Рішення № 88668978, 30.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/912/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Тронка О.В.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (місцезнаходження: вул.Шептицького, 26, м.Сокаль, Львівська область, 80000; код ЄДРПОУ: 04056405), в якій просить:

-визнати протиправним та скасувати п.3 розпорядження керівника апарату Сокальської районної державної адміністрації Львівської області №192/03-07 від 18.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області у зв`язку із скороченням чисельності та штату районної державної адміністрації, 31 грудня 2019 року;

-поновити ОСОБА_1 на посаді начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області з 01.01.2020 року;

-стягнути з Сокальської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

-стягнути з Сокальської районної державної адміністрації Львівської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18.12.2019 керівник апарату Сокальської районної державної адміністрації видала розпорядження №192/03-07 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу районної державної адміністрації, у зв`язку із скороченням чисельності та штату районної державної адміністрації з 31 грудня 2019 року. Позивач вважає таке розпорядження протиправним та таким, що прийняте із грубим порушенням законодавства про працю. Посилається також на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Проте, займана нею посада начальника архівного відділу Сокальської РДА не скорочена, штатний розпис архівного відділу залишився 2 одиниці (начальник відділу та архіваріус), а тому вважає, що її незаконно звільнили. У зв`язку з наведеним, просить позовні вимоги задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що у зв`язку із скороченням штату районної державної адміністрації, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 19 червня 2019 року №746 на виконання розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2019 року №339 «Про впорядкування структури Сокальської районної державної адміністрації», враховуючи розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2019 року №338 «Про затвердження граничної чисельності районної державної адміністрації», працівників райдержадміністрації персонально та під особистий підпис було повідомлено про майбутнє вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КзП України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Зазначає, що така вимога спрямована на захист інтересів працівника з тим, щоб власник або уповноважений ним орган не міг звільнити працівника раніше закінчення цього строку, а тому працівник гарантований від незаконного звільнення. Таким чином, керівником апарату Сокальської райдержадміністрації було видано розпорядження від 18.12.2019 №192/03-07 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу райдержадміністрації, у зв`язку із скороченням чисельності та штату райдержадміністрації з 31.12.2019. Відтак, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 03.02.2020 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 24.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не прибули, надіслали на адресу суду клопотання про розгляд справи без їх участі, зазначили, що позовні вимоги підтримують повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просять позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, 04.03.2020 скерував на адресу суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Зазначив, що при розгляді справи по суті покладається на розсуд суду.

Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

25.07.2000 року згідно з розпорядженням голови Сокальської районної державної адміністрації Львівської області №391 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника архівного відділу райдержадміністрації з посадовим окладом згідно штатного розпису, як таку, що успішно пройшла стажування.

30.10.2019 року керівник апарату Сокальської районної державної адміністрації письмово повідомила позивача, що у зв`язку зі скороченням штату, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №746, остання буде звільнена 31.12.2019 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Також, 30.10.2019 керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано два розпорядження, а саме: розпорядження №338 про затвердження граничної чисельності працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації з 01.01.2020, в додатку якого вказано, що в архівному відділі 1 (одна) штатна одиниця та розпорядження №339 про впорядкування структури Сокальської РДА, в додатку якого теж вказано, що в архівному відділі передбачена 1 (одна) штатна одиниця.

19.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до директора Державного архіву Львівської області з листом за вих. №5/01-21 щодо сприяння у збереженні 2 штатних одиниць, у зв`язку з великим об`ємом роботи, а 21.11.2019 року звернулась з аналогічним листом за вих. №67/0 Г-21 до керівника апарату Львівської обласної державної адміністрації.

25.11.2019 керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано розпорядження №363 про внесення змін у додаток до розпорядження районної державної адміністрації від 30.10.2019 №338, в якому зазначено, що гранична чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації саме в архівному відділі складає 2 (дві) штатні одиниці та розпорядження №364 про внесення змін у розпорядження районної державної адміністрації від 30.10.2019 №339, в додатку якого також зазначено, що гранична чисельність працівників апарату в архівному відділі складає 2 (дві) штатні одиниці.

05.12.2019 року керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано розпорядження №378 про внесення змін до розпоряджень №№338, 339 від 30.10.2019, а також визнано таким, що втратило чинність розпорядження №363 від 25.11.2019 року. Відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації від 05.12.2019 №378 гранична чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації саме в архівному відділі складає 2 (дві) штатні одиниці.

18.12.2019 керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано розпорядження №192/03-07 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу районної державної адміністрації, у зв`язку із скороченням чисельності та штату районної державної адміністрації, 31 грудня 2019 року.

