Рішення № 88707517, 06.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 квітня 2020 р. Справа № 120/168/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивачка) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач), в якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою;

- зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у листопаді 2019 року ОСОБА_3 в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулась до відповідача з клопотанням про надання останній дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520680200:01:004:1403 (землі запасу, код 16.00), яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Проте оскаржуваним наказом від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ відповідач відмовив у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що у клопотанні не зазначено виду документації згідно із ст. 25 Закон України "Про землеустрій". Позивачка вважає відмову відповідача протиправною і такою, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а тому звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

10.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зауважує, що у поданому клопотанні позивачка не зазначила, на який саме вид документації просить надати дозвіл. Водночас чинним законодавством передбачено можливість виготовлення різних видів документації щодо формування земельних ділянок. Відтак, на думку відповідача, відмова є правомірною та відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Також відповідач вказує на те, що позивачка просить надати їй дозвіл на розроблення документації із землеустрою для ведення садівництва, тоді як земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивачка, відноситься до земель запасу (код 16.00). Отже, позивачка самостійно визначає та змінює призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:1403.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулась з клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення садівництва земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з кадастровим номером 0520680200:01:004:1403 (землі запасу), орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована за межами села Агрономічне Вінницького району Вінницької області.

Наказом від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ у надані ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено. Відмова відповідача обґрунтовується тим, що у клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст. 25 Закону України "Про землеустрій".

Позивачка вважає вказану відмову протиправною і такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому за захистом прав своєї неповнолітньої доньки звертається до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку рішенню відповідача, суд виходить з наступних мотивів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі – ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачці вищевказаного дозволу. Відтак цю обставину суд вважає безспірною.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як видно з матеріалів справи, з метою реалізації права на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності позивачка від імені своєї неповнолітньої доньки звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520680200:01:004:1403 (землі запасу, код 16.00), яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

До вказаного клопотання позивачка додала усі необхідні документи, зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказану обставину заперечує. Проте доводи відповідача в цій частині суд до уваги не бере, оскільки, по-перше, це не було підставою для відмови згідно з оскаржуваним наказом і, по-друге, аналіз наданих позивачкою графічних матеріалів свідчить про те, що вони є достатніми для того, щоб ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою стало посилання відповідача на те, що у поданому клопотанні не зазначено вид документації згідно із ст. 25 Закону України "Про землеустрій".

Перевіряючи правомірність вказаної підстави, суд враховує, що в силу положень ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Водночас частиною сьомою статті 118 ЗК України унормовано, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і такими підставами можуть лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд наголошує на тому, що перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є вичерпним. При цьому чинне законодавство не передбачає право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Отже, підстави якими керувався відповідач, приймаючи наказ від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ, не можуть визнаватися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

До того ж суд враховує, що зміст клопотання та подані позивачкою документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивачка просила надати дозвіл.

Так, оскільки земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, вона має площі і межі, у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, за змістом якої формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

При цьому позивач вірно посилається на усталену практику Верховного Суду з цього питання, яка не може не бути відома відповідачу.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520680200:01:004:1403 (землі запасу, код 16.00), розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

У відзиві на позовну заяву відповідач також звертає увагу на те, що позивачка просить надати їй дозвіл на розроблення документації із землеустрою для ведення садівництва, тоді як земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка, відноситься до земель запасу (код 16.00). Тому, на думку відповідача, позивачка самостійно визначила та змінила призначення земельної ділянки, що є недопустимим.

В цьому контексті суд насамперед зазначає, що вказані доводи відповідача не були підставою для надання позивачці відмови згідно з оскаржуваним наказом. Отже, вони в принципі не можуть бути предметом оцінки з урахуванням вимог абзацу 2 частини другої статті 77 КАС України.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок під індивідуальне садівництво із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Як видно з викопіювання земельної ділянки, бажана для позивачки земельна ділянка належить до державних земель сільськогосподарського призначення (землі запасу).

Водночас зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/53018/15.

Отже, заперечення відповідача в цій частині також визнаються безпідставними та до уваги судом не беруться.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ є протиправним та підлягає скасуванню.

Оцінюючи позовні вимоги в іншій частині, а саме щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відтак суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі земельної ділянки безоплатно у власність.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивачка обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, кадастровий номер 0520680200:01:004:1403 (землі запасу), яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою в обгрунтування заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.12.2019 № 2-25026/15-19-СГ про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна