Рішення № 88668902, 09.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1064/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2020 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганського району Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплат пенсії за період з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області виплатити борг з виплати пенсії за період з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року в сумі 4692,00 грн на рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку відповідача.

В період з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року пенсію позивачем не отримано.

У вересні 2019 року позивач звернувся до управління пенсійного фонду України про призначення пенсії. Виплату пенсії позивачу поновлено з грудня 2019 року.

17 грудня 2019 року позивачем подано звернення до управління пенсійного фонду України із вимогою виплатити заборгованість за попередній період.

Листом від 27 грудня 2019 року № 373/Б-5 відповідач повідомив позивачу, що доплата за період з місяця звернення, а саме з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року у сумі 4692,00 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після її фінансування.

З посиланням на норми Конституції України, Законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та практику Європейського суду з прав людини позивач вважає, що відповідач порушує Конституційні права позивача, порушує право на пенсійне забезпечення, віднесене Конституцією України до одного з найважливіших особистих прав людини.

07 квітня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 17-18), в якому зазначено, що з заявою про запит пенсійної справи та прийняття на облік до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі позивач звернувся 17 липня 2019 року. Позивач перебуває па обліку в управлінні з 03 жовтня 2019 року.

Відповідно до листа Пенсійного фонду України від 07 листопада 2017 року за №34882/02-22 щодо нарахування недоотриманих сум пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам при взятті на облік, тобто проведено повторне взяття на облік пенсійної справи позивача по статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заборгованість по виплаті пенсії позивача за період з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року в сумі 4692,00 грн, Управлінням обліковано та буде виплачено на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Управління повинно виконувати приписи нормативних актів Кабінету Міністрів України. Кабінетом Міністрів України не затверджено механізму реалізації окремого порядку виплати заборгованості переселенцям. Виплата заборгованості позивачу буде виплачуватися на умовах окремого порядку , визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття.

На підставі викладеного, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 11-13).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 3) картки фізичної особи - платника податків (арк. спр. 3 зв зв.б.), довідки від 21 червня 2019 року № 905-5000146693 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 5, 22 зв.б.), пенсійного посвідчення серії (арк. спр. 4).

Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи, встановлено, що 17 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про запит пенсійної справи з ГУ ПФУ м. Києві (арк. спр. 22).

18 липня 2019 року відповідач звернувся до ГУ ПФУ м. Київ із запитом пенсійної справи позивача (арк. спр. 21).

Згідно витягу з протоколу від 25 липня 2019 року № 243 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу призначено (відновлено) виплату соціальних виплат (арк. спр. 21 зв.б.).

Супровідним листом від 06 серпня 2019 року № 176780/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на запит, відповідачу надіслано пенсійну справу позивача, а також зазначено, що пенсія позивачу виплачена по 31 серпня 2017 року (арк. спр. 20 зв.б.).

Супровідний лист від 06 серпня 2019 року № 176780/03 відповідачем отримано 13 серпня 2019 року за вхідним номером 1049-22.

Згідно даних центральної бази даних одержувачів пенсії від 17 липня 2019 року остання дата нарахування позивачу пенсії станом на жовтень 2018 року - 04 жовтня 2018 року (арк. спр. 23).

Відповідно до протоколу про призначення пенсії від 03 жовтня 2019 року позивача взято на облік відповідача та призначено пенсію з 01 серпня 2019 року (арк. спр. 19 зв.б.-20).

Відповідно до протоколу індивідуального перерахунку, позивачу нарахована, але не виплачена пенсія за період з вересня 2019 року по листопад 2019 року, за серпень 2019 року пенсія позивачу виплачена (арк. спр. 24).

На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. Виплату пенсії припинено з вересня 2019 року по листопад 2019 року, заборгованість позивачу не виплачена, що не заперечується відповідачем.

Листом від 27 грудня 2019 року № 373/Б-5 відповідач підтвердив, що пенсія позивачу виплачується з грудня 2019 року. Доплата за період з місяця звернення, а саме з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року у сумі 4692,00 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після її фінансування (арк. спр. 6).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 Суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації (п. 50, 51).

Частиною першою статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд звертає увагу на те, що позивач, змінивши своє місце мешкання, у липні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про запит своєї пенсійної справи, а також звернувся із заявою про поновлення йому соціальних виплат.

Наявний в матеріалах пенсійної справи витяг з протоколу № 243 від 25 липня 2019 року засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам підтверджує те, що стосовно позивача ще в липні 2019 року прийнято рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат, при цьому пенсійну справу позивача відповідач отримав 13.08.2019.

Отже, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для припинення виплати пенсії і не дотримано процедури припинення виплати, оскільки відповідного рішення не приймалося. З огляду на це, дії відповідача є протиправними.

Посилання відповідача на постанові Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року) та від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суд вважає неприйнятними, оскільки вони є підзаконними актами та не повинні суперечити закону.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивач, за період з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року не отримував пенсію з вини відповідача.

Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Посилання відповідача щодо відсутності окремого визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати пенсій, які не виплачені за минулий період, суд вважає необґрунтованими і зауважує, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року, відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 840,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі (арк. спр. 11-13).

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн, стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (Луганська область, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20, код за ЄДРПОУ 21792637) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії по інвалідності з 01 вересня 2019 року по 30 листопада 2019 року на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (Луганська область, смт. Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20, код за ЄДРПОУ 21792637) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива