Ухвала суду № 88760033, 08.04.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2 /760/2137/20

В справі № 760/33693/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 квітня 2020 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Шереметьєва Л.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування з чужого володіння майна, визнання права власності, суддя

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідачів.

Позовна заява підлягає поверненню позивачу, виходячи з наступного.

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року заяву було залишено без руху, надано строк на усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Підставою для постановлення ухвали та залишення позову без руху була невідповідність позовної заяви вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, а саме:

- відсутність будь-якої інформації, в тому числі про місце проживання чи перебування відповідачів, а також інші реквізити, необхідні для звернення до суду з позовом, та зазначені в п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України;

- несплата судового збору при зверненні до суду.

Ухвалою суду в порядку виконання вимог ч.2 ст.176 ЦПК України був визначений розмір судового збору до сплати позивачем за дві вимоги: майнового та немайнового характеру, в загальному розмірі 10 373, 40 гр.

При цьому були зазначені реквізити суду для його сплати.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали була отримана позивачем 20 лютого 2020 року, а її представником - 25 січня 2020 року.

До цього часу ухвала суду не виконана, недоліки позовної заяви не усунуті, судовий збір не сплачено.

Про рух справи в суді позивач та її представник також тривалий час не цікавляться.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 1, 29, 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

У зв`язку з цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, на підставі відповідних заяв про відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Крім того, Європейський суд з прав людини в цьому контексті неодноразово наголошував, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду, чи ні, та чи отримала право на «розгляд судом» (див. п. 63 і далі рішення від 13 липня 1995 року по справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy-Miloslavsky v. the United Kingdom).

Право на доступ до суду є складовим елементом права на суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно до конвенційної практики Європейського суду право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, які повинні також бути пропорційними, тобто щоб законна мета застосованого обмеження не зводила нанівець зміст конвенційного права на суд.

Серед легітимних обмежень права на доступ до суду у практиці Європейського суду визнаються: необхідність сплачувати судовий збір за подачу заяви чи скарги (рішення по справі «Креуз проти Польщі», «Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. United Kingdom) від 13.07.1995р.); сплив строку позовної давності (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stabbings and Others v. United Kingdom) від 22.10.1996р.); вимога мати юридичного представника (рішення у справі «Р.П. та інші проти Сполученого Королівства» («R.P. and others v. United Kingdom) від 19.10.2012р.); обмеження на доступ до суду неповнолітніх та осіб, що страждають на психічні розлади тощо.

Крім цього, Європейський суд у справі «Паскіні проти Сан Марино» (заява № 50956/16) в контексті стверджуваного заявником порушення права на доступ до суду розміром визначених судом судових витрат зазначив про те, що національний суд визначав загальну суму судових витрат відповідно до критеріїв, встановлених відповідно до існуючих правил.

Загальна сума була значною, але обгрунтованою, зважаючи на ціну позову та майнового стану заявника.

З урахуванням цього ЄСПЛ прийшов до висновку, що сума судових витрат не порушила його право на доступ до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За таких обставин заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування з чужого володіння майна, визнання права власності вважатинеподаним та повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Л.А.Шереметьєва