Рішення № 88709429, 01.04.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/5164/16-ц

провадження 2/216/180/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бутенко М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крейси О.О.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулась до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

У позовній заяві зазначено, що 30 серпня 2003 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, який було розірвано на підставі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 23.07.2015 року, справа №216/8562/14-ц. Від шлюбу з відповідачем вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із відповідачем, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживають разом із нею. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачу по справі ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 42, 2 кв. м., житловою площею 26, 0 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 (яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу серія ВКЕ №149236 від 15.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Коротковою С.В., реєстровий номер: 532); садовий будинок, загальною площею 100, 6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (який належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності серія САА №848405 від 05.12.2007 року, виданого виконкомом Чорноморської селищної Ради), але, так як право власності на вказані вище об`єкти нерухомості у Відповідача виникло під час перебування у шлюбі з Позивачем, то вказане нерухоме майно знаходиться у їх спільній сумісній власності. Так, враховуючи, що в нашій сім`ї склався визначений порядок користування вказаними об`єктами нерухомості, а також усім іншим майном, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, керуючись нормами цивільного законодавства України, вважається, що кожному з подружжя ОСОБА_5 належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_3 , по 1/2 частині садового будинку АДРЕСА_2 , садівниче товариство «Кипарис», так і будь-якого іншого майна, яке перебуває у спільні сумісній власності позивача та відповідача. Вона неодноразово зверталася до відповідача із пропозицією розподілу зазначеного вище майна, проте він кожного разу відповідав, що у нього для цього «немає часу та бажання щось робити». При зверненні до нотаріуса з приводу оформлення документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вона отримала усну відповідь, що жодних дій з приводу реалізації свого права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя вона не зможе здійснити без свого колишнього чоловіка, та запропонувала звернутися до суду для визначення часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності. Отже, враховуючи, що як квартира АДРЕСА_3 , так і садовий будинок, АДРЕСА_2 , садівниче товариство « АДРЕСА_2 », були придбані за час перебування позивача та відповідача у шлюбі, вони є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також враховуючи відмову відповідача у доступі до об`єктів нерухомості, які перебувають у їх спільній сумісній власності, позивач змушена звертатися до суду з даною позовною заявою.

Позивач ОСОБА_1 яка належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилась, просила розглянути справу у її відсутності, про що надала письмову заяву, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був сповіщений належним чином.

Відповідно до вимог частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не повідомив про причини своєї неявки та не подав відзив, а представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у заочному порядку.

Під час розгляду справи судом були встановлені наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до Свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в Центрально-Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстрували шлюб 30 серпня 2003 року, про що складено відповідний актовий запис № 400, після державної реєстрації шлюби прізвище дружини ОСОБА_5 (а.с.11).

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13,14).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.07.2015шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біло розірвано (а.с.12).

Відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу серія ВКЕ №149236 від 15.02.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Коротковою С.В., реєстровий номер: 532) та садового будинку, загальною площею 100,6 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (який належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності серія САА №848405 від 05.12.2007, виданого виконкомом Чорноморської селищної Ради) (а.с.16-17).

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до положень ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно положень Глави 26 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу).

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991р. «Про застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» (надалі – Постанова № 7), у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому частиною 2 ст. 372 СК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що узгоджуються з нормами цивільного законодавства, через що такі вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже з урахуванням задоволення позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судових витрат, які позивач понесла у зв`язку із розглядом справи та складається із суми сплаченого нею судового збору в розмірі 551,20 грн. 24 коп.

Керуючись ст. ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 141, 223, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, ст. 319, 321, 367 ЦК України, ст. ст. 87, 88, 158 ЗК України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», Постановою Пленуму Верховного суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, яке регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42, 2 кв. м., житловою площею 26, 0 кв. м., а також садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 100, 6 кв. м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 42, 2 кв. м., житловою площею 26, 0 кв. м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 42,2 кв. м., житловою площею 26, 0 кв. м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частину садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 100, 6 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 100, 6 кв.м.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 551 грн. 20 коп. (п`ятсот п`ятдесят одну гривню двадцять копійок) – суми судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Головуючий суддя: М.В. Бутенко