Рішення № 88669114, 08.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6857/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку у письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

04 грудня 2019 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява на виконання вказаної ухвали суду разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268), щодо невиконання обов`язку податкового агента - відрахувати встановлені законом податки, збори та інші обов`язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22% ) із сум доходу фізичної особи - ОСОБА_1 у загальному розмірі 134927,38 грн. за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року за ставками, визначеними ст.167 Податкового кодексу України (в 2015-2019 р.) і несплати їх до бюджету у порядку, встановленому ст. 168 Податкового кодексу України;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) нарахувати встановлені законом податки, збори та інші обов`язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22%) із суми доходу фізичної особи - ОСОБА_1 у загальному розмірі 134927,38 грн. за ставками, визначеними ст.167 Податкового Кодексу України і сплатити їх до бюджету у порядку, встановленому ст.168 Податкового Кодексу України за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) відобразити стягнуті за судовими рішеннями суми у бухгалтерських та інших документах, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу) у загальному розмірі 134927,38 грн. (сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року);

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 50000 грн.

В позовній заяві позивач зазначає, що 14.11.2019 року він отримав відповідь ГУ МВС України в Одеській області на інформаційний запит про заробітну плату для обчислення пенсії, з якої стало відомо про не відображення в довідці №14/1-1103 від 11.11.2019 року заробітної плати для обчислення пенсії та про не нарахування та не сплату ГУ МВС України в Одеській області внесків до Пенсійного фонду України за 09.2009, за період: з 25.10.2010 року по 25.07.2011 року, з 06.12.2011 року по 23.10.2013 року, з 23.12.2013 року по 26.03.2015 року, з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року.

Як зазначає позивач, спір виник у зв`язку з перерахуванням позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі відповідних рішень судів про поновлення на посаді, однак, відповідачем не виконано обов`язок як податкового агента, передбачений ст.167 ПК України, щодо нарахування податку із суми доходів фізичній особі та відповідно його сплати до бюджету на підставі ст.168 ПК України у період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року.

З посиланням на фактичні обставини справи щодо проходження позивачем з 2006 року служби в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, звільнення позивача з 06.11.2015 року із займаної посади за скороченням штату, та в подальшому, скасування в судовому порядку наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення позивача з 06.11.2015 року, та поновлення позивача на посаді з 07.11.2015 року та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року у розмірі 134924,38 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги), позивач зазначає, що відповідачем було виплачено середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року у розмірі 134927,38 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги). При цьому, як зазначає позивач, відповідних відрахувань оподатковуваного доходу на користь платника податку, передбачених ст.168 ПК України, відповідачем як податковим агентом здійснено не було.

На переконання позивача, податковим агентом, відповідальним за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати є саме роботодавець позивача, яким є ГУМВС України в Одеській області. На обґрунтування зазначеної правової позиції позивач посилався на норми ст.235 КЗпП України, пп.14.1.48, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.163.1 ст.163, пп.164.2.1 п.164.2, п.164.6 ст.164, ст.ст.167-168, п.171.1 ст.171, пп. «б» п.176.2 ст.176 ПК України, ст.ст. 4, 7, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 8, 65 Закону України «Про виконавче провадження», Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Окрім іншого, позивач зазначає, що невиконання відповідачем обов`язку податкового агента щодо відрахування встановлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22%) із сум доходів позивача у загальному розмірі 134927,38 грн. за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року за ставками, визначеними ст.167 ПК України (2015-2109 роки) і несплата їх до бюджету у порядку, встановленому ст.168 ПК України, є прямим фактом наявності у позивача моральних страждань як особи, чиї права порушенні незаконними діями/бездіяльністю з боку посадових осіб ГУ МВС України в Одеській області. А сам факт допущення протиправної бездіяльності свідчить про порушення прав позивача, гарантованих Конституцією, КЗпП України, Податковим кодексом України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», і в результаті виявлених порушень позивач зазнав душевних страждань, моральної шкоди, втрат майнового характеру, які не можуть бути виправлені шляхом лише констатації факту порушення. У зв`язку з чим, позивач оцінив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, у сумі 50000 грн.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.12.2019 року), відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та призначено підготовче засідання на 08.01.2020 року на 15 год. 20 хв.

27 грудня 2019 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (у межах строку, визначеного судом) разом із доказами його направлення на адресу позивача (т.1 а.с.73-78).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

Так, відповідач, з посиланням на фактичні обставини справи щодо прийняття судового рішення у справі №815/6861/15, зазначає, що системний аналіз норм постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. При цьому, податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення, та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Як зазначає відповідач, Державною казначейською службою України в Одеській області на виконання виконавчого листа по справі №815/6861/2015 від 09.06.2019 року, виданого Одеським окружним адміністративним судом, проведено примусове списання коштів в сумі 134927,38 коп.

З посиланням на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, відповідач вказує, що при безспірному списанні коштів з рахунку боржника стягується вся сума, зазначена у виконавчому листі, а, отже, у відповідача не було можливості сплатити податки при примусовому списанні коштів в сумі 134927,38 грн.

Разом з цим, посилаючись на приписи ст.ст.15,16,36,38 ПК України та постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідач вважає, що позивач при отриманні коштів мав самостійно сплатити податок, адже, у відповідача не було можливості сплатити податок, тому, що кошти були стягнуті з рахунків примусово.

Таким чином, на переконання відповідача, наведені обставини свідчать про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про відображення сум у бухгалтерських документах, то відповідач зазначив, що, по-перше, кошти стягнуті на підставі рішення суду, який сам робив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а по-друге, кошти списані з рахунку примусово, а тому ця інформація відображається у вимозі казначейської служби.

Стосовно посилань на завдання позивачу моральної шкоди, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження цих обставин та жодна із ознак моральної шкоди позивачем у позові обґрунтованими доказами не доведена. Тобто, на думку відповідача, взагалі відсутнє будь-яке обґрунтування завдання позивачеві моральної шкоди, та при цьому, позивач взагалі не зазначив яким чином було порушено його права та інтереси щодо сплати чи не сплати вказаних податків відповідачем.

Враховуючи викладене у відзиві, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

08 січня 2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача -Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (т.1 а.с.83-84).

У підготовчому засіданні 08.01.2020 року ухвалою суду, постановленою на місці, залучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Також, у підготовчому засіданні 08.01.2020 року ухвалою суду, постановленою на місці, судом залучено до участі у справі №420/6857/19 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, у зв`язку з чим судом додатково встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 28.01.2020 року о 12 год. 00 хв.

28 січня 2020 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив з доказами її отримання установами відповідача та третьої особи.

У відповіді на відзив позивач, окрім доводів, зазначених у позовній заяві, позивач додатково зазначив наступне.

Так, позивач вважає, що факт того, що ГУ ДКС України в Одеській області шляхом безспірного списання коштів стягнуто з рахунку відповідача суму 134927,38 гри. середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, що відповідно позбавило відповідача можливості відрахувати від суми вказаного доходу відповідний розмір податку, не виключає обов`язку відповідача як роботодавця, при виплаті такого доходу, на суми якого нараховується ЄВ, одночасно з видачею зазначених сум сплачувати нарахований на ці виплати ЄВ у відповідному розмірі. Крім того, як зазначає позивач, сума нарахованої середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та дата її виплати позивачу, були відомі відповідачу з рішення суду та руху коштів по його рахунку, відкритого в ГУДКС України в Одеській області, що давало можливість відповідачу своєчасно і в повному розмірі нарахувати та сплатити в бюджет податок на доходи фізичних осіб та ЄВ (єдиний внесок).

На переконання позивача, з вини відповідача індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу не відображали страхового періоду та сплати ЄВ за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року.

В обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди, останній зазначив, зокрема, що згідно довідки МСЕК № 037629 серії 12 ААБ від 15.02.2019 року, позивачу встановлена друга група інвалідності, і оскільки він є особою з обмеженими можливостями та має пільги на першочерговий розгляд свого звернення, що залишено відповідачем поза увагою, і з 07.11.2015 року по теперішній час позивач не працює та змушений відстоювати свої права в суді. На думку позивача, все перелічене у відповіді на відзив підтверджує, що ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, що полягають у приниженні честі та гідності, ділової репутації, а отже, йому завдано моральної шкоди, втрат майнового та не майнового характеру.

Письмовою ухвалою суду від 28.01.2020 року продовжено шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №420/6857/19 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по справі на 11.02.2020 року о 12 год. 15 хв.

11 лютого 2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення разом із доказами їх направлення на адресу позивача та третьої особи, які ухвалою суду від 11.02.2020 року, прийнятою на місці та занесеною до протоколу судового засідання, судом повернуто відповідачу у зв`язку із їх подачею із пропуском встановленого судом строку для їх подання, та за відсутності жодних посилань у запереченнях щодо їх несвоєчасного подання.

Ухвалою суду від 13.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 10.03.2020 року о 13 год. 45 хв.

У судове засідання 10.03.2020 року учасники справи не з`явились, були належним чином сповіщені про розгляд справи. При цьому, 10 березня 2020 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 10.03.2020 року, без участі позивача. У вказаній заяві позивачем зазначено, що він підтримує позовні вимоги у повному обсязі. Також, 10 березня 2020 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи №420/6857/19 в порядку письмового провадження. У вказаній заяві представник відповідача зазначив, що відзив підтримує в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, зважаючи на клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи без їх участі, а також, враховуючи належне сповіщення третьої особи та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, зважаючи на строки розгляду справи, визначені ч.2 ст.193 КАС України, судом вирішено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 КАС України за наявними у справі матеріалами.

При цьому, 12 березня 2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення разом із доказами їх направлення на адресу електронної пошти третьої особи та на поштову адресу позивача, в яких відповідач зазначає, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди шляхом несплати відповідачем відповідних податків, а також зазначає, що позивачем не зазначено яким саме чином було порушено права та інтереси позивача щодо сплати чи не сплати вказаних податків та платежів відповідачем.

Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочато судом 10.03.2020 року.

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду ч.2 ст.193, ч.4 ст.243 КАС України із прийняттям та складанням судового рішення у повному обсязі 08.04.2020 року – на 29-й день з дня початку розгляду справи по суті.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін, та перевіривши їх доказами, що містяться у справі, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року у справі №815/6861/15 (т.1 а.с.18-25;52-59), яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 року (т.1 а.с.26-28;60-62), адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія), Суворовського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа без самостійних вимог - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №1500 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за скороченням штатів з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджибеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 07.11.2015 року;

- стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги).

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.11.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі №815/6861/15.

09 липня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом видано позивачу виконавчий лист №815/6861/15 щодо стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги) (т.1 а.с.29; 63), згідно якого допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Хаджбеївського відділу міліції Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області середньомісячного грошового забезпечення у сумі 3237,16 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 24.10.2019 року звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області із заявою щодо виконання виконавчого листа №815/6861/15, виданого Одеським окружним адміністративним судом 09.07.2019 року щодо стягнення з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення в розмірі 134927,38 грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги). До вказаної заяви позивачем додано оригінал виконавчого листа №815/6861/15від 09.07.2019 року, копію постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 року у справі №815/6861/15, копію довідки з реквізитами для поповнення рахунку та копію довідки про присвоєння ОСОБА_1 , ідентифікаційного номеру (т.1 а.с.64).

Судом встановлено та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області у безспірному порядку списано з рахунку ГУ МВС України в Одеській області суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38грн (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги) та перераховано на рахунок позивача, що підтверджується копію довідки АТ КБ «Приватбанк» від 02.12.2019 року (т.1 а.с.65-66), копіями повідомлень про безспірне списання коштів з рахунків боржника та копіями меморіальних ордерів №01 (№207400186) від 02.09.2019 року на суму 3230,13, №01 (№224581601) від 26.11.2019 року на суму 125930,84 та №221375217 від 11.11.2019 року на суму 2528,38 грн. (т.1 а.с.86-91).

Згідно листа ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області від 02.01.2020 року №14/1-2, з рахунку ГУ МВС України в Одеській області стягнуто кошти на користь ОСОБА_1 без утримання обов`язкових страхових платежів на загальну суму 134927,38 грн. (т.1 а.с.85).

Судом встановлено, що позивач 05.11.2019 року звернуся до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати довідку про грошове забезпечення для обчислення пенсії із зазначенням грошового забезпечення помісячно та наданням інформації про всі виплати нарахованих та сплачених страхових внесків (в повному обсязі) до Пенсійного фонду України на підставі особових рахунків за 2009-2019 роки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.17; 51).

11 листопада 2019 року ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Одеській області позивачу видано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №14/1-1103 із зазначенням сум виплат по місячно з лютого 2009 року по листопад 2015 року (т.1 а.с.16;50). У вказаній довідці також зазначено, що за період з 01 січня 207 року з усіх виплат сплачені страхові внески (єдиний внесок), а довідка видана на підставі особових рахунків за 2009-2015 роки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Одеса АДРЕСА_3 . АДРЕСА_1 .

В свою чергу, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо невиконання обов`язку податкового агента відрахувати встановлені законом податки, збори та інші обов`язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22% ) із сум доходу позивача у загальному розмірі 134927,38 грн. за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, враховуючи подані до неї уточнення.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі – ПК України).

Відповідно до п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно з абз.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вже встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року у справі №815/6861/15, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2019 року, зокрема, стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38грн. (без урахування обов`язкових відрахувань та виплаченої вихідної допомоги).

При цьому, суд звертає увагу, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 Кодексу Законів про працю України, суд керувався постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками -почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та є обов`язковою для врахування на підставі частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, положеннями підпункту 168.1.1 пункту 168 статті 168 ПК України встановлено, що оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 18.1 статті 18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п.164.6 ст.164 ПК України, під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Згідно з п.167.1 ст.167 ПК України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті).

Крім того, доходи, визначені ст. 163 ПК України, є об`єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного п.п.1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (п.п.1.3 п, 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору, зокрема: з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; з інших доходів, є податковий агент для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (п. 171.1 ст. 171 Кодексу).

Пунктом 171.2 статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Відповідно до п.176.2. ст.176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку; в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що при виплаті доходу фізичній особі у вигляді суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутої з рахунку роботодавця на підставі рішення суду, податковий агент зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, і подати відповідно до ПК України відповідну звітність.

Отже, дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання податків та зборів, відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету яких покладено на податкового агента – роботодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18, в якій зазначено, що: «…дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання податків та зборів, відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету яких покладено на податкового агента - роботодавця…».

При цьому, при розгляді справи судом також враховуються висновки щодо застосування зазначених норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року (справа № 359/10023/16-ц), в якій зазначено, що: «…суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів…

Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори…».

При цьому, суд зазначає, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 845 встановлено, що безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - це, зокрема, визначені в рішенні про стягнення коштів підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства; виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, роботодавець, якій виконує рішення суду в частині нарахування (виплати) доходу у розмірі середньої заробітної плати за вимушений прогул має виконати усі функції податкового агента визначені Податковим кодексом України.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідач як податковий агент виконуючи судове рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу зобов`язаний був нарахувати та подати у строки, встановлені Податковим кодексом України для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування (підпункт "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України), зокрема, податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Відтак, доводи відповідача про те, що він не є податковим агентом при виплаті поновленому на роботі працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.

В частині, що стосується відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464 –VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Платники нараховують єдиний внесок на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому чому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (наданих послуг) за цивільно-правовими договорами (ст.7 Закону №2464-VІ).

Статтею 4 Закону №2464-VІ визначено перелік платників єдиного внеску, зокрема, такими платниками є роботодавці.

