Рішення № 88705314, 08.04.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14142/19

провадження № 2/753/2440/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Ляшенко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку зворотньої вимоги (регресу), суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку зворотньої вимоги (регресу). Мотивуючи свої вимоги тим, що 09 липня 2018 року о 17 годині 20 хвилин на перехресті вул. Д.Янченка та вул. Армії УНР в місті Бровари Київської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ/5936938, який не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, й, виконуючи маневр обгону, не переконався, що це буде безпечно,внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта»згідно з договором добровільного стархування транспортного засобу № УБ/1240347 від 16 січня 2018 року (страхувальник ТзОВ «Науково-виробнича компанія «Техімпекс»), що призвело до пошкодження транспортних засобів. В наслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 . Постановою Броварського міськрайонного суду Кивської області від 31 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу. З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок ДТП, ним замовлено проведення автотоварознавчого дослідження, завданого власнику транспортного засобу «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 . Так, згідно оцінки, розрахунку СТО, страховго акту № СТО-18-8742/1 від 24.07.2018 року про визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, завданого власнику транспортного засобу, вартість збитку завданого автомобілю «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , визначено у сумі 35 567 грн. 00 коп., виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним в сумі 35 567 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 99404 від 28 вересня 2018 року. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , була застрахована в АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ/5936938, який ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило 32 794 грн. 24 коп.- страхового відшкодування. Відповідно, вважає, що відповідач у порядку статті 1194 ЦК України має відшкодувати різницю між понесеними ним збитками (виплаченим страховим відшкодуванням) - 35 567 грн. 00 коп. й виплаченими (покритим) ПАТ «НАСК «Оранта» - 32 794 грн. 24 коп. - страхового відшкодування, що складає 2 772 грн. 76 коп. (35 567 грн. 00 коп. - 32 794 грн. 24 коп. = 2 772 грн. 76 коп.), що й стало підставою звернення до суду із цим позовом. Вважаючи, страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплати страхового відшкодуваня.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог з тих же підстав, просив їх задовольнити з можливим ухваленням заочного рішення.

Відповідач, будучи присутнім в судовому засіданні, позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, вважаючи, що саме його страховик має відшкодувати завдані ним збитки.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

За таких підстав судом відповідно визнано за можливе розглядати справу за відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів та за його погодженням позивача й погодженням відповідача.

Вислухавши пояснення відповідача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 09 липня 2018 року о 17 годині 20 хвилин на перехресті вул. Д.Янченка та вул. Армії УНР в місті Бровари Київської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ/5936938, який не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, й, виконуючи маневр обгону, не переконався, що це буде безпечно,внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта»згідно з договором добровільного страхування транспортного засобу № УБ/1240347 від 16 січня 2018 року (страхувальник ТзОВ «Науково-виробнича компанія «Техімпекс»), що призвело до пошкодження транспортних засобів (а.с. 10, 11, 12, 14 - 15, 16, 17 - 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28).

В наслідок ДТП було завдано шкоди автомобілю «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 10, 11).

Постановою Броварського міськрайонного суду Кивської області від 31 липня 2018 року, яка набула чинності, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с. 10).

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З метою визначення розміру збитку, завданого застрахованому транспортному засобу внаслідок ДТП, позивачем замовлено проведення автотоварознавчого дослідження, завданого власнику транспортного засобу «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Так, згідно проведеної оцінки пошкодженого майна, розрахунку СТО, страховго акту № СТО-18-8742/1 від 24.07.2018 року про визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, завданого власнику транспортного засобу, вартість збитку завданого автомобілю «Вольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , визначено у сумі 35 567 грн. 00 коп., виплата якої з урахуванням розрахунку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, зробленого позивачем, здійснена ним в сумі 35 567 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 99404 від 28 вересня 2018 року (а.с. 11, 13).

Оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , була застрахована в АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу № АМ/5936938, який ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило 32 794 грн. 24 коп.- страхового відшкодування, відповідно, відповідач у порядку статті 1194 ЦК України має відшкодувати різницю між понесеними збитками (виплаченим страховим відшкодуванням) - 35 567 грн. 00 коп. й виплаченими (покритим) ПАТ «НАСК «Оранта» - 32 794 грн. 24 коп. - страхового відшкодування, що складає 2 772 грн. 76 коп. (35 567 грн. 00 коп. - 32 794 грн. 24 коп. = 2 772 грн. 76 коп.) (а.с. 8, 13).

Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).

Відповідно, на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вважає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно, у зв`язку з проведеною позивачем регламентною виплатою страхувальнику у позивача виникло право зворотної (регресної) вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи - відповідача.

Так, до страховика, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Окрім того, страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права, зокрема до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплати страхового відшкодуваня, така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду.

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову та вважає, що останні не заслуговують на увагу, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від відповідальності, оскільки докази ним на спростування позовних вимог не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, в межах наданих позивачем доказів, а також усних заперечень відповідача, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, обгрутованими та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги судом не встановлені.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України.

Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір - 1 921 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 993, 1194 ЦК України, ст. ст. 98, 27 Закону України «Про страхування», Закону України «Про судовий збір», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна страхова компанія «Оранта» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку зворотньої вимоги (регресу) - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3 , на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», код ЄДРПОУ - 00034186, 2 772 грн. 76 коп. - витрат, пов"язаних із виплатою страхового відшкодування, 1 921 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 4 693 (чотири тисячі шістсот дев`яносто три) грн. 76 (сімдесят шість) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: