Рішення № 88740489, 13.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 квітня 2020 р. Справа № 120/478/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області. У позовній заяві позивачка просила:

- визнати протиправною відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІІ;

- зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІІ, без передачі будь - яких даних до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису, обличчя, відбитків пальців рук, без будь - яких засобів ЄДДР.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що у зв`язку із одруженням та бажанням змінити прізвище в січні 2020 звернулася до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІІ.

За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 17.11.2020 № М-2/6/0520-20/0520/26-20 відмовив в оформленні та видачі такого паспорту, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Вважаючи відмову протиправною та з метою захисту своїх прав та інтересів позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою від 11.02.2020 відкрито провадження у справі та відповідно до ст. 262 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.

05.03.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що позивачу була надана відповідь на звернення та роз`яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року. Отже, на думку відповідача, за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи, позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню.

Також відповідач зазначив, що порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснюється на підставі Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок № 456).

Згідно розділу 4 Тимчасового порядку № 456, обмін паспорта здійснюється в разі зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження. Для обміну паспорта заявник подає перелік документів, які визначені Тимчасовим порядком № 456.

Натомість позивачка звернулася до територіального підрозділу з неповним переліком документів.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідь територіального органу від 17.01.2020 № М-2/6/0520-20/0520/26-20 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а тому не може бути визнано протиправним рішення щодо відмови у видачі паспорта позивачці.

Щодо стягнення на користь позивачки витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7200 грн. відповідач зазначив, що до позовної заяви не долучено договору про надання професійної правничої допомоги від 31.02.2020 № 07/20, квитанції до прибуткового касового ордера.

Відповідач зазначив, що підготовка позову не потребує аналізу доказової бази, оскільки позовна заява позивачки зводиться лише до проведення аналогії із зразковою справою № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Також не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним і враховує витрачений адвокатом час.

Крім того представником позивача не надано книги обліку доходів та витрат на підтвердження факту оплати послуг з надання професійної правничої допомоги. Також відповідач не погоджується із розрахунком витраченого часу на надання правової допомоги та вказує на нерозумність і не співмірність заявленої суми фактично витраченому адвокатом часу.

Таким чином відповідач просить відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення 7200 грн. витрат на правничу допомогу.

30.03.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка заперечує проти наведених у відзиві відповідачем заперечень, вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

Обґрунтовуючи відповідь на відзив позивачка зазначила, що доводи відповідача щодо неподання повного пакету документів, які передбачені Тимчасовим порядком № 456 для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року є безпідставними, оскільки відмовляючи у наданні паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідач зазначив, що оформлення та видача таких паспортів здійснюється на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Тобто підставою відмови у видачі паспорта у формі книжечки була лише відсутність відповідного судового рішення.

Щодо твердження відповідача про неспівмірність розміру гонорару адвоката, позивачка зазначила, що враховуючи складність справи, приблизну кількість годин, яка може бути витрачена адвокатом на підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях - 4 години, що становить приблизно 7200 грн. Тому орієнтовна вартість по справі, яку адвокат визначила в межах 4 годин роботи, підготовку процесуальних документів, аналізу законодавства та судової практики є співмірними із зазначеним гонораром. Розмір витрат на правничу допомогу є реальним, розумним та обґрунтованим.

Також позивачка просила долучити до матеріалів справи копію договору про надання юридичної (правової) допомоги № 07/20 від 31.01.2020; виписку з особового рахунку АО «Дестра»; копію рахунку на оплату від 03.02.2020 № 9; звіт (Акт надання послу) від 30.03.2020.

Ухвалою суду від 13.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про розгляд справи № 120/478/20-а у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

14.01.2011 Бердичівським МВ УМВС України в Житомирській області видано ОСОБА_1 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 . На першій сторінці паспорта проставлена відмітка про те, що у зв`язку із зміною прізвища документ підлягає обміну (а.с.16).

Згідно свідоцтва про шлюб від 19.10.2019 Серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_2 та змінила прізвище на ( ОСОБА_2 ) (а.с.15).

В січні 2020 позивачка звернулася до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІІ.

Листом від 17.11.2020 № М-2/6/0520-20/0520/26-20 відповідач відмовив в оформленні та видачі такого паспорту, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (а.с.18).

Не погодившись із отриманою відмовою в оформлені паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, позивачка звернулася до суду.

Предметом оскарження є відмова Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в обміні наявного у позивачки паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Бердичівським МВ УМВС України в Житомирській області 14.01.2011, на паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, у зв`язку із зміною нею прізвища на « ОСОБА_2 » внаслідок реєстрації шлюбу. Отже, при розгляді цієї справи, суд має надати оцінку мотивам такої відмові на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд враховує, що 19.09.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказаною постановою визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі позивачу (фізичній особі) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов`язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачу (фізичній особі) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:

типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;

зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

В силу вимог ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

На виконання зазначених вимог у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Крім того, у вказаному рішенні Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.

Таким чином, обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору між сторонами та заявлені позовні вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог чинного законодавства обов`язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.

При цьому необхідно зважати на те, що згідно з п. 1 ч. 5 ст. 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах забезпечується єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.

Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

Отже, беручи до уваги суб`єктний склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, зокрема те, що позивачка просить видати паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, а тому визнається судом типовою справою.

Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України, враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17.

Так, вирішуючи зазначену зразкову справу, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відмова територіальних органів ДМС України у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, є протиправною.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про обмін паспорта громадянина України відповідно до приписів п. 16 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ у зв`язку зі зміною прізвища.

Однак відповідачем відмовлено в оформленні та видачі такого паспорту, посилаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 "Про внесення змін до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302" передбачено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (а.с.18)

Відповідно до п. 108 Постанови «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 № 302 (далі - Положення 302) паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі:

- коли він підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

Згідно п. 16 Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення 2503-ХІІ), обмін паспорта провадиться у разі:

- зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові;

Для обміну паспорта у зв`язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про обмін паспорта у зв`язку зі зміною прізвища, в підтвердження якого надала свідоцтво про шлюб від 19.10.2019 серія НОМЕР_2 .

З огляду на викладене Козятинський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області діяв неправомірно, оскільки Положенням 302 та Положенням 2503-ХІІ визначено, що у зв`язку із зміною інформації внесеної до паспорта або зміні прізвища, такий паспорт визнається недійсним та підлягає обміну.

Поряд з цим, суд ще раз наголошує на тому, що право особи на отримання паспорта у вигляді книжечки, а не у вигляді ID-картки, та обов`язок Держави забезпечити альтернативу в отримані паспорта громадянина України, підтверджене постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.

Водночас висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.

З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд визнає протиправними дії відповідача, що полягають у відмові ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача з приводу того, що справа № 120/478/20 не підпадає під ознаки типової, оскільки про те, що спір у цій справі є аналогічним спору, що розглядався у наведеній зразковій справі № 806/3265/17 свідчать вимоги позивачки, зокрема видати паспорт громадянина України у формі книжечки, без передачі будь - яких даних до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису, обличчя, відбитків пальців рук, без будь - яких засобів ЄДДР.

Вказані обставини спростовують доводи представника відповідача, що наведені вище судом, а справа № 120/478/20 є типовою (зразкова справа № 806/3265/17).

Також суд відхиляє посилання відповідача, як на правомірність своєї відмови, на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, оскільки рішенню суду передує порушення прав особи, яка до нього звертається, водночас прийняття такого рішення суду є наслідком розгляду цієї справи.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд також враховує вищезазначене рішення суду касаційної інстанції.

Так, у зразковій справі позивач просив суд визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення, без передачі будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання територіального органу УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.

Відтак суд не вбачає підстав для прийняття іншого рішення у цій справі.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що чинним законодавством не передбаченого такого обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, а також з метою належного захисту порушених прав ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача оформити та видати позивачці новий паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Щодо стягнення на користь позивачки витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7200 грн. суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Види адвокатської діяльності перераховані у статті 19 вказаного Закону.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи (постанова Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18)

У разі недотримання вимог ч. 5 ст. 134 КАС України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, про що наголошує відповідач у своїх запереченнях. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Як встановлено судом на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 31.01.2020 № 07/20, звіт (акт наданих послуг) за договором від 31.01.2020 № 07/20 з зазначенням кількості годин, рахунок по оплаті від 03.02.2020 № 9 за надані послуги згідно договору від 31.01.2020 № 07/20 у сумі 6000 грн. Тому твердження позивача про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 7200 грн. не відповідають дійсності.

Як видно з матеріалів справи, 31.01.2020 між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «ДЕСТРА» в особі голови - керуючого партнера Брилянт І.О. укладено Договір 07/20 про надання правової допомоги.

За умовами цього договору, адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати юридичну (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, відповідно до вимог чинного законодавства (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору винагорода за послуги, що надаються адвокатським об`єднанням визначається за згодою адвокатського об`єднання та клієнта в межах 1800 грн. за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді) до цього договору.

Підставою для виплати гонорару є звіт (акт надання послуг), який повинен містити інформацію про вид наданої послуги; час, витрачений на виконання; понесені фактичні витрати (п. 4.2 Договору).

Клієнт оплачує гонорар у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування відповідної суми на рахунок адвокатського об`єднання не пізніше 5-ти днів з моменту отримання ним звіту (акту наданих послуг) (п.4.4 Договору) (а.с.53-56).

У відповідності до звіту (акту надання послуг) до договору про від 31.01.2020 № 07/20 адвокатське об`єднання «Дестра» в особі Голови - Керуючого партнера Брилянт І.О. надало ОСОБА_1 послуги:

- підготовка позовної заяви до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області - витрачений час 1 год. 35 хв.;

- підготовка адвокатського запиту до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області - витрачений час 15 хв.;

- направлення адвокатського запиту від 03.02.2020 № 7-АЗ/20 до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області - витрачений час 5 хв.;

- подання до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви - витрачений час 5 хв.;

- підготовка відповіді на відзив на позовну заяву - витрачений час 1 год. 10 хв.;

- направлення відповіді на відзив на позовну заяву до Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області - витрачений час 5 хв.;

- подання відповіді на відзив на позовну заяву до Вінницького окружного адміністративного суду - витрачений час 5 хв.

Всього витрачено часу 3 год. 20 хв. Вартість витраченого часу 6000 грн. (а.с.59-60).

03.02.2020 позивачкою було сплачено 6000 грн. в якості авансу у відповідності до договору № 31.01.2020 № 07/20, про що свідчить рахунок на оплату № 9 (а.с.58).

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно було пов`язані саме із розглядом цієї справи, а виконана адвокатом робота (надані послуги) знайшла своє відображення у матеріалах справи.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

У цьому випадку доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є рахунок на оплату № 9 від 03.02.2020 у розмірі 6000 грн.

У той же час, на думку суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 6000 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Дослідивши зміст адміністративного позову, який складає 12 аркушів та в більшій частині дублює текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), зміст відповіді на відзив на позовну заяву, та з огляду на те, що ця справа має ознаки типової адміністративної справи, розглянутої Верховним Судом у зразковій справі № 806/3265/17, суд вважає що понесені позивачем витрати в сумі 6000 грн. є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Відтак, на думку суду, є слушними доводи відповідача, що понесені позивачкою витрати в сумі 6000 гривень є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Тому суд, виходячи із критерію пропорційності, вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити та стягнути із відповідача 3000 гривень у відшкодування понесених позивачкою витрат.

За таких обставин заявлену позивачкою вимогу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840,80 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, у формі відмови від 17.11.2020 № М-2/6/0520-20/0520/26-20, в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок.) та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) в загальній сумі 3840,80 грн. (три тисячі вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 );

Відповідач: Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області в особі Козятинського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (пров. Кондратюка, 1-а, м. Козятин, Вінницька область, 22100, код ЄДРПОУ 37836770).

Суддя Богоніс Михайло Богданович