Порядок нарахування єдиного внеску на суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка стягнена за рішенням суду визначено абз. 2 ч. 2 ст.7 Закону №2464 -VІ. Так, для осіб, яким після звільнення з роботи згідно з рішенням суду нараховано середню заробітну плату за вимушений прогул, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Частина 5 статті 8 Закону № 2464 визначає, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, нормами Закону № 2464-VІ на роботодавця покладено обов`язок щодо розрахунку та сплати єдиного соціального внеску на суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка стягнута за рішенням суду.

Таким чином, податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок з виплаченої позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу утримується і перераховується роботодавцем в тому ж порядку, що й заробітна плата. Нарахована сума включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівника в тому періоді, коли вона нарахована. При цьому, оподаткуванню підлягають усі виплати, які за трудовим законодавством підпадають під визначення заробітної плати, незалежно від того, яким чином вони виплачені: чи безпосередньо роботодавцем, чи на підставі рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, під час здійснення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38 грн., податок з доходів фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок не утримувався та не перераховувався відповідачем добюджету.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в порушення вимог вищезазначених положень ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відповідачем не було виконано всіх функцій податкового агента щодо нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що у останнього не було можливості сплатити податок, оскільки суми були стягнуті у безспірному порядку, з огляду на те, що порядок виконання судових рішень не звільняє відповідача від виконання своїх обов`язків як податкового агента ОСОБА_1 , у порядку визначеному ПК України.

Водночас, доводи відповідача про те, що позивач при отриманні коштів мав самостійно сплатити податок спростовуються наведеними судом нормами законодавства та висновками Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо невиконання обов`язку податкового агента - відрахувати встановлені законом податки, збори та інші обов`язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22%) із сум доходу фізичної особи - ОСОБА_1 у загальному розмірі 134927,38 грн. за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року за ставками, визначеними ст.167 Податкового кодексу України (в 2015-2019 р.) і несплати їх до бюджету у порядку, встановленому ст. 168 Податкового кодексу України, підлягає задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо невиконання обов`язку податкового агента в частині нарахування та сплати (перерахунку) до бюджету встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за ставками та у порядку, встановленими Податковим кодексом України, - під час виплати ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в загальному розмірі 134927,38 грн.

При цьому, суд при задоволенні вказаної вимоги у даний спосіб не виходив за межі позовних вимог, а визначив спосіб захисту, який відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати встановлені законом податки, збори та інші обов`язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5%, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22%) із суми доходу фізичної особи - ОСОБА_1 у загальному розмірі 134927,38 грн. за ставками, визначеними ст.167 Податкового Кодексу України і сплатити їх до бюджету у порядку, встановленому ст.168 Податкового Кодексу України за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Положеннями ч.1 ст.245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4 ч.2 ст.245 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, та оскільки вимога позивача зобов`язального характеру є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, вона також підлягає задоволенню шляхом:

- зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області виконати обов`язок податкового агента ОСОБА_1 в частині нарахування та сплати (перерахунку) до бюджету встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за ставками та у порядку, встановленими Податковим кодексом України, - під час виплати ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в загальному розмірі 134927,38 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області відобразити стягнуті за судовими рішеннями суми у бухгалтерських та інших документах, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу) у загальному розмірі 134927,38 грн. (сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року), суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Суд зазначає, що позивач звернувся із даним позовом у зв`язку з тим, що відповідач не виконав обов`язку податкового агента при виплаті позивачу суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 08.07.2019 року в розмірі 134927,38 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача виконати обов`язок податкового агента ОСОБА_1 в частині нарахування та сплати (перерахунку) до бюджету встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), - на думку суду, цей спосіб захисту є ефективним та в повній мірі забезпечить поновлення порушеного права позивача в повному обсязі, оскільки, відповідно до вимог п.18.2 ст.18 та п.176.2. ст.176 ПК України, податковий агент зобов`язаний, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування; подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області відобразити стягнуті за судовими рішеннями суми у бухгалтерських та інших документах, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу) у загальному розмірі 134927,38 грн. (сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року) не підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 50000 грн., суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовує дану вимогу тим, що невиконання відповідачем обов`язку податкового агента є прямим фактом наявності у позивача моральних страждань як особи, чиї права були порушенні незаконними діями/бездіяльністю з боку посадових осіб ГУ МВС України в Одеській області, а сам факт допущення протиправної бездіяльності свідчить про порушення прав позивача, гарантованих Конституцією, КЗпП України, Податковим кодексом України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». В результаті виявлених порушень позивач зазнав душевних страждань, моральної шкоди, втрат майнового характеру, які не можуть бути виправлені шляхом лише констатації факту порушення.

