01.2009 по 06.11.2015.

06.08.2019 позивач подала рапорт до відповідача із вимогою зарахувати до стажу служби в органах внутрішніх справ, стаж служби в податковій поліції для отримання виплати відсоткової надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки.

05.09.2019 листом № Г-874 їй було відмовлено у здійсненні зарахування, у зв`язку з тим, що стаж роботи в органах податкової міліції до стажу роботи в органах внутрішніх справ не зараховується.

Не погоджуючись із вказаною відмовою позивач звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580) стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих; дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (надалі - Закон № 2262) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 1 Закону № 2262, визначено види пенсійного забезпечення. Так, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку, що стаж служби позивача в органах податкової міліції прирівнюється до стажу проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а тому відповідачем помилково не включено спірний стаж роботи до стажу служби в поліції.

Згідно ст. 24 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу України» (чинного на час проходження служби в податковій міліції, надалі - Закон № 509), особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органу внутрішніх справ.

Статтею 26 Закону № 509 визначено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.

На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені ст. 20 - 23 Закону України «Про міліцію».

Відповідно до ст. 27 Закону № 509 форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції та оподаткування їх доходів здійснюються в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 № 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

Встановлено поширити на осіб начальницького складу податкової міліції та курсантів Академії державної податкової служби чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у п. «ж» ст. 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Відповідно до п. 353.1 ст. 353 Податкового кодексу України (далі – ПК України) (в редакції внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 № 5083-VI змін) особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до приписів Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України.

Таким чином, норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Частиною 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України при вирішенні вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого права людини визнаються найвищими соціальними цінностями, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою: а) конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 п. 83); б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006, щодо ст. 13); в) принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184).

В справі «Будченко проти України» у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція «майна» не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі «Ганс-Адам II проти Німеччини». Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ. Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за ст. 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії»). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії (№ 1)».

У справі «Кечко проти України» Суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 01.01.1999 та 23.06.1999 базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об`єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

Аналізуючи наведені вище рішення Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що в розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод майнові права позивача перебувають у безпосередній залежності від обсягу зарахованого стажу, а відтак позивач, проходячи службу в органах податкової міліції, мав сподівання на врахування даного стажу при подальшому перебуванні на службі в органах внутрішніх справ, а в подальшому - в Національній поліції України, та підтримання певного державного соціального забезпечення.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

17.01.2020 позивачем подано клопотання про допит у якості свідка, завідувача сектору пенсійного забезпечення Головного управління Національної Поліції в Київській області Дядечко Віту Віталіївну, однак суд вважає за можливе відмовити з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Так вказана особа, на думку суду не володіє інформацією, яка може вплинути на розгляд справи або повідомити обставини, які не підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, вказана особа, як посадова особа відповідача мала можливість прийняти участь у поданні відзиву на адміністративний позов.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція № 1280410013 від 04.12.2019), суд вважає за необхідне стягнути його на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України суд –

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) у зарахуванні майору поліції, старшому інспектору з особливих доручень відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) стажу служби в податковій міліції до стажу роботи в поліції відповідно до ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) здійснити перерахунок та зарахувати майору поліції, старшому інспектору з особливих доручень відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) стаж служби в податковій міліції, сформований за період з 01.09.2004 до 19.01.2009, у загальній кількості 04 роки 4 місяці 19 днів, до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відповідно до ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Головенко О.Д.