Рішення № 88767504, 08.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/669/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Максимчука М.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації та моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ЖВІ, що полягає у невиплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік;

зобов`язати ЖВІ виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі 88,9% місячного грошового забезпечення, тобто 21758 грн. без утримання податків і зборів;

зобов`язати ЖВІ виплатити компенсацію моральної шкоди у розмірі 762 гривні та компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 3625 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не зважаючи на наявність вмотивованого рапорту про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2019 рік, відповідач протиправно відмовив йому у її виплаті чим порушив ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Ухвалою від 17.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 18.03.2020.

16.03.2020 відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що матеріальна допомога військовослужбовцям є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується в межах асигнувань у відповідності до наявного фонду грошового забезпечення, з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції. У відповідача, у межах наявного фінансового ресурсу, не було можливості виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Крім того, з наданих позивачем документів до рапорту, неможливо встановити їх належність конкретній особі, прослідкувати стан здоров"я особи, якій належать документи.

18.03.2020 розгляд справи відкладено на 08.04.2020.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України №90 від 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 , призначено старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії наукового центру Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова .

На адресу ЖВІ позивачем надіслано рапорт від 19.11.2019 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, у зв"язку з погіршенням стану здоров"я.

Поданий рапорт зареєстровано відповідачем 26.11.2019 за вхідним № 3729.

За результатам розгляду рапорту, відповідач надіслав позивачу лист №519/4611 від 23.12.2019, у якому повідомив, що з урахуванням не обґрунтованості наданих до рапорту документів прийнято рішення про відмову у задоволенні клопотання про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. Відмова мотивована тим, що з наданих документів неможливо встановити факт погіршення стану здоров`я, так як у додатку відсутні будь-які дані про прізвище, ім`я, по батькові особи, які надано заключення.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Так, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з п. 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктом 9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Інші одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами.

Системний аналіз наведених вище норм дозволяє зробити висновок, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Така надається військовослужбовцям, в межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою на підставі наказу командира військової частини.

Суд погоджується, що повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами чинного законодавства, разом з цим, зазначає, що відповідач зобов`язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.

Як встановлено судом, позивачем відповідачу надіслано рапорт від 19.11.2019 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, у зв"язку з погіршенням стану здоров"я. До рапорту додано копію медичної книжки.

Отже, суд вважає, що позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: подав за підпорядкуванням рапорт, у якому вказав конкретні причин, які стали підставою для порушення клопотання та розмір допомоги.

Разом з тим, як слідує з листа відповідача, підставою для відмови у виплаті позивачу матеріальної допомоги зазначено лише те, що у додатку до рапорту, наданого на підтвердження стану здоров"я, відсутні прізвище, ім"я та по-батькові особи, якій надано заключення. Інші підстави відсутні.

Викладені відповідачем у листі підстави для відмови суд вважає необгрунтованими, оскільки у наданій довідці лікаря-офтальмолога зазначений діагноз, більш того, рапорт позивача пройшов погодження у керівників, яким підпорядкований, а саме: ТВО начальника науково-дослідної лабораторії видової розвідки та космічних систем, ТВО начальника наукового центру, заступника начальника інституту з навчальної роботи.

Зазначене свідчить про те, що відмова відповідача носить суто формальний характер, оскільки не містить об"єктивних причин, які б вказували на відсутність законодавчо-визначених підстав для відмови у виплаті матеріальної допомоги позивачу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у виплаті позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, відповідач порушив вимоги чинного законодавства, за відсутності на те правових підстав, а тому така є протиправною.

Щодо вимог про зобов`язання ЖВІ виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі 88,9% місячного грошового забезпечення, тобто 21758 грн. без утримання податків і зборів, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи, що матеріальна допомога має бути виплачена саме у розмірі 88,9% місячного грошового забезпечення, позивач посилається на усне повідомлення йому начальником ЖВІ про те, що розмір такої виплати наприкінці 2019 склав 88,9% від місячного грошового забезпечення.

При цьому, представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що відсотковий розмір матеріальної допомоги, який виплачувався військовослужбовцям у 2019 році, є різним, з огляду на різні підстави її виплати.

Як вже зазначалося, пунктом 9 розділу ХХIV Порядку №260 визначено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Пунктом 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 передбачено, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям здійснюється у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) визначеним законодавством критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, повноваження щодо визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Виходячи з викладеного, у задоволенні позовних вимог у частині виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 у розмірі 88,9% місячного грошового забезпечення у сумі 21758 грн. суд відмовляє, оскільки розмір такої має визначатися безпосередньо відповідачем.

Щодо вимог зобов`язати ЖВІ виплатити компенсацію моральної шкоди у розмірі 762 гривні та компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 3625 гривень.

Обґрунтовуючи завдання моральної шкоди відповідачем, позивач посилається на ушкодження здоров"я, фізичну біль та страждання, душевні страждання, у зв"язку з протиправною поведінкою, приниження честі, порушення права власності. Вказує, що витратив кошти на придбання окулярів, ліків, що підтверджується чеками. Крім того, зазначає, що позовну заяву складав сам, що обумовило відрив від звичайних занять.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, отриманням ним матеріальних збитків та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

Щодо компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 3625 гривень.

Обгрунтовуючи суму компенсації, позивач посилається на те, що позовну заяву складав сам, загальна кількість витраченого часу на написання позову склала 20 годин. Крім того, тривалість обстеження стану здоров"я з витраченим часом на проїзд склала бульше 5 годин. Все це разом, обумовило відрив від звичайних занять.

Згідно з частиною другою статті 135 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Щодо витраченого позивачем часу в сумі 20 годин на складання адміністративного позову, суд зазначає, що розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження та відноситься до категорії справ які не є складними. Зі змісту позовної заяви не прослідковується важкість її написання, а також незначна кількість сторінок, на друкування яких необхідно було витратити таку кількість часу, тому такі доводи оцінює критично.

Відносно посилань відповідача на витрачення 5 годин на обстеження стану здоров"я, суд не вбачає причинного зв`язку між оскаржуваною відмовою та обстеженням позивача. Доказів протилежного позивачем не надано.

Крім того, не надано доказів понесених витрат останнім у зв`язку з поїздками для участі в судових засіданнях.

Також, як вбачається зі змісту позову, компенсацію позивач розрахував виходячи з розміру грошового забезпечення, що у перерахунку на годину часу становить 145 грн. та за 25 годин витраченого часу становить 3625 грн., тоді як за приписами ч.2 ст.135 КАСУ компенсація за відрив від звичайних занять розраховується пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає, що позивачем не надано належного документального підтвердження відриву від звичайних занять, пов"язаних саме з оскаржуваною відмову відповідача та обгрунтованого розрахунку суми стягнення, отже вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, на підставі встановлених судом фактичних обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною відмову Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та зобов"язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.11.2019 та прийняти рішення про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова (проспект Миру, 22, 10004, м. Житомир, код ЄДРПОУ 08183359) від 23.12.2019 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Зобов"язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова (проспект Миру, 22, 10004, м. Житомир, код ЄДРПОУ 08183359) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 19.11.2019 та прийняти рішення про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В інші частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 14 квітня 2020 року