Окрім того, в обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди, останній зазначив, що він є особою з обмеженими можливостями та має пільги на першочерговий розгляд свого звернення, однак вказані обставини залишені відповідачем поза увагою. Також, позивач зазначив, що з 07.11.2015 року по теперішній час позивач не працює, не отримує заробітну плату та змушений відстоювати свої права в суді, а сталі життєві зв`язки, сформовані на протязі всієї професійної сімнадцятирічної кар`єри, були зруйновані наказами, які не тільки не обґрунтовані, але й кидають тінь на його ділові, професійні якості, ставлять під сумнів громадянську позицію позивача. Окрім того, позивач вказує, що він є батьком трьох дітей, наймолодший з яких, - ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На думку позивача, все перелічене підтверджує, що він зазнав душевних страждань, що полягають у приниженні честі та гідності, ділової репутації, а отже, йому завдано моральної шкоди, втрат майнового та не майнового характеру.

Суд зазначає, що положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причиного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

При цьому, обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, але не виключно, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Разом з тим, до суду позивачем не надано доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Таким чином, позивачем в позовній заяві та у відповіді на відзив жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок такої бездіяльності відповідача.

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зауважує на тому, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди. Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

При цьому, суд вважає помилковим посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Шепеленки проти України», «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Абдулаз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства», оскільки в даних справах спірні правовідносини виникли з інших фактичних обставин, а тому застосування висновків Європейського суду з прав людини без врахування обставин справи, є недоречним.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 50000 грн. є необґрунтованою, недоведеною,а отже не підлягає задоволенню.

Решта доводів позивача та заперечень відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у заявах по суті справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

При цьому, щодо надання оцінки кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), та зокрема, сформовану у рішенні у справі «Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Наведена судом практика Європейського суду з прав людини також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 року у справі № 802/2236/17-а, від 07.08.2018 року у справі №826/16871/16, від 12.02.2019 року у справі №808/1801/18, від 13.02.2020 року у справі №812/1325/17, від 11.02.2020 року у справі №520/9544/18, правові висновки якого підлягають застосуванню судами при розгляді справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частинами 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, зважаючи на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин, наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи вимоги діючого законодавства та правові висновки Верховного суду, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - підлягає частковому задоволенню.

У позовній заяві позивач також просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, а саме: встановити ГУМВС України в Одеській області строк для подачі звіту про виконання судового рішення протягом 10 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, оскільки зобов`язання відповідача надати такий звіт, - це право суду, а не його обов`язок, - при розгляді даної справи, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, так як відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду у цій справі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2,72,77,90,120,193,194,205,241-246,250,291,295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 08592268, місцезнаходження: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 37607526, місцезнаходження: вул. Садова, 1-А, м. Одеса, 65023), про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо невиконання обов`язку податкового агента в частині нарахування та сплати (перерахунку) до бюджету встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за ставками та у порядку, встановленими Податковим кодексом України, - під час виплати ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в загальному розмірі 134927,38 грн.

Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 08592268, місцезнаходження: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014) виконати обов`язок податкового агента ОСОБА_1 в частині нарахування та сплати (перерахунку) до бюджету встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за ставками та у порядку, встановленими Податковим кодексом України, - під час виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ) суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 року по 08.07.2019 року в загальному розмірі 134927,38 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

При цьому, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, який доповнений цим пунктом Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ, визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.М. Соколенко

.