Рішення № 88670246, 09.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2020 року м. Київ № 640/14688/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 до:Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві (територіальний сервісний центр № 8045)про:визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві ((територіальний сервісний центр № 8045) 01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11, код ЄДР: 40112076)), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві по внесенню змін про власника автомобіля «NISSAN PATROL» державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , до Єдиного державного реєстру транспортних засобів України та реєстраційних документів до вказаного автомобіля;

2) зобов`язати Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві внести зміни про власника автомобіля «NISSAN PATROL» державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , до Єдиного державного реєстру транспортних засобів України та реєстраційних документів до транспортного засобу, вказавши власником ОСОБА_1 .

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2011 по справі № 2-2930/11 за позивачем визнано право власності на автомобіль «NISSAN PATROL» державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 .

Також позивач зазначає, що 16.05.2012 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 2601/6905/12 знято арешт із зазначеного автомобіля.

Між тим, 26.06.2019 позивач звернувся до територіального сервісного центру № 8045 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві з усіма необхідними документами для проведення перереєстрації за позивачем належного йому автомобіля.

Після звернення позивача з усіма, на його думку, підтверджуючими документами 26.06.2019 позивачу було відмовлено у перереєстрації автомобіля.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки є власником автомобіля на підставі рішення суду у справі № 2-2930/11 та його автомобіль не перебуває під арештом на підставі рішення суду у справі № 2601/6905/12.

Позивач звертає увагу, що неодноразово звертався до відповідача та його структурних підрозділів для здійснення перереєстрації автомобіля, але позивачу усно, а в останній раз і письмово було відмовлено на підставі ч. 5 ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» (у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою відчуження територіальні органи МВС зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій).

Між тим, позивач наполягає, що ним дотримані всі вимоги ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», а саме: позивач не відповідає його власним майном за зобов`язаннями колишнього власника автомобіля; позивач звертався для вчинення реєстраційних дій саме як власник автомобіля, без мети відчуження належного йому автомобіля; автомобіль не перебуває під арештом або під дією іншої заборони щодо відчуження.

Позивач звертає увагу, що вказаний вище Закон закріплює за позивачем, як власником, обов`язок зареєструвати автомобіль.

Зазначає, що з огляду на бездіяльність відповідача права позивача як власника були порушені.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 38) просить відмовити у задоволенні позову.

Зазначає, що у відповідності до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація та облік автомобілів здійснюється територіальними органами МВС.

Звертає увагу, що відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998 (із змінами) у разі наявності відомостей про особу в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація, зняття з обліку транспортного засобу не проводиться.

Відповідач зазначає, що станом на 10.10.2019 згідно даних Єдиного реєстру боржників, громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться серед боржників.

У зв`язку з викладеним, як зазначає відповідач, здійснити перереєстрацію автомобіля, який зареєстрований на цю особу, не виявляється можливим.

Між тим, відповідач повідомив суду, що за умови відсутності обмежень щодо відчуження транспортного засобу, перереєстрацію можливо буде здійснити.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2019 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення визначених в ній недоліків.

Ухвалою від 10.09.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини.

Так, учасниками справи не спростовуються та не заперечується те, що станом на час звернення позивача до відповідача зареєстрованим в органах МВС власником автомобіля «NISSAN PATROL» державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 рахувався ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку зі зверненням позивача до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві (територіальний сервісний центр № 8045) щодо перереєстрації вищезгаданого автомобіля на підставі рішення суду від 22.04.2011 у справі № 2-2930/11, листом від 26.06.2019 № 8045/297 позивача повідомлено, що ОСОБА_2 станом на 26.06.2019 значиться серед боржників. Зазначено про заборону перереєстрації ТЗ на підставі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» та п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок № 1388).

Щодо історії питання та подій, які передували цьому, а також відносно зареєстрованого власника ТЗ, судом встановлено наступне.

До матеріалів справи надано копію та в ЄДРСР наявне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2011 у справі № 2-2930/11, відповідно до якого за ОСОБА_1 визнано право власності на автомобіль «NISSAN PATROL» державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 .

В обґрунтування своїх позовних вимог по вказаній справі позивач посилався на те, що 18 липня 2006 року відповідачем ОСОБА_2 за кошти у сумі 210000 (двісті десять тисяч гривень, 00 коп.), що належали особисто ОСОБА_1 був придбаний транспортний засіб NISSAN PATROL, державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 . В доказ факту придбання вищевказаного транспортного засобу за кошти, позичені у позивача, відповідачем була надана розписка від 18.07.2006 року, у якій зазначено, що відповідач зобов`язується у строк до 10 жовтня 2010 року передати право власності на транспортний засіб NISSAN PATROL, державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 позивачу, як дійсному власнику.

З іншого рішення цього ж суду від 16.05.2012 у справі № 2601/6905/12 вбачається наступне.

Так, у лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою ВДВС від 11.08.2010 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , в тому числі і автомобіль «Ніссан Петрол», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому, позивачу, на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2011. Звернувшись до ВДВС із заявою про зняття арешту з автомобіля - отримав відмову, та йому було рекомендовано звернутися до суду з відповідним позовом. Просив зняти арешт з належного йому автомобіля - «Ніссан Петрол», д.н.з. НОМЕР_2 . Судом зазначено, що постановою ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 11.08.2010 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , в тому числі і автомобіль «Ніссан Петрол», д.н.з. НОМЕР_2. Належність автомобіля ОСОБА_2 підтверджується довідкою ВРЕВ-7 УДАІ в м. Києві від 26.02.2010. Також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2011 визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Ніссан Петрол», д.н.з. НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3 . Зазначене рішення набрало законної сили. За вказаних обставин та враховуючи, що спірний автомобіль, на який накладено арешт відділом ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, як на майно боржника ОСОБА_2 , останньому не належить, а є власністю позивача ОСОБА_1 , суд дійшов до висновку, що позов є обґрунтованим та задовольнив позов. Рішенням суду знято арешт з автомобіля марки PATROL», д/н НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , належний ОСОБА_1 , що накладено постановою відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 11.08.2010. На копії рішення, засвідченій адвокатом, наявна відмітка про набрання ним законної сили 29.05.2012.

З Єдиного державного реєстру судових рішень також вбачається прийняття цим же судом рішення від 22.11.2011 у справі №2-4849/11.

Так, ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції м. Києва, третя особа - ОСОБА_3 про виключення транспортного засобу з акту опису й арешту майна та звільнення з під арешту. Мотивує свої вимоги тим, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2011 року за ним було визнано право власності на автомобіль «NISSANPATROL», реєстраційний номер НОМЕР_2 . В червні 2011 року він звернувся до ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві із заявою про виключення вказаного транспортного засобу з акту опису й арешту майна та звільнення його з-під арешту, однак в.о. начальника ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві йому було відмовлено у задоволенні такої заяви, а тому з метою захисту своїх прав він звернувся до суду з даним позовом. Представник ВДВС Голосіївського РУЮ в місті Києві в судовому засіданні при вирішенні даного спору поклався на розсуд суду. Зокрема зазначив, що на виконанні у ВДВС Голосіївського РУЮ в місті Києві знаходиться виконавчий лист № 2-3204 виданий 05.10.2009 року Святошинським районним судом міста Києва. Під час виконання вказаного виконавчого листа на майно боржника ОСОБА_2 було накладено арешт, відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.08.2010 року. Крім іншого у зазначеному рішенні суду зазначається, що ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вважав, що таке буде порушувати його права, як стягувача у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів. Судом у вказаному рішенні суду встановлено також, що з постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2009 року винесеної державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві Качура Л.В. вбачається, що було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-3204 виданого 05.102009 року Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів. Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.08.2010 року затвердженою начальником ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві було постановлено накласти арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 та заборонено здійснювати його відчуження. зазначено, що з рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2011 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб вбачається, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб було задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки «NISSANPATROL», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Судом в ході розгляду справи встановлено, що під час виконання виконавчого листа № 2-3204 виданого 05.102009 року Святошинським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів, державним виконавцем не складалось такого документа, як акт опису й арешту майна від 11 серпня 2010 року, а тому на погляд суду є наявним установлений факт відсутності предмета спору, що в свою чергу дає суду підстави для ухвалення рішення про відмову в задоволенні даного позову. Відтак, суд відмовив у задоволенні позову.

З ЄДРСР також вбачається, що у 2013 році позивач звертався до ОАС м. Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дії неправомірними, скасування постанови про накладення арешту з транспортного засобу та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 826/1052/13-а).

З постанови суду першої інстанції від 28.03.2013 вбачається, що в обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідно рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року за ним визнано право власності на автомобіль марки "NISSAN PATROL", державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , якій належав ОСОБА_2 . Відповідно рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.05.2012 року було знято арешт з автомобіля марки "NISSAN PATROL", державний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , який належить позивачу, накладений постановою відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 11.08.2010 року. 03.08.2012 року позивач звернувся із заявою про зняття арешту із зазначеного автомобіля, в задоволенні якої останнім було відмовлено, про що отримано лист від 14.08.2012 року, чим, на думку позивача, порушені його права, а саме право на володіння, користування і розпорядження належного йому майна. Судом у вказаній справі встановлено, що на примусовому виконанні в ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві перебувають виконавчі провадження по виконанню виконавчих листів: в/л № 2-814 від 19.03.2008, виданий Святошииським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 600,00 грн. щомісячно починаючи з 01.09.2007 року по 30.06.2009 року; в/л № 2-3204 від 05.10.2009 року, виданий Святошииським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 па користь ОСОБА_3 600,00 грн. щомісячно на навчання починаючи з 31.09.2009 року по 30.06.2011 року; в/л № 2-435 від 07.04.2010 року, виданий Святошииським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по аліментам у розмірі 5400,00 грн., пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 1200,00 грн. При розгляді цієї справи судом з`ясовано, що 11.08.2010 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника - ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, а саме на автомобіль марки "NISSAN PATROL", державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , в зв`язку з заборгованістю по сплаті аліментів та керуючись ст. 55 Закону України "Про виконавче провадження". Судом встановлено, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки "NISSAN PATROL", державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , оформлено на ОСОБА_2 .

Ухвалою ОАС м. Києва у вказаній справі від 28.03.2013 року позовну вимогу щодо скасування постанови від 11.08.2010 року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Рішенням суду від 28.03.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито враховуючи те, що позивач оскаржував неправомірність дій (бездіяльність) ВДВС щодо виконання рішення суду, ухваленого в цивільній справі, а відтак суд дійшов до висновку, що даний спір не належить до адміністративної юрисдикції і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні документально підтверджені відомості відносно того, що у період з 2011 по 2019 позивач звертався до органів реєстрації з метою реєстрації вищезгаданого ТЗ.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

У даному випадку учасниками справи не заперечується та не спростовується компетенція відповідача як компетентного органу у сфері спірних відносин.

У свою чергу, положеннями ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» (в редакції на час звернення позивача до відповідача) передбачено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

У разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб, що однаково застосовно до обставин звернення іншої особи для цілей перереєстрації ТЗ з особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, оскільки наведена норма переслідує одну ціль.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388, (далі - Порядок).

Відповідно до п. 15 цього Порядку, під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, установлення газобалонного обладнання, видачі тимчасового реєстраційного талона під час передачі права користування та/або розпорядження транспортними засобами, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах.

Установлення відповідності конструкції, перевірка за Єдиним державним реєстром транспортних засобів, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників, дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС.

У разі наявності відомостей про особу в Єдиному реєстрі боржників перереєстрація, зняття з обліку транспортного засобу не проводиться.

Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.

Наведені норми свідчать, що зняття з обліку будь яких транспортних засобів, їх перереєстрація неможлива у разі наявності відносно осіб, які визначені у Реєстрі власниками, відомостей про таку особу в Єдиному реєстрі боржників, наявності обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

У даному випадку за загальнодоступними відомостями з Єдиного реєстру боржників судом вбачається, що зареєстрований на даний час в органах МВС власник ТЗ ОСОБА_2 є боржником у виконавчих провадженням: № 59193407 - стягнення штрафів у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; 56339129 - про стягнення коштів на користь банку; 59193605 - стягнення коштів на користь держави.

Крім того, за відкритими відомостями з Єдиного реєстру обтяжень рухового майна встановлено, що відносно ОСОБА_2 16.07.2018 до цього реєстру внесено обтяження № 16985026, обтяжувач - Голосіївський РВ ДФС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

Крім того, 10.10.2019 у цьому реєстрі також зареєстровано обтяження № 27072780 від 10.10.2019, тип майна - автомобіль легкий, обтяжувач - Голосіївський районний відділ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

Аналізуючи наведене, без втручання у сферу цивільних відносин та констатації фактів щодо власника ТЗ, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для перереєстрації вищезгаданого ТЗ з ОСОБА_2 на позивача внаслідок наявності вказаних записів у реєстрі обтяжень та реєстрі боржників, а відтак відсутні підстави для висновку про протиправність дій відповідача відносно позивача в контексті спірних відносин.

Що стосується посилання позивача на рішення суду, яким, як він зазначає, визнано право власності на автомобіль, слід зазначити, що наявність відомостей щодо ОСОБА_2 в Єдиному реєстрі боржників та наявність записів відносно вказаної особи в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження рухомого майна, в силу наведених вище приписів законодавства України є перешкодою для перереєстрації ТЗ, зняття його з обліку до усунення цих перешкод.

Крім іншого слід додати, що надана позивачем копія рішення суду про визнання за ним права власності на ТЗ не містить відмітки про набрання рішенням суду законної сили. В ЄДРСР також відсутня інформація про набрання цим рішенням суду законної сили.

Більш того, з відповіді ТСЦ № 8045 від 26.06.2019 № 8045/297 взагалі не вбачається, що позивачем надавалось рішення суду для цілей перереєстрації.

У свою чергу, в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не надано копії листа-заяви з якою позивач звертався до відповідача для перереєстрації ТЗ та додання до вказаної заяви вищезгаданого рішення суду з відміткою суду про набрання ним законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку під час розгляду справи судом не встановлено порушення прав позивача з боку відповідача та допущення відповідачем порушень норм законодавства України. Відповідач за наведених вище обставин діяв законно, відмовивши у реєстрації ТЗ за наявності відомостей про зареєстрованого власника у реєстрі боржників та реєстрі обтяжень нерухомого майна, а відтак відсутні підстави для задоволення позову та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, у т.ч. в частині похідних вимог - про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін