Рішення № 88673279, 02.04.2020, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/13526/18

Категорія 1

2/295/1085/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2020 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.,

за участю секретаря Козакевич І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір №11098449000 від 20.12.2006 року. В обґрунтування вимог посилається на те, що в оскаржуваному договорі відсутня інформація, передбачена ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також інформація, передбачена п.п. 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року, а саме відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, окремий документ з вказаною інформацією банком не надавався. Позивач вказує, що ненадання банком такої інформації є порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивач вказує, що виходячи із фактично сплачених відсотків по кредиту та тілу кредиту існує суттєва різниця між нарахованими та фактично сплаченими відсотками, тому вважає, що умови кредитного договору №11098449000 від 20.12.2006 року є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача. Також, позивач вважає несправедливими умови договору, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення та вказує, що це є підставою для визнання таких положень недійсними.

25.04.201 року до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача вказує, що посилання позивача на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року, є безпідставним, оскільки казані Правила набрали чинності 05.06.2007 року, а спірний договір було укладено 20.12.2006 року. Оскільки закони та інші нормативно-правові акти, відповідно до положення ст. 58 Конституції України, зворотної дії в часі не мають, тому до кредитного договору №11098449000 від 20.12.2006 року вимоги вказаних Правил застосовані бути не можуть. Підписанням договору позивач підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту та його вартістю, особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти, процентами за користування кредитом, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, видів, вартості та предметів сукупних послуг, та іншої передбаченої законодавством інформації. Взаємні права та обов`язки сторін детально визначені у підписаному сторонами договорі. Вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним. Також ч. 2 п. 9.13 кредитного договору, сторонами констатовано, що перед підписанням кредитного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Представник відповідача вказує, що інформаційний лист банк надати до суду не може, оскільки він знаходиться у позивача. Позивач підтвердив згоду на укладання договору своїм підписом, ніяких застережень та зауважень з боку ОСОБА_1 щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання не надано. Також протягом 14 днів з моменту підписання позичальник свою згоду на укладення кредитного договору ОСОБА_1 не відкликав. До відома позичальника було доведено всю інформацію, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема про існування валютних ризиків, які покладаються на позичальника, якщо ним обрано кредитування в іноземній валюті. Також представник відповідача вказує, що останній платіж за кредитним договором позичальником було здійснено 29.04.2016 року, що свідчить про те, що на протязі тривалого часу позичальнику були зрозумілі умови кредитного договору та він вважав їх справедливими. На підставі вищевикладеного, представник відповідача вказав, що позов вважає необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися шляхом направлення повісток на адресу позивача, зазначену у позові, та на адресу представника позивача, зазначену у довіреності, однак судові повістки поверталися до суду не врученими адресату.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, подав до суду заяву, у якій просив розгляду справи проводити без його участі та вказав, що проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Позивач вказує, що 20.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11098449000, який він у даному позові просить визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями частин 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначалося, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною 6 вказаної статті визначалося, що споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його не дійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом не дійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 12 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 5, 6 ст. 177 ЦПК України встановлено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

Відповідно до приписів ч.ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Позивач у позові вказує, що до позовної заяви він додає копію оспорюваного договору №11098449000 від 20.12.2006 року, однак копію вказаного договору позивачем не долучено, натомість долучено копію договору №11098484000 від 20.12.2006 року, який укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , предметом якого є кредит (грошові кошти) який банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної коредитної лінії, що дорівнює 784,43 грн. та сплатити проценти, комісії у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Своїм правом подати належний доказ, а саме копію оспорюваного договору №11098449000 від 20.12.2006 року у процесі розгляду справи судом, позивач не скористався.

Хоча відповідачем не заперечується факт укладання спірного договору, однак суд позбавлений можливості встановити його відповідність вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вказаний договір у матеріалах справи відсутній.

На підставі вищевикладеного, оскільки позивачем не надано належних доказів на обгрунтування позовних вимог, а саме не надано копію оспорюваного кредитного договору №11098449000 від 20.12.2006 року, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити умови договору та їх відповідність умовам чинного законодавста, отже не можливо встановити обгрунтованість позовних вимог, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.12,77, 81, 280, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, 2/12; ідентифікаційний код: 09807750.

Суддя Л.М. Чішман