Рішення № 88759785, 24.02.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1495/16-ц

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Поляновській О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 пред`явила у Подільському районному суді міста Києва позов до Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), у якому просила, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 06.06.017 року:

визнати звільнення ОСОБА_1 з посади реєстратора медичної стоматологічної клініки від 20.01.2016 року незаконним;

поновити ОСОБА_1 на посаді реєстратора медичної стоматологічної клініки Стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва;

стягнути зі Стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 103137 грн. 28 коп.

стягнути зі Стоматологічної поліклініки Подільського району міста Києва відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 04.04.2008 року працювала на посаді реєстратора медичного стоматологічної клініки у Стоматологічній поліклініці Подільського району.

Наказом головного лікаря стоматологічної поліклініки № 38 від 20.01.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади.

Таке звільнення позивач вважає незаконним, таким, що порушує трудові права працівника та просить суд відновити порушене право, шляхом визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також позивач просить суд стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди.

В судове засіданні позивач не з`явилась. Позивач та представник позивача до суду подали заяву, в якій позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити, а розгляд справи провести без їхньої участі.

Представник відповідача також свого права на участь у судовому засіданні не використав, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду подав заяву, в якій проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, просив справу розглянути без його участі.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Судом достовірно встановлено, що з 04.04.2008 року ОСОБА_1 перебувала на посаді реєстратора медичної стоматологічної поліклініки, що відображено у трудовій книжці позивача а також вбачається із Наказу про зарахування на роботу від 07.04.2008 року. (т. 1 а.с. 24, 40)

Наказом головного лікаря стоматологічної поліклініки Подільського району № 38 від 20.01.2016 року ОСОБА_1 було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. (т. 1 а.с. 3)

26.01.2016 року головним лікарем складено повідомлення на адресу позивача, яким сповіщено ОСОБА_1 про розірвання з нею трудового договору, про відсутність трудової книжки у відділі кадрів, виданої на прохання позивача для подання до державного органу, що підтверджено розпискою позивача, та повідомлено про необхідність прибути до відділу кадрів за для внесення відомостей про звільнення до трудової книжки позивача. (т. 1 а.с. 4)

В матеріалах справи також містяться доповідні записки від лікарів поліклініки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 щодо нерівномірного розподілу ОСОБА_1 талонів пільгової категорії між лікарями, що призводить до унеможливлення виконання вищевказаними лікарями фінансового плану. (т. 1 а.с. 41, 42, 43, 45-46)

На підставі вищевказаних доповідних записок головний лікар звернувся до голови профспілкового комітету Стоматологічної поліклініки Подільського району, з метою отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. (т. 1 а.с. 47)

В матеріалах справи міститься також Акт про відмову ОСОБА_1 надавати письмові пояснення щодо причин порушення трудових обов`язків від 18.01.2016 року. (т. 1 а.с. 50)

Відповідно до Витягу з протоколу № 1 зборів профспілкового комітету Стоматологічної поліклініки Подільського району від 18.01.2016 року, профспілковий комітет надав згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. (т. 1 а.с. 48-49)

Згідно з Актами від 20.01.2016 року ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись із наказами про накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді звільнення від 20.01.2016 року та про її звільнення від 20.01.2016 року; підписувати зазначені накази також відмовилась. (т. 1 а.с. 54, 56)

Правовідносини, що виникли регулюються нормами Кодексу законів про працю України та положеннями трудового договору.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов`язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.

Згідно з вимогами ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При цьому, згідно з частиною першою статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (ч.2 ст.149 КЗпП).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3 ст.149 КЗпП).

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ч.4 ст.149 КЗпП).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Таким чином, звільнення на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України є законним у тому випадку, коли наявні одночасно ознаки невиконання працівником своїх трудових обов`язків без поважних причин, систематичність такого невиконання та попереднє застосування заходів дисциплінарного чи громадського стягнення до цього працівника.

В матеріалах справи міститься Наказ головного лікаря Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва від 28.07.2015 року, згідно з яким медичним реєстратором допущено грубе порушення трудової дисципліни та на підставі п. 1 ст. 147 КЗпП України застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани. (т. 1 а.с. 57-58)

Так, згідно вказаного Наказу від 28.07.2015 року, ОСОБА_1 допустила порушення трудових обов`язків шляхом ненадання у належній формі звіту про надходження коштів від лікарів та квитанцій про оплату стоматологічних послуг за 22.07.2015 року.

В якості підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності від 28.07.2015 року, у відповідному Наказі зазначено п. 1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 22.05.2015 року та п.п. 2, 3 Посадової інструкції реєстратора медичного стоматологічної поліклініки. (т. 1 а.с. 57)

Згідно Акта від 28.07.2015 року ОСОБА_1 ознайомлюватись та підписувати Наказ головного лікаря Стоматологічної поліклініки Подільського району м. Києва від 28.07.2015 року про накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді догани, відмовилась. (т. 1 а.с. 59)

Доводи позивач про нікчемність наказу від 28.07.2015 року, з підстав того, що в ньому не міститься інформації про конкретний вчинений проступок позивачем, а також з підстав того, що в ньому здійснено посилання на порушення Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 22.05.2015 року, оскільки позивач не є суб`єктом укладення такого договору, не приймаються судом до уваги, адже не відповідають дійсності, а крім того, у якості підстави для винесення такого наказу було зазначено у ньому не лише порушення вказаного Договору, а й порушення п.п. 2, 3 Посадової інструкції реєстратора медичного стоматологічної поліклініки.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на неї стягнення у виді догани від 28.07.2015 року було визнано незаконним, оспорювалось нею та було скасовано.

Фактичне оспорювання позивачем у відповіді на відзив наказу від 28.07.2015 року, не приймається судом до уваги адже не є предметом даного позову.

Згідно ч. 1 ст. 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Однак, повторне порушення трудових обов`язків позивачем сталось протягом року, тобто в період дії попереднього стягнення у виді догани.

Відтак, працівник який допустив порушення трудової дисципліни повторно, протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення за попереднє порушення, судом вважається таким, що вчиняє порушення систематично.

Згідно Посадової інструкції реєстратора медичного стоматологічної поліклініки, реєстратор медичний, зокрема, зобов`язаний рівномірно вести розподіл талонів серед лікарів, вести прийом викликів лікарів до хворих до дому і своєчасно інформувати завідуючих відділеннями для прийняття мір по їх обслуговуванню. Згідно наданої копії посадової інструкції, підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з нею, міститься на звороті. (т. 1 а.с. 61)

Саме нерівномірність розподілу талонів на пільгових пацієнтів між лікарями стала підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відтак, на підставі вищевикладеного, суд вбачає звільнення позивача ОСОБА_1 з посади реєстратора медичного на підставі наказу головного лікаря стоматологічної поліклініки № 38 від 20.01.2016 року, законним.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді судом не встановлено, адже поновлення на посаді може бути застосовано у випадку незаконного звільнення працівника, що не було доведеного позивачем.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом також не встановлено, адже не доведено факт того, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було незаконним.

Крім того, позивач просила суд стягнути на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. 00 коп.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судом не було встановлено, факт заподіяння позивачеві з боку відповідача моральної шкоди, а також заподіяння її у розмірі 100000 грн. 00 коп. Відтак, в цій частині позовних вимог необхідно також відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у їх задоволенні.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 259, 263-265, 268, 352, 354, а також п.п. 9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська стоматологія» Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. В. Васильченко