Позивач, не погоджуючись з п.3 розпорядження відповідача про звільнення, звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, державна служба в органах районних державний адміністрацій відноситься до публічної служби.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

В свою чергу, статтею 87 Закону №889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

З огляду на правовий зміст частини третьої статті 87 Закону №889, суд зазначає, що процедура, порядок вивільнення державних службовців у випадку ліквідації держоргану здійснюється законодавством про працю, тобто за правилами визначеними Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

Як вже встановлено судом, керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано розпорядження №338 від 30.10.2019 про затвердження граничної чисельності районної державної адміністрації з 01.01.2020. Згідно з додатком до вказаного розпорядження гранична чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації складає всього 79 штатних одиниць, з них в архівному відділі - 1 штатна одиниця.

В подальшому, неодноразово вносились зміни до зазначеного розпорядження №338, однак, 05.12.2019 керівником апарату Сокальської районної державної адміністрації видано нове розпорядження №378, яким внесено зміни до розпоряджень №№338, 339 від 30.10.2019, а також визнано таким, що втратило чинність розпорядження №363 від 25.11.2019 року.

Відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації від 05.12.2019 №378 гранична чисельність працівників апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації саме в архівному відділі складає 2 (дві) штатні одиниці.

Проте, незважаючи на те, що в архівному відділі залишилось 2 штатні одиниці і посада начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, яку обіймала ОСОБА_1 скорочена не була, позивача 31.12.2019 звільнено з роботи.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Однак, відповідач, всупереч ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», не погодив звільнення позивача з органами виконавчої влади вищого рівня, а саме з Державним архівом Львівської області Львівської обласної державної адміністрації.

Разом з тим, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як зазначено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясовувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справах Burdov v. Russia, no. 59498/00, §§ 37-38, ECHR 2002), Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб`єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов`язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб`єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб`єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не подав суду належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного розпорядження.

Враховуючи наведене та встановлені обставин справи суд вважає, що винесене Сокальською районною державною адміністрацією розпорядження №192/03-07 від 18.12.2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, у зв`язку із скороченням чисельності та штату районної державної адміністрації, 31 грудня 2019 року є протиправним, а тому наявні підстави для його скасування.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до ч.3 ст. 77 Закону України № 580-VIII день звільнення вважається останнім робочим днем.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено з роботи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме на посаді начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області з 01.01.2020 року.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Також, відповідно до пункту 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою про доходи №1 від 23.01.2020 розмір грошового забезпечення позивача за листопад 2019 року становив 10 962,22 грн., за грудень 2019 року 50 174,70 грн, в тому числі 6 405,10 грн компенсації за невикористану відпустку. В листопаді та грудні 2019 року було 42 робочих днів. Таким чином, середньоденний заробіток позивача становив 1 303,13 грн (10 962,22 грн + 50 174,70 - 6405,10) /42). З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 30.03.2020, розмір грошового забезпечення, що підлягає виплаті позивачу становить 79 490,93 грн (1303,13*61 день).

Розмір грошового забезпечення за один місяць, обрахований відповідно до пункту 8 Порядку, та стягнення якого підлягає до негайного виконання у зв`язку з поновленням на посаді, становить 27 365,73 грн.

З урахуванням викладеного та виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, відтак позов слід задовольнити.

Відповідно до пунктів 2,3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Отже, приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як слідує з укладеного між позивачем та адвокатом Ільницьким Михайлом Миколайовичем договору про надання правової допомоги від 23.01.2020 №651/2 вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги орієнтовно складає 5 000,00 грн.

Відповідно до опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Ільницьким М.М., та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги позивачу ОСОБА_1 в порядку ст.134 КАС України надано допомогу, а саме:

-попередня консультація щодо підготовки необхідних документів та їх копіювання для підготовки позовної заяви у сумі 500 грн (1 година);

-укладення договору, вивчення чинного законодавства та судової практики з аналогічних питань у сумі 1000 грн (2 години);

-підготовка позовної заяви до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 у сумі 1500 грн (3 години);

-участь в судових засіданнях по суті розгляду справи та переїзд з м.Сокаль до м.Львова у сумі 2000 грн (4 години).

Разом вартість послуг становить 5000,00 грн.

Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордера №34 від 24.01.2020.

Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що сума зазначена в договорі та акті наданих послуг є співмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Сокальської районної державної адміністрації Львівської області суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п.3 розпорядження керівника апарату Сокальської районної державної адміністрації №192/03-07 від 18.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника архівного відділу районної державної адміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату районної державної адміністрації, 31 грудня 2019 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника архівного відділу Сокальської районної державної адміністрації Львівської області з 01.01.2020 року.

Стягнути з Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (місцезнаходження: вул.Шептицького, 26, м.Сокаль, Львівська область, 80000; код ЄДРПОУ: 04056405) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по 30.03.2020 в сумі 79 490 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто) грн. 93 коп.

Стягнути з Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (місцезнаходження: вул.Шептицького, 26, м.Сокаль, Львівська область, 80000; код ЄДРПОУ: 04056405) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 27 365 (двадцять сім тисяч триста шістдесят п`ять) грн 73 коп виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 09 квітня 2020 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна