Рішення № 88717869, 13.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2020 року м. Київ справа №320/5928/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Київський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування окремих положень рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, третя особа Київський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби оформлене протоколом №95 від 19 липня 2019 року в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду II групи з 02 лютого 2016 року і І групи з 21 червня 2017 року внаслідок травми, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служб;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу згідно пп. б) п. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (№2011-ХІІ ВР від 20.12.1991) ОСОБА_1 за встановлення ІІ-ї групи інвалідності 2 лютого 2016 року виходячи із розміру 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2016 року;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу згідно пп. б) п. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (№2011-ХІІ ВР від 20.12.1991) ОСОБА_1 за встановлення І-ї групи інвалідності 21 червня 2017 року виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року із урахуванням раніше виплаченої суми за 2 групу інвалідності;

- встановити Міністерству оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум строк для надання суду звіту про виконання судового рішення протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звільнений із Збройних Сил України 06.04.1994. Позивачу з 02.02.2016 встановлено ІІ групу інвалідності, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби, а з 21.06.2017 - І групу.

На думку позивача, відповідачем протиправно відмовлено у призначені і виплаті йому одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем пропущено встановлений законом трирічний строк звернення для отримання одноразової грошової допомоги з дня первинного огляду МСЕК. Кім того, на думку відповідача, під встановленням особі інвалідності у розумінні закону вважається дата проходження нею саме первинного огляду МСЕК. Дата ж підвищення групи інвалідності не може вважатись днем встановлення інвалідності. Отже, оскільки ІІ-гу групу інвалідності позивачу встановлено з 02.02.2016, а із заявою про призначення одноразової грошової допомоги позивач звернувся 26.06.2019, тобто з пропуском трирічного строку, позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги як у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності, так і у зв`язку із встановленням з 21.06.2017 І-ї групи інвалідності.

У судовому засіданні 24.12.2019 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач звільнений у запас із Збройних Сил України згідно з наказом Міністерства оборони України від 28.02.1994 №70, виключений зі списків особового складу 06.04.1994 (том 1, а.с. 8).

У зв`язку із виконанням обов`язків військової служби позивачу з 02.02.2016 встановлено ІІ групу інвалідності, а з 21.06.2017 - І групу інвалідності, що підтверджується наявними в матеріалах справи фотокопіями довідок МСЕК серії АВ №0526259 та серії АВ №0766802 (том 1, а.с. 11, 12).

У зв`язку з встановленням інвалідності позивач 26.06.2019 звернувся для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення оформлене протоколом від 19.07.2019 №95 (п. 11) про відмову позивачу у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги (том 1, а.с. 10).

Вказане рішення мотивовано тим, що заявник звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги 26.06.2019, а інвалідність йому встановлено 02.02.2016 підчас первинного проходження МСЕК.

З цих підстав, комісією зроблено висновок, що позивачем порушено вимоги п. 8 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбачено цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (том 1, а.с. 10).

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 ст. 16 Закону України №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами 8, 9 ст. 16-3 наведеного Закону передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Зі змісту Довідки МСЕК серії АВ №0526259 слідує, що ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дій позивачу встановлено з 02.02.2016 (том 1, а.с. 11).

У той же час, позивач звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги 26.06.2019, що не заперечувалось самим позивачем, а отже з порушенням встановленого ч. 8 ст. 16-3 Закону України №2011-XII трирічного строку, протягом якого він міг реалізувати своє право на отримання такої грошової допомоги.

Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем його права на отримання одноразової грошової допомоги, виходячи із розміру 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2016, як інваліду II-ї групи внаслідок травми, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби.

Отже, адміністративний позов в частині позовної вимоги про оскарження п. 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності з 02.02.2016 задоволенню не підлягає.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням з 02.02.2016 ІІ-ї групи інвалідності є похідною від позовної вимоги про оскарження п. 11 рішення Комісії, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95, в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності з 02.02.2016, у цій частині адміністративний позов задоволенню також не підлягає.

Щодо позовної вимоги про оскарження п. 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності з 21.06.2017, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи свої заперечення у цій частині відповідач стверджує про те, що встановленням особі інвалідності у розумінні закону вважається дата проходження нею первинного огляду МСЕК. Дата ж підвищення групи інвалідності з оформленням відповідної довідки МСЕК не може вважатись днем встановлення інвалідності. Оскільки позивачем пропущено встановлений законом строк для реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності з 02.02.2016, факт встановлення (підвищення) І-ї групи інвалідності з 21.06.2017 не свідчить про право останнього на отримання відповідної одноразової грошової допомоги.

З такими доводами відповідача суд не погоджується у зв`язку з наступним.

Згідно з ч. 4 ст. 16-3 Закону України №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Проте, дане положення закону застосовується при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Згідно з абз. 6 пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ України від 28.05.2008 №499, у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до п. 8 Порядку №975, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Виходячи з системного аналізу положень ст. 16 Закону України №2011-XII, Порядку №499 та Порядку №975, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, оскільки визнає різний розмір для кожної групи інвалідності та не ставиться у залежність від черговості їх призначення.

Проте, при обрахунку її кінцевого розміру, законодавцем встановлено застереження, що в разі отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з призначенням нижчої групи інвалідності, розмір за вищою групою інвалідності визначається з врахування раніше отриманих виплат.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2018 у справі №816/4195/15, від 20.05.2019 у справі №752/19447/15-а.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.03.2020 у справі №760/9285/16-а вказав, що у випадку, коли встановлення інвалідності вищої групи обумовлена погіршенням стану здоров`я, висновки про те, що датою встановлення інвалідності слід вважати виключно лише первинний огляд МСЕК і такою датою не можна вважати дату підвищення групи інвалідності є безпідставними.

Отже, оскільки інвалідність І-ї групи позивач отримав з 21.06.2017, встановлення інвалідності вищої групи обумовлена погіршенням стану здоров`я, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання допомоги, гарантованої йому законом у разі встановлення інвалідності І-ї групи.

При цьому, оскільки, як зазначено вище, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням 1, 2 чи 3 групи інвалідності є самостійним, навіть з урахуванням пропуску позивачем строку реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності, вимога закону щодо виплати такої допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми застосуванню не підлягає, так як допомога у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності позивачу не призначалась та не виплачувалась.

Враховуючи викладене, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму.

Крім того, є необґрунтованими посилання відповідача у відзиві на позов на ненадання позивачем документів, які б свідчили про причини та обставини поранення, оскільки з такими підставами відповідач не пов`язував свою відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, адміністративний позов в частині позовної вимоги про оскарження п. 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності з 21.06.2017 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності з 21.06.2017, суд зазначає наступне.

За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У такому випадку суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Оскільки законом не встановлено для відповідача права приймати одне з кількох можливих рішень за наслідками розгляду спірного питання, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням І-групи інвалідності.

Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення в частині відмови у призначенні і виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності з 21.06.2017, виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Оскільки зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, з урахуванням того, що позивачем не обґрунтовано необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ст. 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору.

Доказів понесення інших судових витрат суду не надано, а тому вони відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби оформлене протоколом від 19 липня 2019 року №95 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І-ї групи інвалідності з 21 червня 2017 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу згідно пп. б) п. 2 ст. 16-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку із встановленням з 21 червня 2017 року І-ї групи інвалідності, виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Басай О.В.