Рішення № 88720003, 13.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року м. Київ №640/15117/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 22869069), в якому просить суд:

- визнати причини пропущення строку на подачу заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для отримання недоотриманої пенсії поважними;

- визначити для ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про виплату сум недоотриманої пенсії за чоловіка - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про виплату недоотриманої пенсії померлого чоловіка та виплатити недоотриману суму пенсії ОСОБА_2 , який помер10. ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь його дружини ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10 грудня 2017 року у позивачки помер чоловік, який за життя перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, де отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб,звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Починаючи з 01.04.2016 виплата пенсії чоловіку не проводилась. Так, відповідно до ст.. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Позивач зверталась неодноразово до ГУ ПФУ у м. Києві із заявами про виплату недоотриманої пенсії її чоловіка, проте пенсія померлого ОСОБА_2 так і не була їй виплачена.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/15117/19 без виклику сторін по справі та проведення судового засідання.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 06.03.2018 позивач звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про надання інформації з приводу порядку отримання недоотриманих сум пенсій чоловіка ОСОБА_2 , у зв`язку з його смертю. Проте, враховуючи стилістику заяви та питання, які в ній порушувались, зазначене звернення позивача не розглядалось ГУПФУ ум. Києві, як таке, що порушує питання виплати сум пенсій за померлого чоловіка.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги та відзиви на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, де отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Починаючи з 01.04.2016 виплата пенсії чоловіку не проводилась.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 02.03.2018, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управляння Пенсійного Фонду України в м. Києві (надалі - ГУ ПФУ в м. Києві), із заявою для отримання пенсії її чоловіка та надання консультації для її отримання, а саме, у вказаній заяві позивач просила роз`яснити, що саме необхідно для отримання пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять відповіді ГУ ПФУ в м. Києві на заяву позивача від 06.03.2018.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, 05.08.2018 позивач знову звернулась із заявою до ГУ ПФУ в м. Києві про виплату недоотриманої пенсії померлого чоловіка, та наголосила, що в березні вона вже зверталась за роз`ясненням щодо процедури отримання пенсії померлого чоловіка, проте відповіді не отримала.

11.09.2018 позивач через свого довірителя знову письмово звернулась до відповідача із проханням надати відповіді на попередні заяви щодо заборгованості по пенсії померлого чоловіка.

Аналогічна заява була подана довірителем позивача 06.11.2018, про що також свідчать матеріали справи.

Листами від 15.11.2018, 22.02.2019, 11.03.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача та її довірителя про те, що суми пенсій,які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців та залишились невиплаченими у зв`язку з його смертю виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Оскільки заява щодо виплати недоотриманої пенсії протягом 6 місяців з дня смерті чоловіка позивача до ГУ ПФУ у м. Києві не надходила, підстави для її виплати відсутні.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо виплатити недоотриманої суми пенсії ОСОБА_2 , який помер10. ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь його дружини ОСОБА_1 , звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 2262-ХІІ) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

З урахуванням наведених норм права суд приймає до уваги позицію відповідача, що підставою для виплати недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера є відповідна заява особи, подана не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово з верталась до відповідача із заявами, як особисто так і через свого довірителя, з метою отримати пенсію її померлого чоловіка, яка за життя не була йому виплачена. При цьому, вперше позивач звернулась до відповідача за роз`ясненням щодо порядку отримання такої пенсії 06 березня 2018 року, тобто в межах 6 місячного строку, встановленого законодавством для звернення з відповідними заявами.

Суд враховує доводи відповідача щодо змісту заяви ОСОБА_1 поданої в березні 2018 року, однак зазначає, що позивач вчиняла активні дії з метою отримання пенсії померлого чоловіка, неодноразово зверталась до відповідача із відповідними заявами, проте, відповіді на такі заяви своєчасно не отримала, матеріали справи не містять відповіді ГУ ПФУ у м. Києві на заяву позивача від 06.03.2018 року.

Натомість, в серпні 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в прохальній частині якої просила вчинити конкретні дії спрямовані на виплату недоотриманої пенсії її померлого чоловіка.

Наведене свідчить, що несвоєчасне подання позивачем заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зумовлено необізнаністю позивача щодо порядку подання та оформлення документів для одержання недоотриманої пенсії її чоловіка.

Разом з тим, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо її неодноразового звернення до управління Пенсійного фонду та відносно того, що відповіді на заяву від 06.03.2018 щодо порядку отримання пенсії померлого чоловіка вона не отримала.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що несвоєчасність подання позивачем заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати недоотриманої її чоловіком пенсії в даному випадку не може ставитись в провину особі та як наслідок не може впливати на реалізацію права на отримання коштів.

При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити розрахунок та виплату позивачу недоотриманої її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії.

Водночас, позовні вимоги щодо визнання причин пропущення строку на подачу заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для отримання недоотриманої пенсії поважними та щодо визначення для ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про виплату сум недоотриманої пенсії за чоловіка - ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають завданню адміністративного судочинства та приписам ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зазначеним вище судом шляхом, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України)

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої її чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії.

3. В інші частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 513, 00 грн. (п`ятсот тринадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.