Ухвала суду № 88685210, 09.04.2020, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №621/924/20

Пр. 2/621/566/20

УХВАЛА

Іменем України

09 квітня 2020 року м.Зміїв

Суддя Зміївського районного суду Харківської області Бородавка К.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану одночасно з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства, -

встановив

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати його батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Зміївський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видати нове свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначити його батьком, а прізвище, ім`я та по батькові дитини зазначити ОСОБА_4 .

Одночасно з пред`явленням позову подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить:

- заборонити вчиняти певні дії, а саме: до вирішення справи по суті заборонити ОСОБА_2 залишати територію України разом із дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінювати місце постійного перебування та проживання дитини, відоме позивачу ( АДРЕСА_1 );

- встановити обов`язок вчинити певні дії, а саме: забезпечити ОСОБА_2 явку дитини для проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи в медико-генетичному центрі "Мама Папа" (ТОВ "Мама Папа", ЕДРПОУ 40652411, ліцензія МОЗ №1168 від 03.11.2016), який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Кооперативна, 28, тел.: НОМЕР_1 для з`ясування таких питань: 1) чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_3 ; 2) який ступінь рідства (біологічного споріднення) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та інші, які згідно ч.4 ст.103 ЦПК України, визначаються судом.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, в якій просить визнати його батьком ОСОБА_3 , разом із позовною заявою ним подано клопотання про призначення експертизи з метою виявлення рівня споріднення його та ОСОБА_3 , встановлення факту біологічного батьківства. У разі, якщо відповідачка залишить своє місце проживання із дитиною, не дасть можливості зробити зазначену експертизу, в нього втрачається можливість ефективного способу доказування його прав та інтересів.

Перевіривши заяву та додані до неї документи, суд зазначає таке.

За змістом п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України з аява про забезпечення позову може бути подана одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Враховуючи положення ч.1 ст.153 ЦПК України, заява позивача про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову; з абезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У п.4 вказаної постанови роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Приписами ч.1 ст.150 ЦПК України визначені й інші види забезпечення позову: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1--1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч.2 та ч.1 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття заявлених заходів зводяться до можливості втрати ефективного способу доказування прав та інтересів позивача, зокрема проведення судово-біологічної експертизи.

Суд відмічає, що всупереч вимогам ст. 150 ЦПК України в заяві про забезпечення позову не наведено доводів стосовно того, як невжиття в даному випадку визначених заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за його вимогами.

Крім того, суд вважає, що способи забезпечення позову, якими заявник просить забезпечити позов, не враховують інтереси осіб та їх застосування порушує гарантовані Конституцією України права та свободи особи.

Так, стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

За приписами ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Вичерпний перелік підстав для обмеження свободи пересування визначений в ст.12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України передбачений ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в України громадян України».

За змістом ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції прав про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Аналіз наведених законодавчих актів дозволяє констатувати, що заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Одночасно суд зауважує, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 150-153 ЦПК України, застосувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та у праві зміни місця постійного перебування та проживання, як спосіб забезпечення позову; а застосування такого як спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи свідчило б про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст. 6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Крім того, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є стороною у справі, то до неї не можуть бути застосовані будь-які заходи забезпечення позову.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 149-151, 247 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може буте оскаржена шляхом подання апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справ, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя К.П. Бородавка