Рішення № 88755474, 14.04.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/32895/19

Провадження 2/127/4791/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря Максимчука Я.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору поставки обладнання та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_3 з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору поставки обладнання та стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.03.2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки обладнання № 02/03/19. 20.08.2019 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до цього договору. Відповідно до умов договору постачальник за замовленням покупця зобов`язався виготовити та передати (поставити) у власність покупця обладнання, а останній зобов`язався прийняти і оплатити вартість переданого (поставленого) обладнання в сумі 478 800, 00 гривень Позивач на виконання умов договору оплатив відповідачу 536 700, 00 гривень, що підтверджується розпискою відповідача про отримання коштів на примірнику договору. Разом з тим, відповідач свого обов`язку щодо поставки обладнання до 11.09.2019 не виконав. Неодноразові звернення позивача до відповідача останнім залишені без належного реагування. На підставі п. 1.3. додаткової угоди № 1 від 20.08.2019 до договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 позивачем нараховано штраф за порушення зобов`язання відповідачем в розмірі 166 909, 68 гривень. Крім того, у зв`язку із простроченням строку поставки обладнання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати в сумі 7 513, 80 гривень та 3 % річних в сумі 3 661, 32 гривень. Враховуючи істотне порушення відповідачем договору поставки, позивач вважає за необхідне розірвати даний договір.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про розірвання договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 та стягнення з відповідача на його користь коштів в розмірі 714 784, 80 гривень, з яких: 536 700, 00 гривень – оплата вартості обладнання; 166 909, 68 гривень – штраф; 7 513, 80 гривень - інфляційні втрати; 3 661, 32 гривень - 3 % річних.

Ухвалою суду від 18.12.2019 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою запропоновано відповідачу надати суду відзив та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2020 представник відповідача отримав копію вищевказаного судового рішення, копію позовної заяви із доданими до неї документами. (а.с. 77)

У строк встановлений ухвалою суду від 18.12.2019 відзив відповідачем надано не було. Будь-які докази по справі від відповідача, також на адресу суду не надходили.

Ухвалою суду від 20.02.2020 забезпечено позов.

Ухвалою суду від 02.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні, зважаючи на їх необґрунтованість та недоведеність належними і допустимими доказами. Представник відповідача зазначив, що відповідач на виконання умов договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 від позивача котів не отримував. При цьому вказав, що виготовлення обладнання і його поставка залежали безпосередньо від виконання позивачем умов договору щодо проведення розрахунку по ньому. Підстави для розірвання договору, вказані позивачем у позові, відсутні.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

02.03.2019 між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір поставки обладнання № 02/03/19. (а.с. 5-9)

Згідно умов вищевказаного договору постачальник – ФОП ОСОБА_4 зобов`язався за замовленням покупця – ОСОБА_3 виготовити та передати (поставити) у власність покупця обладнання, асортимент, кількість, комплектність та ціна якого буде визначатись у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити вартість переданого (поставленого) обладнання (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019, загальна вартість обладнання встановлюється у сумі 478 800, 00 гривень.

Згідно із п. 3.1. вищевказаного договору, 100 % загальної вартості обладнання, визначеної в п. 2.1. договору, (попередня оплата), покупець сплачує у вигляді завдатку на рахунок постачальника не пізніше 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання договору.

Умови та терміни виготовлення, постачання та приймання обладнання були визначені сторонами в ст. 4 договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019.

Додатками № 1 та № 2 від 02.03.2019 до вищевказаного договору сторони погодили специфікацію та технічне завдання. (а.с. 7-8)

20.08.2019 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019, якою сторони доповнили договір п. 1.2., п. 4.2.1., п. 6.4., п. 6.5. і внесли зміни до п. 9.1. (а.с. 9)

Відповідно до ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окремим видом зобов`язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом прийнято до уваги, що положення ст. 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину.

Як вбачається із умов договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019, відповідач зобов`язався розпочати виготовлення обладнання не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дати здійснення позивачем оплати в сумі 478 800, 00 гривень (100 % вартості обладнання) (п. 4.1.), яку той зобов`язався сплатити протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання договору на рахунок відповідача (п. 3.1.).

Згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національні валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ 21.01.2004 № 22 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Договір не є первинним обліковим документом, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

В ході розгляду справи представник відповідача заперечував одержання відповідачем від позивача грошових коштів на виконання умов договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019.

Належних та допустимих доказів того, що позивач на виконання умов вищевказаного договору перерахував на рахунок відповідача грошові кошти, суду не надано. Натомість, представник позивача вказав, що відповідач отримав від позивача на виконання умов договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 грошові кошти готівкою двома сумами: 297 300, 00 гривень 03.03.2020 та 239 400, 00 гривень, в загальній сумі 536 700, 00 гривень, що підтверджується його «розпискою», вчиненою на договорі.

Суд не приймає до уваги як доказ проведення позивачем оплати по договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 допис в договорі, який позивач та його представник вважають розпискою про отримання коштів відповідачем, виходячи з наступного.

Договором чітко визначено порядок проведення оплати – безготівковий розрахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання договору (п. 3.1. договору). Альтернативний порядок проведення розрахунку за даним договором сторонами не передбачено.

Також судом звернуто увагу на те, що допис, який міститься в договорі начебто про отримання відповідачем коштів по даному договору, містить загальну суму в розмірі 536 700, 00 гривень, хоча умовами договору визначено ціну договору в сумі 478 800, 00 гривень.

Посилання представника позивача на те, що сторонами договору було змінено ціну договору та порядок проведення розрахунку в усному порядку, суд до уваги не приймає, оскільки ст. 654 ЦК України чітко визначено, що зокрема зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Договором поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 сторони передбачили, що усі зміни і доповнення до нього є невід`ємною його частиною і мають юридичну силу, якщо вони зроблені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками обох сторін і завірені печатками сторін. Згідно із ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах передбачених договором або законом. Судом не встановлено зміну ціни договору і порядку проведення оплати по ньому у передбаченому законом порядку.

Також судом звернуто увагу на те, що навіть в разі оформлення розписки про одержання коштів, даний документ, зокрема, має містити: дату його оформлення, тобто дату передачі коштів (в дописі вказано: 297 300, 00 гривень отримано 03.03.2020, а коли отримано іншу суму – 239 400, 00 гривень, не вказано); хто передав і хто прийняв кошти; на виконання якого саме договору передано кошти; не лише підпис особи, яка отримала кошти, але й дані цієї особи, тощо. Таку інформацію вищевказаний допис не містить.

В судовому засіданні представник відповідача звернув увагу суду на те, що допис на договорі, який як стверджує представник позивача є розпискою про отримання відповідачем коштів, міститься після пункту «реквізити та місцезнаходження сторін», після підписів сторін по договору на окремому аркуші, а не на зворотному, як відображає копія договору, надана позивачем разом із позовною заявою. На думку представника відповідача, даний допис, якщо він і був вчинений відповідачем, міг бути вчинений зовсім по іншим зобов`язанням, приймаючи до уваги, що і сума вказана у дописі не відповідає ціні договору, по виконанню якого виник спір.

Оглянувши оригінал договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 в судовому засіданні, наданий представником позивача, судом встановлено, що його примірник договору містить даний допис на окремому аркуші після реквізитів і підписів ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , при цьому договір, зважаючи на те, що він багатосторінковий, не пронумерований і не прошитий, на кожному аркуші відсутні підписи сторін договору. Ціна договору і сума вказана у дописі різняться. Дані обставини, враховуючи заперечення представника відповідача, викликають обґрунтовані сумніви в тому, що даний допис було вчинено саме щодо договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019.

Посилання представника позивача на те, що укладення додаткової угоди 20.08.2019 свідчить про виконання позивачем зобов`язань щодо проведення розрахунку із відповідачем, є безпідставним, оскільки сторони вільні в укладенні договору та визначені його умов (ст.ст. 627 і 628 ЦК України). Жодним чином умови даної додаткової угоди не вказують на зміну ціни договору, порядку проведення оплати за обладнання і не констатують проведення оплати.

В ході розгляду справи представник позивача зазначив, що позивач письмово не звертався до відповідача із вимогою про повернення йому коштів, лише усно.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Предметом виконання як невід`ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб`єктивні права і конкретні юридичні обов`язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб`єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача оплати вартості обладнання в сумі 536 700, 00 гривень є необґрунтованою і не підтвердженою належними, допустимими і достовірними доказами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно із положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Залежно від змісту зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 відповідачем, відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов`язання. Крім того, застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, в даному випадку, можливе лише після виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як на підставу розірвання договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 в судовому порядку позивач та його представник вказали на порушення відповідачем строків виготовлення та поставки обладнання, передбачених умовами цього договору.

Згідно із ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, зокрема, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

З умов договору вбачається, що відповідач був зобов`язаний розпочати виготовлення обладнання не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дати здійснення позивачем оплати (п. 4.1. договору) і поставити його до 11.09.2019 (п. 4.2.1. договору). Позивачем не доведено суду вчинення дій, наслідком яких мало бути виконання зобов`язань відповідачем.

Згідно із ч. 2 ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, оскільки обов`язок позивача сплатити відповідачу кошти за товар фактично не наступав, відповідач не міг розпочати виготовлення обладнання та порушити своє зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Умовами договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 не передбачено розірвання договору в односторонньому порядку, як і не передбачена одностороння відмова від виконання умов даного договору будь-якою стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 622 ЦК України, у разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про розірвання договору є необґрунтованою, підстави, визначені законом за яких позивач має право вимагати розірвання договору в судовому порядку, в даному випадку, відсутні.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 18.12.2019 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 і п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем в позовній заяві, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи нижчевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом розірвання договору поставки обладнання № 02/03/19, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 714 784, 80 гривень, з яких: 536 700, 00 гривень – оплата вартості обладнання; 166 909, 68 гривень – штраф; 7 513, 80 гривень - інфляційні втрати; 3 661, 32 гривень - 3 % річних, враховуючи їх недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 7 916, 25 гривень, що підтверджується квитанцією від 11.12.2019, а також судового збору за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 420, 40 гривень, що підтверджується квитанцією від 18.02.2020. (а.с. 17, 84)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір слід залишити за позивачем.

Доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи повну відмову в задоволенні позовних вимог та положення ч. 9 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 20.02.2020 підлягають скасуванню, однак зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Враховуючи вищенаведене та керуючись п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. 11, ч. 1 ст. 12, ст.ст. 15, 16, 204, 509, 524, 525, 533-535, 549, 610-613, 615, ч. 3 ст. 622, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629, ч. 2 ст. 632, ч. 2 ст. 651, ст.ст. 654, 655, 663, 712 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 158, 229, 258, 259, 263-265, 354, п. 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору поставки обладнання № 02/03/19 від 02.03.2019 та стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 714 784, 80 гривень, з яких: 536 700, 00 гривень – оплата вартості обладнання; 166 909, 68 гривень – штраф; 7 513, 80 гривень - інфляційні втрати; 3 661, 32 гривень - 3 % річних - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_3 .

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті за ухвалою суду від 20.02.2020 шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1801379532224), в межах ціни позову – 714 784, 80 гривень.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцятиднів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду або через Вінницький міський суд Вінницької області.

Вищевказаний строк продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копію даного судового рішення після набрання ним законної сили надіслати всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також Центральному відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), який виконував ухвалу суду про забезпечення позову, для здійснення відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Фізична особа – підприємець ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_3 .

Рішення суду складено 14.04.2020.

Суддя: