Рішення № 88716020, 03.02.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/19407/17

Провадження № 2/761/220/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Припутневич В.І., Грицик В.Л., Бондар О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КредіАгріколь Банк», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка життя» про визнання пункту договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання пункту договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Під час слухання справи як третіх осіб було залучено - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка життя».

В позовних вимогах позивач просить:визнати п.1.3.1 Кредитного договору №1/1289710 від 17.12.2012 року щодо сплати комісійної винагороди у розмірі 1,80% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати комісійної винагороди у розмірі 1,80% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

Вимоги обгрунтовані тим, що 17.12.2012 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №1/1289710 за умовами якого позивач має сплачувати щомісячно комісійну винагороду в розмірі 1,80% від суми кредиту, зазначеного в п.1.1 Договору.

Як зазначає позивач, в договорі не зазначено які саме послуги відповідач надає позивачу за вказану комісію, проте відповідач нараховував, а позивач сплачував зазначену комісію.

Позивач вважає комісію несправедливою умовою договору, яка суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, вказаний пункт Договору порушує п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо).

Також позивач посилається на правову позицію Верховного суду України висловлену у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16 та постанові від 08.06.2016 року справа №6-330цс16.

Позивач вважає, що вона уклала договір під впливом істотної помилки, а тому, зокрема і на підставі положень статті 229 ЦК України договір має бути визнано недійсним.

В судове засідання представник позивача та позивачне з`явились, представник звернувся до суду із заявою про слухання справи в їх відсутність та просить задовольнити заявлені вимоги.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 30.08.2018 року представник позивача зазначає, що під Єдиними тарифами на які посилається представник відповідача відсутній підпис позивача, а тому зазначене не свідчить про ознайомлення ОСОБА_1 із вказаними тарифами. Щодо строків позовної давності представник пояснив, що позивачу стало відомо про порушення її прав після консультації з юристами, а тому строк позовної давності не пропущено.

Представник відповідача в судове засіданняне з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив. У відзиві, який 26.06.2018 року надійшов до суду представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що посилання позивача на Закон України «Про захист прав споживачів» є неправомірним оскільки умови Кредитного договору укладеного між сторонами не змінювались, а положення Закону України «Про захист прав споживачів» на які посилається позивач можуть бути застосовані лише у разі зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.У кредитному договорі визначено плату за обслуговування кредитної заборгованості не за формулою зі змінними величинами, а чітко фіксованою сумою. Єдиними тарифами на послуги та операції для фізичних осіб в національній та іноземній валюті в ПАТ «Креді агріколь банк», що затверджені Рішенням Тарифного комітету ПАТ «Креді агріколь банк» №52 від 08.06.2012 рокупередбачено, що включає в себе комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Підписанням договору позичальник підтвердив, що він з тарифами Банку ознайомлений і згодний (Розділ 18 Договору). Правомірність встановлення комісії у кредитному договорі визначена як Законом України «Про захист прав споживачів» так і роз`яснювальними актами Національного банку України. Послуга, якою є комісія за обслуговування кредиту погоджена з позичальником та вчиняється на користь Позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов`язань за Договором, направленні на запобігання виникнення випадків прострочення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, а отже не підпадають під визначення послуг за які відповідач не може отримувати винагороду.

Також представник зазначила, що 31.03.2014 року між ТОВ «Купер Прайс» та ПАТ «КредіАгріколь Банк» був укладений договір відступлення права вимоги №03/14-ІІІ за яким право вимоги за кредитним договором перейшло до нового кредитора, а тому ПАТ «КредіАгріколь Банк» є неналежним відповідачем.

Представник відповідача просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність.

Третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка життя» в судове засідання представника не направила, звернулась до суду із заявою про слухання справи в їх відсутність.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс» представника в судове засідання не направив хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

А тому у відповідності до положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як встановлено в судовому засіданні, 17.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (далі - Банк), ОСОБА_1 (далі - Позичальник, Страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА Життя» був укладений комплексний договір №1/1289710 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 19 760,00 грн. строком на 36 місяців з 17.12.2012 року до 16.12.2015 року включно зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитом (п.п.1.1, 1.3.1 Договору).

Пунктом 1.3.2 Договору встановлена комісійна винагорода - щомісячно - за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,80% в місяць від суми кредиту, зазначеного в п.1.1 цього Договору.

Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду із зазначеними умовами.

Позивач не надала суду доказів отримання кредиту, виконання умов договору та сплати коштів за договором. Так само не надано суду доказів, що на виконання оспорюваного пункту договору були сплачені кошти та їх суми.

Як визначили сторони в п.1.4 Договору, всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, згідно цього Договору, визначені в Умовах надання, обслуговування та погашення кредиту (додаток №2 до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору). Зазначений додаток суду не надано, тому суд позбавлений можливості встановити умови погашення заборгованості та встановленої комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості.

31.03.2014 року між ТОВ «Купер Прайс» (далі - Новий кредитор») та ПАТ «Креді Агріколь Банк» (далі - Первісний кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги за яким до Нового кредитора перейшло право вимоги в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №1/1289710 в сумі 14 961,56 грн.

02.04.2014 року між ТОВ «Купер Прайс» та ТОВ «Українська боргова компанія» було укладено договір відступлення права вимоги №14/УБК-14.

Пізніше, 30.12.2015 року між ТОВ «Українська боргова компанія» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги №30/12-ФК_У на підставі чого до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 в загальному розмірі 10 235,03 грн.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із вищезазначеного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо плати за управління кредитом, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.

Підпис позивача під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, правами та обов`язками, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Проте, як вбачається з умов кредитного договору, ПАТ «КредіАгріколь Банк» надало позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як вбачається з кредитного договору, а саме, п. 1.3.1 договору встановлено, що Позичальник сплачує Банку комісійну винагороду у розмірі 1,8% від суми кредиту.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суд, вважає, що управління кредитом є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, проте, в договорі не зазначено, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу. При цьому, нарахування банком та сплата позивачем коштів плати за управління кредитом за рахунок позивача є незаконним.

В той же час згідно з положеннями статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того позивач зазначала що вона уклала договір внаслідок помилки.

Стаття 229 ЦК України визначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснює, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ( 435-15 )), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач в позовній заяві не зазначила в чому полягала її помилка та яке істотне значення вона має.

Позивач суду не надала належних та допустимих доказів на підтвердження сплати комісійної винагороди на виконання п.1.3.1 Договору, не було отримано таких доказів і під час розгляду справи судом. А тому з врахуванням встановленого в судовому засіданні суд приходить до висновку що права позивача зазначенням вказаного пункту в договорі не порушені, відсутні докази помилки позивача при підписанні договору, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Так як суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77-82, 141, 213, 263, 264, 265ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «КредіАгріколь Банк», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Купер Прайс», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка життя» про визнання пункту договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину- відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г. Притула