Рішення № 88720033, 13.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року м. Київ № 640/19171/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "ФОРТУНА-БАНК" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0760721209ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «ФОРТУНА-БАНК» (далі - позивач та/або ПАТ «ФОРТУНА-БАНК») з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач та/або ГУ ДФС у м. Києві/контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2018 року №0760721209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі №640/19171/18.

Крім цього, вказаною ухвалою ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає,що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 21.02.2017 року №9-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ФОРТУНА-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.02.2017 року №665, «Про початок процедури ліквідації AT «ФОРТУНА-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно вимог частини 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав, таким чином, у банку не виникає жодних зобов`язань у тому числі щодо сплати податків і зборів, крім тих, що виникають під час здійснення ліквідаційної процедури. Таким чином, Банком було подано звітну податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя 2018 року і відображено різницю до податкової декларації податку на прибуток підприємства у рядку 3.2.4, що в свою чергу є способом визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а не пільгами податку на прибуток.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній наполягає на правомірності прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, контролюючий орган зокрема зазначає, 27.07.2018 року ПАТ «Фотуна-Банк» було подано звітну податкову декларацію з податку на прибуток за півріччя квартал 2018 року (від 27.07.2018 року №9155269409) і задекларовано фінансовий результат до оподаткування (р.2 декларації) в сумі 6969305 грн., який зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років - 1068297662 грн.

Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що позивач скористався пільгою 11020301 «Фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу», відповідно до Довідника №89/2 інших податкових пільг (станом на 04.07.2018 року).

Справа вирішується на підставі наявних в ній документів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено камеральну перевірку АТ «ФОРТУНА-БАНК», за результатами якої складено акт від 05.10.2018 року №4782/26-15-12-08-20/26254732 (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки вказано про порушення позивачем положень підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» подано заперечення, за наслідком розгляду яких Головне управлінням ДФС у м. Києві листом від 26.10.2018 року №90061/10/26-15-12-08-14 повідомлено позивача про залишення висновків акту перевірки №4782/26-15-12-08-20/26254732 без змін.

В подальшому, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2018 року №0760721209, яким до ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» на підставі положень підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 і пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосовано адміністративній штрафи та санкції у розмірі 1020,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення).

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Підпунктом 16.1.6 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв`язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб`єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку).

В розрізі положень підпункту 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право, зокрема, користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У відповідності до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.1, 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України).

За визначенням, наведеним у пункті 30.1 статті 30 ПК України, податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Разом з цим, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору (п. 30.2, 30.5, 30.9 ст. 30 ПК України).

Відповідно до положень пункту 30.6 статті 30 ПК України передбачено, що суми податку та збору, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб`єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, облік податкових пільг ведеться згідно з «Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1233 «Про порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг» (далі - Порядок №1233).

Згідно пункту 2 Порядку №1233 суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг за формою згідно з додатком.

Пунктом 3 Порядку № 1233 передбачено, що звіт подається суб`єктом господарювання за три, шість, дев`ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб`єкт господарювання пільгами не користується, звіт не подається.

Відповідно до пункту 8 Порядку №1233 податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об`єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства.

ДФС України кожного кварталу затверджує довідники пільг. Так, у Довіднику №89/2 інших податкових пільг станом на 04.07.2018 у розділі «Інші пільги з податку на прибуток» передбачена пільга з кодом 11020301, зміст якої полягає у тому, що «Фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділі XX Перехідні положення цього Кодексу».

Судом встановлено, що у зазначеному довіднику під кодом 11020301 розміщено таку пільгу як «фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років».

Таким чином, відповідач вважає, що від`ємне значення податку на прибуток, задеклароване позивачем за півріччя 2018 року є податковою пільгою, користування якою передбачає подачу окремого звіту.

Між тим, згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення даного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу (пп. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 ПК України).

Зазначену різницю суб`єкти підприємницької діяльності відображають у рядку 3.2.4 додатка РІ «Різниці» до податкової декларації з податку на прибуток підприємства, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 року №879.

Як свідчать матеріали справи, в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2018 року ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» задекларовано фінансовий результат до оподаткування (р.2 декларації) в сумі 6969305 грн., який зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років - 1068297662 грн.

Таким чином, від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток не підлягає обкладенню цим податком. Це є загальним правилом, а не спеціальною нормою, якими є положення про податкові пільги. Отже, оскільки жодного нарахування податку не відбувається, відсутні підстави для висновку про існування спеціального правила, яке звільняє від сплати податку.

Згідно із підпунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, то відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що внаслідок декларування позивачем фінансового результату до оподаткування (р.2 декларації) в сумі 6969305 грн., який зменшується на суму від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років - 1068297662 грн. нарахування податку не здійснювалося, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у ПАТ «ФОРТУНА-БАНК» обов`язку передбаченого підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України, а відтак оскаржуване рішення є протиправним.

Між тим, суд додаткового звертає увагу, що до позивача застосовано штраф у розмірі 1020 грн., тобто повторно за ті самі дії, вчинені ПАТ «ФОРТУНА-БАНК», за які протягом року до останнього було застосовано штрафні санкції.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2020 року по справі 640/19083/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 35-В, код ЄДРПОУ 26254732) задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2018 року № 0757721208 про застосування до Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» штрафу за неподання звіту про суми податкових пільг у розмірі 170 грн.

Відомості щодо оскарження наведеного рішення у суду відсутні.

Окрім наведеного, суд при вирішенні спору вважає за доцільне також вказати наступне.

За правилами пункту 8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI, який встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.09.2018 року у справі №808/3046/16.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №4452-VI ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Положеннями пункту 2, 3 частини 5 статті 36 Закону №4452-VI передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Тобто, під час тимчасової адміністрації не здійснюється фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Разом з цим, згідно частини 1 статті 44 Закону №4452-VI Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 2 статті 46 Закону №4452-VI передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав;

41) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається;

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов`язаними з банком особами.

Відповідно до положень частини 3 статті 46 Закону №4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти до висновку, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Суд звертає увагу, що спірне рішення прийнято контролюючим органом під час здійснення ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариство «ФОРТУНА-БАНК».

Разом з цим, як вже було вказано судом вище, за визначенням наведеним у підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З вказаного слідує, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) не є податком і збором - обов`язковим платежем в розмінні ПК України.

При цьому, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час тимчасової адміністрації не здійснюється.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності суд приходить до висновку, що застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій в порядку статті 120 ПК України є неправомірним.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11.

Окрім того, такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати слід стягнути з ГУ ДФС у м. Києві на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «ФОРТУНА-БАНК» (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, б. 35-В, код ЄДРПОУ 26254732) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.10.2018 року №0760721209, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Публічного акціонерного товариства «ФОРТУНА-БАНК» (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, б. 35-В, код ЄДРПОУ 26254732) сплачений ним судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева