Рішення № 88669476, 08.04.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2020 р. Справа №480/637/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/637/20 за позовом ОСОБА_1 до 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) щодо невиплати ОСОБА_1 в день виключення з особового складу військової частини та виключення із всіх видів забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки;

- зобов`язати 58-у окрему мотопіхотну бригаду ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення;

- зобов`язати 58-у окрему мотопіхотну бригаду ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок на час виключення з особового складу військової частини та виключення із всіх видів забезпечення (невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій) за період з 23.05.2019 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 02.07.2016 по 23.05.2019 проходив військову службу у Військовій частині А1376 та є учасником бойових дій, у зв`язку з чим відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

На підставі наказу командира військової частини А1376 від 23.05.2019 №333 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Під час проходження служби пільгову відпустку учасника бойових дій не використав. Всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист. У зв`язку із невиплатою компенсації невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.05.2019 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 03.02.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/637/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін з 27.02.2020, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Військова частина А1376 з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву (а.с.19-23) зазначила, що відповідно до ч.ч. 17, 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується як безпосередньо під час вибуття особи у відпустку так і шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. У зв`язку з цим посилання позивача на можливість виплати компенсації при припиненні права на додаткову відпустку в особливий період в якості підтвердження права на отримання компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку є помилковим, оскільки позивач не врахував, що при застосуванні норм ч. 12 та ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" необхідно враховувати також ч.ч. 17-19 ст. 10-1 цього Закону.

Враховуючи наведені обставини, Військова частина А1376 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині А1376 та з 04.05.2017 є учасником бойових дій (а.с.6).

Наказом командира військової частини А1376 від 23.05.2019 №333 позивача виключено із списків особового складу частини в сіх видів забезпечення.

Як учасник бойових дій позивач відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Всупереч вимогам ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Суд вважає, що невиплата відповідачем грошової компенсації за невикористані позивачем календарні дні додаткової відпустки є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 року № 3543-XII та “Про оборону України” від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 року № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2017 року по 2019 рік.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини А1376 щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим є протиправною, а позовні вимоги в цій частині– обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з Військової частини А1376 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 23.05.2019 по день ухвалення судового рішення, суд зазначає слудіюче.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.

Тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Тому вказана вимога є передчасною.

Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17 та від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а від 28 грудня 2019 року № 1.380.2019.001404.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення з Військової частини А1376 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) за період з 23.05.2019 по день ухвалення судового рішення.

Проте позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після проведення з ним остаточного розрахунку.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) щодо невиплати ОСОБА_1 в день виключення з особового складу військової частини та виключення із всіх видів забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.

Зобов`язати 58-у окрему мотопіхотну бригаду ім. гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376 пп В0425) (41601, Сумська область, м. Конотоп, вул. Деповська, 101, код ЄДРПОУ 26614840) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Відповідно до п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик